Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

На території Бушанського замку були також колодязь, господарські споруди, казарми для залоги, комори для зброї та провіанту, стайні тощо. На внутрішньому подвір’ї замку стояла церква – типовий для України XVI–XVII століть триконховий храм з прямокутним у плані нефом з двома напівкруглими конхами[3] і напівкруглою апсидою зі східного боку.

У першій половині XVII століття українське козацьке військо піднялося до рівня кращих тодішніх європейських армій.

Піхота в козаків була численніша за кінноту. Кіннота вела наступ так званою «лавою», шикуючись напівколом і атакуючи ворога не тільки з фронту, а й з флангів. Найпоширенішим видом бойового порядку став так званий козацький табір. У центрі чотирикутного рухомого укріплення, що складалося з кількох рядів скріплених між собою ланцюгами возів, розташовувався військовий загін. Такий табір використовували в боях і на переходах.

Із Січі вийшли видатні полководці та державні діячі: Северин Наливайко, Тарас Федорович (Трясило), Павло Павлюк, Іван Сулима, Дмитро Гуня, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко та ін.

На озброєнні в козаків були шаблі і списи, а також гармати, мушкети, пістолі, самопали, рушниці. Проти ворожої кінноти козаки застосовували якірці та рогульки. Зброю і бойові припаси (порох, кулі) запорожці робили самі. Крім того, кожен козак повинен був мати при собі сокиру, косу, лопату, шнури тощо, щоб у разі потреби насипати вали і будувати укріплення, а також зв’язувати вози в табір.

З іменем гетьмана Петра Сагайдачного пов’язують розробку козацької наступальної стратегії концентрованого раптового удару, яку він блискуче реалізував у Хотинській війні 1621 року. Увесь світ визнав вирішальну роль українських козаків у Хотинській перемозі над турецькою армією.

Важливими історико-археологічними об’єктами, безумовно, є місця боїв. Тут за сприятливих грунтових умов розкопки можуть виявити значний речовий матеріал XVI–XVII століть. Йдеться, зокрема, про місця боїв у болотистій місцевості, наприклад, у районі так званих козацьких могил на Рівненщині, поблизу озера Кумейки на Черкащині, в урочищі Солониця біля м. Лубен Полтавської області. Рештки козацького табору виступають за низької води в районі Кременчуцького водоймища і в гирлі р. Сула.

Сучасники називали козацькі табори «рухомими фортецями».

Науковою експедицією під керівництвом І. К. Свєшникова проведені широкі археологічні розкопки під Берестечком (Рівненська область), на місці однієї з найбільших битв періоду визвольної війни українського народу проти польського поневолення. Тут, у болотистій місцевості поблизу переправи козацького війська в липні 1651 року, під час археологічних розкопок пощастило виявити численні залишки козацької зброї і побутових предметів першої половини XVII століття: шаблі, рушниці, пістолі, бойові сокири, келепи, а також кулелійки, ладівниці, порохівниці, шкіряні чоботи, мідні казани, ложки у шкіряних футлярах, шкіряні торби, гаманці, вуздечки і т. ін.

Військові клейноди

Певне місце серед пам’яток козацьких часів належить запорозьким військовим клейнодам. Це військові знаки, регалії чи атрибути влади, які використовувалися старшинами відповідно до посади кожного з них. Булава – це ознака влади гетьмана, вона являла собою срібну, позолочену, часом прикрашену коштовними каміннями кулю, насаджену на металеву чи дерев’яну гладенько обстругану палицю, пофарбовану в темний колір. Пернач, шестопер, або жезл – ознака влади полковника. Його носили за поясом. Пернач менший від булави, зі срібною чи залізною кулею на кінці палиці. Кожен з клейнодів належав певній особі із запорозької старшини. Під час військових рад кошовий тримав у правій руці булаву.

Прапором, хоругвою чи корогвою називалася в козаків шовкове яскраво-червоне полотнище із зображенням посередині або білого польського орла, коли запорожці були за польським королем, або двоголового російського, коли вони перейшли до московського царя. По боках хоругви було зображено Спасителя й архангела Михаїла. Очевидець свідчить, що після зняття козаками в 1655 році облоги Львова за Богданом Хмельницьким несли білий прапор із його родовим гербом та червоний – із зображенням архангела Михаїла, який прохромлює списом змія, а також 34 прапори з гербами різних земель. Отже, Гетьманщина користувалася в XVII столітті різнобарвними прапорами. Існували також полкові, сотенні, курінні та інші корогви, знамена та значки. На них були зображення хрестів, зірок, місяця, сонця, зброї та елементів народного декоративного мистецтва.

Бунчуком козаки називали просту, пофарбовану начорно палицю, на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а до неї прилаштовували жмут волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма сплетеними косами поверх волосся.

Козацькі клейноди

Загальновійськові запорозькі печатки були округлої форми і виготовлялися зі срібла. Мали зображення постаті козака в гостроверхій шапці, в жупані з Гудзиками на грудях, із шаблею й порохівницею при боці та рушницею через ліве плече, із символічним списом. По краю лицевого боку печатки напис: «Печать славного войска запорозкого низового». Відомі й печатки гетьманів С. Кішки, Б. Хмельницького, П. Дорошенка та ін. Паланкові, або курінні, печатки також виготовлялися зі срібла. Вони були круглої або чотирикутної форми і мали зображення левів, оленів, коней, місяця, зірок, корон, списів, шабель, луків.

Литаврами козаки називали залізні і срібні котли з натягнутою на них шкурою. Ці ударні інструменти широко використовувалися під час урочистостей у військовому побуті козаків.

Запорозькі військові клейноди зберігалися або в січовій Покровській церкві, або у військовій скарбниці, їх виносили лише за наказом кошового отамана перед загальною чи окремою радою.

Примечания

1

Шурф – вертикальний квадратний колодязь площею 4–6 м2.

2

У перекладі з тюркської «Такла-Макан» означає «підеш, не повернешся».

3

Конха – півкупол.