Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

в трьох коридорах – за загонами списників без зброї. І хоча в наш час фігури виглядають однаковими, жовтувато-сірими, проте подекуди на них ще збереглися сліди фарби, які вказують на те, що їхній одяг колись вигравав усіма барвами: коричнева зброя мала червоні зав’язки, халати і гетри були зеленими чи пурпуровими, а коричневі і білі головні убори перев’язували червоні чи фіолетові ремінці.

Давньокитайські воїни

Два довгих ряди готових до бою стрільців були розкопані по краях поховання № 1, з північного й південного боку. Попередні розкопки з західного боку виявили три ряди арбалетників, що стояли так само, як передовий загін зі східного боку. По флангах арбалетники стояли обличчям назовні, щоб захищати внутрішню масу піших воїнів і колісничих від раптового нападу з будь-якого напрямку. Але, як твердять військові історики, це було не єдиною перевагою строю. Військо Цінь могло розгорнутися для бою з фронту, а також швидко і легко перешикуватися для оточення ворожої армії чи проникнення в її центр у формі клина.

Династія Хань. Плоть на кістках історії

У травні 1968 року, коли солдати проводили навчання на горі Лін за сто миль від південного заходу до Пекіна, бійці одного з підрозділів помітили у вапняку якусь таємничу, не природного походження заглибину. Щоб дослідити її, навчання були припинені. Один солдат спустився туди і виявив, що це штучно вирубане в скелі приміщення. На місце для вивчення знахідки прибули фахівці з археологічного відділу провінції Хебей і з Пекінського археологічного інституту. Місцеві жителі допомагали археологам і солдатам розбирати дві цегляні стіни, між якими в давнину залили розплавлене залізо. Коли стіни розібрали, відкрився вхід до тунелю, що вів углиб гори. У далекому кінці цього темного коридора, вхід до якого був завалений камінням, група дослідників натрапила на поперечний прохід, у якому побачила кістяки чотирнадцяти коней і рештки шістьох двоколісних візків, що в них колись ці коні були запряжені. Перед ними неясно проступала центральна камера значних розмірів. Площею 40 на 50 футів, це приміщення колись містило дерев’яну будівлю, на той час уже зруйновану, побудовану, очевидно, для того, щоб відтворити обстановку однієї з кімнат палацу.

У сусідній кімнаті, розташованій за цим приміщенням, дослідники зробили найважливіше відкриття. У кімнаті знаходилася кам’яна труна самого Лю Шена, особистості уже відомої на той час китайським ученим, одного із синів імператора Цзіна, четвертого монарха династії Хань, що правила Китаєм з 206 року до н. е. по 220 рік н. е., після падіння династії Цінь.

Син імператора – у 154 році до н. е. він став правителем Чжун-шаня – спочивав у вбранні, зробленому з більше ніж дві тисячі нефритових пластинок, з’єднаних золотими нитками. Цей дивовижний саван чудово зберігся, а ось тіло Лю Шена повністю розклалося. Під шаром пилу і каміння у видовбаній людьми печері лежали скарби – церемоніальні ножі і мечі, рештки чудових лакованих виробів і красиві бронзові посудини, інкрустовані золотом, із зображеннями драконів.

У другій витесаній у скелі пишно прикрашеній гробниці, розташованій поряд з першою і теж запечатаній стіною з цегли і заліза, дослідники знайшли залишки восьми зубів, що належали дружині Лю Шена. Це все, що залишилося від принцеси Доу Вань. Вона теж була загорнена в саван з нефриту і похована разом з чудовими предметами, виготовленими майстрами епохи Хань. Серед них були винні посудини, інкрустовані сріблом і золотом, вкрита позолотою бронзова фігурка фенікса, інкрустована камінчиками нефриту, що тримав у дзьобі нефритове кільце. Виготовлена з великою майстерністю бронзова лампа мала форму служниці, що схилилася в поклоні, й була найчудовішим з того, що знайшли в похованні. Циліндричний ліхтар, який знаходився в лампі, міг змінювати силу і напрямок світлового променя.

За 400 років правління Хань ця епоха мала успіхи полярно різні: були часи, коли процвітали художники і ремісники, творці «прекрасних речей і звуків», якими насолоджувалися владоможці; але були і часи практичних досягнень, позначені економічним зростанням, науковими відкриттями, дослідженнями в галузі географії і філософії і технічним прогресом.

Поховання молодих робітників

Попри катаклізми епохи, китайці в часи династії Хань, як і їхні римські сучасники, створили звичаї, що наклали свій відбиток на життя наступних поколінь протягом останніх двох тисяч років. У цю епоху траплялися монархи мудрі і нездарні, жорстокі тирани, а також освічені царі-філософи. У ній знайшли своє місце чиновники і законодавці, інженери, що прокладали дороги і будували захисні укріплення на тисячах миль раніше необжитої території, і активний торговельний клас, чиї каравани, навантажені товарами, простували зі сходу на захід дорогами, що дістали назву Великий шовковий шлях. Епоха мала також своїх поетів, які яскравими барвами, щиро оспівували бачені ними картини життя. Проте, очевидно, найбільш значними треба вважати її істориків – Сіма Цяня, котрий склав «Історичні записки», і Бань Гу, котрий написав «Історію Ранньої Хань». Їхню величезну працю зберегли переписувачі, нині їх ретельно досліджують китайські вчені. Тепер завдяки археологічним відкриттям, зробленим за останні десятиліття, кількість яких чимдалі зростає, правдивість давніх текстів може бути перевірена зіставленням зі знахідками.

У пору розквіту імперія Хань не поступалася силою і славою Римській імперії.

Нефритовий саван царя Чжао Mo

Бронзові вершники з гробниці воєводи Чжана

В епоху династії Хань, як і в епоху ранніх династій, вважали, що «до мертвого слід ставитися так само, як до живого», і тому обряди поховання переходили з покоління в покоління, як спадщина. Зміст обряду, що відправляв небіжчиків в останню путь, залежав від того, яке становище посідали вони за життя, при цьому дотримувалися суворих правил щодо соціальної ієрархії. Відповідно до цього бідняка ховали з мізерією того, що йому належало, або й зовсім без нічого. У 1955 році під час розкопок у Лояні в провінції Хенань археологи наткнулися на сільський цвинтар часів династії Хань. Знайдені кілька простих горщиків і