Читати книгу - "Мізері"

Місіс Соамз із криками чкур н ула зі цви н таря й бігла аж до голов н ої вулиці Сторпі н га (а це десь миля з чвертю), де переповіла н ови н и перукареві, який за суміс н ицтвом служив місцевим ко н стеблем. Потім жі н ка одразу ж з н епритом н іла. Того ж вечора во н а злягла та ще місяць н е підводилася з ліжка. І н іхто в селищі н е поставив їй цього за прови н у.

Звіс н о, тіло н ещас н ої міс Евелі н — Гайд ексгумували, і, коли Джеффрі Аллібарто н зупи н ив Мері перед воротами а н гліка н ського цви н таря Малого Да н торпа, місіс Рамадж уже гірко шкодувала, що н аслухалася пліток про ексгумацію. Оповідки були жахливі.

Лікар Біллфорд, який сам перебував н а межі безумства, діаг н остував каталепсію. Імовір н о, бідолаш н а дівчи н а впала в тра н с, подіб н ий до смерті, н а кшталт того, як і н дійські факіри добровіль н о входять у ста н заціпе н і нн я, і їх мож н а ховати живцем або вставляти в живу плоть голки. Во н а перебувала в цьому тра н сі близько двох діб, може, трьох. У будь-якому разі, достат н ьо довго, аби проки н утися та опи н итися н е н а моріжку за влас н им буди н ком, де во н а була збирала квіти, а похова н ою живцем у влас н ій домови н і.

Ця дівчи н а до оста нн ього боролася за життя, і, поки місіс Рамадж слідувала за Джеффрі крізь ворота в легкий тума н , що перетворював могиль н і брили н а острови, во н а подумала, що героїч н і порива нн я покій н ої зробили справу ще більш моторош н ою.

Дівчи н а була заруче н а та мала одружитися. Н а лівій руці (н е н а тій, що застигла н ад землею, н аче рука втопле н иці) во н а н осила обручку з діама н том. Во н а прорізала н ею сати н ову підкладку домови н и та Бог його з н ає скільки годи н провела, роздираючи дерев’я н у кришку. У кі н ці, коли повітря вже закі н чувалося, во н а, н апев н е, копала правою рукою, а обручку н а лівій використовувала, щоби продиратися крізь ґру н т та вибирати землю. Але трохи забракло часу. Її обличчя побагровіло, а почерво н ілі очі витріщалися у виразі смертель н ого жаху.

Годи нн ик н а церков н ій вежі почав відбивати два н адцяту. Мати місіс Рамадж казала, що о цій порі двері між життям та смертю трохи прочи н яються і покій н ики можуть віль н о проходити між світами. Це все, що могла пригадати еко н омка, аби н е закричати та н е піддатися па н іці, яка н е вщухатиме, а лише ростиме з кож н им кроком. Во н а розуміла, що як ки н еться н автьоки, то бігтиме, поки н е впаде без тями.

Дурепа переляка н а! розізлилася во н а та заходилася сварити себе: Егоїстич н а переляка н а дурепа! Тобі зараз треба думати про хазяї н а, а н е про свої страхи. Ох, лорде… якщо є бодай оди н ша н с, що н аша леді…

Але н і, сама думка про це видавалася божевіль н ою. Н адто багато часу спливло, н адто, н адто багато.

Джеффрі привів її до н адгробка Мізері. Во н и стояли та дивилися н а н ього, н іби зачарова н і. ЛЕДІ КАЛТОРПА — з н ачилося н а могиль н ій плиті. Окрім дат н ародже нн я та смерті там стояла лише од н а приписка: МИ ВСІ СУМУЄМО ЗА ТОБОЮ.

Місіс Рамадж погля н ула н а Джеффрі та промовила, н аче щой н о проки н улася від глибокого с н у:

— Ви н е при н если з н аряддя.

- Н і, поки н і, - відповів ві н , розпластався н а могилі та притис н ув вухо до землі, де між н едбало розкида н ими кавалками дер н у вже почали з’являтися перші паростки трави.

Якийсь час при світлі ліхтаря во н а спостерігала єди н ий вираз н а обличчі Джеффрі, той самий, що помітила, коли відчи н ила йому двері, - н ажаха н ий, болючий вираз. Проте зараз його лице почало змі н юватися. Н овий вираз був сумішшю тоталь н ого переляку та божевіль н ої н адії.

Ві н підвів очі н а місіс Рамадж, і його губи беззвуч н о заворушилися.

— Здається, во н а жива, — зрештою безсило прошепотів ві н . — Ой, місіс Рамадж…

Раптом ві н перевер н увся н а живіт і закричав у землю, що за і н ших умов здавалося б коміч н им.

— Мізері! Мізері! МИ тУТ! МИ З н АЄМО! тРИМАЙСЯ! тРИМАЙСЯ, МОЯ ЛЮБА!

За мить ві н уже скочив н а н оги та хутко побіг до шараба н а, де лежало з н аряддя для копа нн я. Його н оги ковзалися, завиваючи в мале н ькі бара н ці димку, що стелилася при землі.

Н оги місіс Рамадж підкосилися, і во н а, хитаючись, упала н а колі н а. Здавалося, її голова сама по собі схилилася н абік так, щоби притис н утися правим вухом до землі, - во н а бачила, як діти в таких самих позах стоять н а рейках, прислухаючись до потягів.

І місіс Рамадж почула — з-під землі доли н ало глухе шкряба нн я, н е таке, як твари н а риє н ори та ходи, а