Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

— І що ти зробиш? — відверто підштовхував до головного.

— Розірву тебе на шматки, — прошепотіла прямо на вухо.

— Отак запросто? Залишиш чотирьох дітей сиротами?

— Так запросто, — подряпуючи його спину кігтиками, мов тигриця, що грається з жертвою перед її кончиною, промуркотіла.

— То давай, — свідомо нажав кнопку старту. — Не стримуйся. Вперед.

До того, що відбувалося далі Марат виявився настільки неготовим, що навіть не зрозумів, як опинився на ліжку, дружина зверху і все вже почалося. Одною рукою вона вхопила його за шию, іншою за талію й різко притисла до свого тіла. Ніяких там цяцькань і прилюдій. Просто нестримне дике бажання. Її руки, здавалося, були одночасно всюди. Перемагаючи хвилі насолоди, що одна за одною накривали з головою, він зібрав сили.

— Та що ж це за неподобство таке? Га? Ану йди сюди, — різко перевернув її на спину і взяв ситуацію у свої руки. — Ще бракувало, щоб жінка мною відверто володіла.

Кілька різких рухів і відчув, що вона вже готова. Але на цей раз не прискорювався. Сповна наситився її солодкими муками…

Нарешті, геть знеможена, десь здалеку почула його такий приємний стогін…

Повністю знесилений, Марат упав горілиць. Задивився на стелю.

— Ого, що ж це було? Я ледь не збожеволів. Виявляється, треба частіше обіймати чужих жінок. Ти диви, як працює, — засміявся.

Лія лежала поруч із заплющеними очима й важко дихала.

— Попереджаю, не розвивай далі цю тему, бо, клянуся, що зберу останні сили і… — ледве прошепотіла.

— Що?! Ні! Ні,ні, — запротестував Марат. — Не смій торкатися мене, скажена жінко. Я ледь живий. У ревнощах ти страшна.

— Я не ревную, — не розплющуючи очей, слабим голосом відповіла. — Я люблю…

Рахімов повернувся, подивився на змучену дружину.

— Тобі справді нецікаво, звідки цей запах? — ніжно запитав.

— Н-не важливо, — ледве прошепотіла.

— А що важливо? — погладив кохане обличчя.

Лія підняла праву руку. Марат усміхнувся, приклав свою. Їхні пальці схрестилися.

— Одне ціле, — цілуючи спільний кулачок, лагідно прошепотів.

За тиждень група японських замовників знову прилетіла до Києва. Після недовгих перемовин та уточнення окремих деталей, підписали контракт про співпрацю. Все відбулося в офісі Рахімова. «Вавілон» проектуватиме й будуватиме для іноземних інвесторів великий просторий завод.

Після закінчення перемовин інвестори виявили бажання скріпити партнерські стосунки у неформальній обстановці. Рахімов погодився. Багатозначним поглядом дав зрозуміти Яніну, щоб до вечора той підготував усе, як слід. Сам з командою архітекторів залишився на роботі.

У визначений час двома машинами під’їхали до одного з престижних готелів столиці.

— На сьогодні все, — повідомив Марат, звертаючись до Кіри. — Спасибі за роботу. Мій водій Максим відвезе тебе додому.

— Але хіба… — не зрозуміла спантеличена.

— Що? — зупинив на дівчині здивований погляд.

— Я думала ви хочете знати, про що вони балакатимуть, коли…

— Ні, ні, — щиро розсміявся у відповідь. — Туди тобі не можна. Далі вистачить англійської… — вискочив з автомобіля.

У бокове дзеркало дівчина провела його сумним поглядом.

— Ви якийсь втомлений, наче виснажений? — висловив свою думку головний юрист компанії, коли після довгого й пишного застілля залишилися з Маратом наодинці.

Гості у кімнаті відпочинку ще розважалися…

— Трохи є, — погодився шеф. — Треба визнати, контракт дорогий. Переживав до останнього, щоб усе пройшло добре. Нерви, напруження… Зараз уже попустило. От і сиджу, як вижатий лимон. Чекаю, поки гостям буде так добре, щоб їх у номери позатягувати.

— Це я можу й без вас зробити, — хитро усміхнувся досвідчений у таких справах юрист. — Може б вам також… розслабитися…

— Та ну тебе, — кинув Рахімов.

— А перекладачка гарна й — головне — розумна дівчина… — не зводив пронизливого погляду з начальника хитрий колишній слідопит.

— Ковальова? — задумано відкинувся на дивані Марат.

— У ній щось є, — зрозумів, що потрапив у точку, Ярослав.

Відношення начальника до сім’ї він добре знав. Але й невинну симпатію між шефом і Кірою відразу помітив професійним оком.

— Ти знаєш, що вона витворила у Японії? — раптом повеселішав Рахімов.

Янін здивовано підняв брови в очікуванні відвертої розмови. Між ними з шефом вже давно панувала повна довіра. Гріхи Яніна залишилися у минулому. За них він не раз покаявся.

— Прийшла до мене в номер… — хитаючи головою, розказав, як все було.

— Але ж потім ви особисто відвезли її з аеропорту… — влучно підмітив Ярослав.

— За що вдома добряче отримав на горіхи, — щиро розсміявся Марат.

— Не переживайте, я тут все докінчу… — раптом прямо сказав юрист. — Можете їхати…

Рахімов замовк. Усмішка щезла з його обличчя. Дивився в одну точку й не реагував. Наче над чимось глибоко замислився.

Потім серйозно глянув на Яніна.

— Справишся?

— Навіть не сумнівайтеся. Повкладаю всіх до одного спати у м’які ліжечка й зразу відрапортую, — не кліпнувши оком, відповів.

Марат під’їхав до висотної новобудови. Тут жила Ковальова.

Зупинився у дворі. Не поспішав. Обняв кермо руками, замислився.

Нічого серйозного до дівчини не відчував. То чому ж він тут серед ночі? Що привело його? Проста симпатія?

Узяв телефон, набрав її номер.

— Марат? — здивувалася Кіра, побачивши виклик. — Господи, що це означає? — серце на мить зупинилося. Невже…

Узяла слухавку, підійшла до вікна.

«Його авто внизу! — важко задихала. — Так це воно, білий залізний кінь. Марки машин він міняє часто, але пересідає тільки на новий білий кросовер. Це його своєрідна візитна карточка».

— Ало, — швидко відповіла, очікуючи нездійсненного дива.

У відповідь — довга тиша.

— Я слухаю, — продовжила.

Але