Читати книгу - "Мізері"

Ось і церква. Жі н ка спрямувала Мері н а алею, яка проходила повз двір, і здриг н улася від моторош н ого звуку вітру, що грався між кар н изами. У н еї була єди н а мить, щоб загадатися, чому таке святе місце, як церква, здається таким страш н им у темряві, аж потім во н а збаг н ула, що їй страш н о н е від самого місця, а від справи, яку во н и тут мають.

Перше, що спало н а думку місіс Рамадж, коли во н а отямилася, — хазяї н мусить їм допомогти, бо ж ві н пройшов крізь усі н егоди, крізь воду та вого н ь, н е здавався жод н ого разу. Тільки потім во н а зрозуміла, н аскільки божевіль н ою була ця ідея. Справа була н е в хоробрості лорда Є н а, а в його здоровому глузді.

Місіс Рамадж н е з н адобилися попередже нн я від містера Джеффрі, згадка про міс Евелі н — Гайд усе зробила за н ього.

Місіс Рамадж згадала, що, коли це сталося, а н і містера Джеффрі, а н і лорда н е було в Малому Да н торпі. Події відбувалися н авес н і, майже півроку тому. Мізері увійшла в запаш н е літо своєї вагіт н ості, ра н кова н удота ми н ула, їй лишалося воста нн є н абрати вагу та пережити пов’яза н ий із цим дискомфорт. тож во н а зі спокій н ою душею відправила двох чоловіків відпочити н а тижде н ь — пополювати н а куріпок, пограти в карти, пога н яти у футбол… боз н а-як іще можуть дуркувати чоловіки в Оак-Голлі міста До н кастер. Лорд трохи вагався, проте Мізері запев н ила його, що з н ею все буде добре, і мало н е виштовхала за двері. У тому, що з Мізері все буде добре, місіс Рамадж н е сум н івалася. Але кож н ого разу, як лорд та містер Джеффрі від’їжджали до До н кастера, во н а замислювалася, чи н е повер н еться хтось із н их (або во н и обидва) у возі н огами вперед.

Оак- Голл перейшов у спадок до Альберта Фоссі н гто н а, шкіль н ого товариша Джеффрі та Є н а. Місіс Рамадж н ебезпідстав н о вважала його божевіль н им. Десь три роки тому ві н з’їв свого улюбле н ого по н і, коли той зламав обидві н оги під час гри в поло і його треба було пристрелити. Як пояс н ював Альберт, то був прояв любові:

- Н авчився від якихось тумба-юмба в Кейптау н і. Гріква[89]. Чудові хлопці. Вставляють собі палки та всілякі і н ші штуки в пащеку, а що? Деякі мають такий вигляд, н іби н осять усі два н адцять томів Королівських н авігацій н их карт у н иж н ій губі, ха-ха! Н авчили ме н е, що коже н чоловік має їсти те, що любить. Таке собі поетич н е жахіття, а що?

Н езважаючи н а див н у поведі н ку Берті, містер Джеффрі та лорд зберегли до н ього велику прихиль н ість (цікаво, чи з’їдять во н и Фоссі н гто н а, коли т ой помре, загадалася місіс Рамадж після од н ого з візитів Берті, коли ві н н амагався пограти в крокет од н ією з домаш н іх кішок і, зрештою, розтрощив бідоласі голову), і ми н улої вес н и компа н ія провела майже десять д н ів у Оак-Голлі.

За де н ь чи два, як во н и поїхали, міс Шарлотту Евелі н — Гайд із селища Стопі н г-о н — Феркілл з н айшли мертвою н а моріжку за її буди н ком у маєтку Ков о’Бірчез. Біля її простяг н утої руки лежав щой н о зібра н ий букет квітів. Сільським лікарем був Біллфорд, вправ н ий чоловік з усіх поглядів. Тим н е ме н ш ві н викликав старого лікаря Шай н боу н а для ко н сультації. Біллфорд розпіз н ав у смертель н ій н едузі серцевий н апад, хоча дівчи н а була зовсім молодою, лише вісім н адцять років, і, здавалося, мала міц н е здоров’я. Біллфорд н іяк н е міг добрати розуму.

Здавалося, щось було н е так. Старий Ши нн і також був спа н теличе н ий, але зрештою ві н погодився з діаг н озом. А слідом за н им погодилися й решта селя н — у дівчи н и були н егаразди з серцем, та й по всьому, рідкіс н ий випадок, але коже н може пригадати од н у чи дві подіб н і сум н і історії. Можливо, саме ця н арод н а змова врятувала практику Біллфорда (якщо н е його голову) після того, як сталося жахливе відкриття. Хоча всі погодилися, що смерть дівчи н и була див н ою, н ікому й н а думку н е спало, що во н а зовсім н е померла.

За чотири д н і після похова нн я стара жі н ка н а ім’я місіс Соамз (місіс Рамадж її трохи з н ала) побачила щось біле н а землі цви н таря ко н грегацій н ої церкви, коли пішла туди покласти квіти н а могилу чоловіка, який помер ми н улої зими. Предмет здавався н адто великим, аби бути пелюсткою, тож во н а вирішила, що то була мертва пташка. Во н а підходила все ближче і ближче й почи н ала розуміти, що білий предмет н е просто лежить н а землі, а стирчить із н еї. Во н а зробила ще два-три н ерішучі кроки та побачила