Читати книгу - "Книга дзеркал"

й у нього не було спадкоємців. Можливо, Лора Бейнз збрехала йому і використала для вбивства Вайдера, а потім залишила самого розплачуватися за скоєне, одночасно будуючи кар’єру завдяки вчиненому ним убивству. Коли Річард отримав книжку, йому стало зрозуміло, що стояло на кону, він зрозумів, що ж відбувалося протягом останніх місяців. Флінн зруйнував своє життя через брехню. Його розігрували з самого початку до кінця. Можливо, тоді вона пообіцяла повернутися до нього, мовляв, їхній розрив — лише запобіжний захід, щоб не викликати подальших підозр.

— Добре, цікава історія, але рукопис зник, і, здається, ти не готовий написати книгу, — сказав Пітер, повертаючись до теми.

— Якось так. Мабуть, я змарнував твій час.

— Нічого. Правду кажучи, не думаю, що якийсь видавець хотів би взяти на себе всі юридичні труднощі публікації такого проекту. Почувши це, адвокати Лори Бейнз зробили б із нього м’ясний фарш.

— Згодний, друже. Дякую за каву.

Я пішов додому, зібрав усі документи щодо розслідування за останні кілька тижнів, поклав їх у коробку і жбурнув у комірчину. Після цього зателефонував Данні Олсен і сказав, ніби не зміг дізнатися нічого нового і погодився покинути ту справу. Вона сказала, що так буде найкраще: хай мертві спочивають у спокої, а живі планують власне життя. Її слова прозвучали як епітафія для Річарда Флінна.

Того вечора я відвідав дядечка Френка у Верхньому Іст-Сайді й розказав йому всю історію.

Знаєте, що він сказав, уважно вислухавши мене цілу годину? Що я відкинув найцікавішу справу, про яку він чув. Але дядько завжди був надто завзятим.

Ми теревенили, випили по декілька пляшок пива та подивилися матч по телевізору. Я намагався забути Сем і всі історії про зниклі книги. Здавалося, спрацювало, тому що тієї ночі я спав, наче немовля.

Декілька місяців потому мій давній колега з «Пост», який переїхав до Каліфорнії, зателефонував мені та запропонував роботу сценариста для нового телесеріалу. Я погодився і вирішив здати свою квартиру, перш ніж вирушити на Західне узбережжя. Намагаючись звільнити трохи місця в комірчинах, я знайшов папери по справі Вайдера і зателефонував Рою Фріману, щоб запитати, чи вони йому не потрібні. Він сказав, що має новини.

— Дякую, що подумав про мене. Я теж збирався подзвонити тобі, — промовив він. — Здається, маємо зізнання.

Моє серце завмерло.

— Що ти маєш на увазі? То була Лора Бейнз, так? Вона зізналася?

— Наскільки мені відомо, це була не вона. Слухай, чому б тобі не приїхати на горнятко кави? Привези мені папери, а я розповім тобі усю історію.

— Звісно. Коли?

— Коли завгодно, я вдома і нікуди не збираюся. Пам’ятаєш, де я живу? Добре, і, будь ласка, не забудь ті папери, бо там є дещо, що досі непокоїть мене.

Частина третя

Рой Фріман

…який визначено вказує, що він бачив на власні очі, а що чув від інших. Щоб ця книжка була правдивою.

Марко Поло. Подорожі. Книга 1, Пролог 1

Один

Метт Домініс зателефонував мені в один із тих вечорів, які змушують шкодувати, що у вас немає кота. Після завершення розмови я вийшов на ґанок і затримався там на кілька хвилин, намагаючись зібрати докупи думки. Темніло, у небі сяяли декілька зір, а вдалині було чути шум транспорту на автомагістралі, наче дзижчання рою бджіл.

Коли нарешті дізнаєшся правду про справу, яка деякий час не давала тобі спокою, почуваєшся так, наче втратив компаньйона в подорожі. Балакучого, допитливого і, можливо, навіть із поганими манерами, але ти звик, що він поруч, коли прокидаєшся вранці. Такою для мене була справа Вайдера протягом минулих декількох місяців. Але те, що розповів Метт, звело нанівець усі мої гіпотези, які виникли протягом тих довгих годин, проведених у невеличкому офісі, що я влаштував у вільній спальні. Речі не можуть просто закінчуватися ось так, щось тут не складається, навіть коли всі слова мого друга — правда.

Я повернувся всередину, зателефонував Меттові й запитав його, чи можна мені якось поговорити з Френком Споелом, який зізнався у вбивстві професора Джозефа Вайдера за кілька місяців перед своєю стратою. Метт був старожилом у виправному центрі Потосі, і директор зробив йому послугу після того, як дізнався, що запит на відвідування надійшов від детектива, який працював над цією справою в кінці вісімдесятих. Я хотів побачити того типа на власні очі, почути на власні вуха його історію про вбивство у Вест Віндзор. Я не вірив його словам і підозрював, що він, мабуть, лише намагався привернути увагу, після того як почув про намір автора з Каліфорнії згадати його ім’я у своїй книжці. Вайдера вбили, щойно Споела випустили з психіатричної лікарні. Споел на той час перебував у Нью-Джерсі, отже, мабуть, читав про вбивство в газетах.

Джон Келлер навідав мене, принісши всі папери, які він мав по цій справі. Він не знав, що я почав знову ритися у справі вбивства Вайдера після нашої розмови навесні, тож за кавою ми говорили про зізнання Споела. Він сказав мені, що через цю історію втратив дівчину.

— Я не вірю в чаклунство, але в цій справі є те, що приносить нещастя, — сказав він, — отож тобі варто бути обережним. Я радий залишити цю історію і не хочу знову долучатися до неї, ні тепер, ні колись узагалі. Що б там не було, здається, все закінчилось, еге ж?

Я погодився й побажав йому успіху в новій роботі. Але я зовсім не був упевнений, що нарешті відкрилася правда про справу Вайдера. Тому через два тижні, коли мені зателефонував Метт і сказав, що все домовлено, я через Інтернет замовив собі квиток на літак на наступний день і спакував сумку.

Таксі заїхало о п’ятій годині ранку і через півгодини я був у аеропорту. Метт чекав мене у Сент-Луїсі, готовий завезти в Потосі.

Під час польоту я сидів поряд із торговим агентом, хлопцем, який, мабуть, і перед стратою переконав би розстрільну команду купити новий пилосос. Він назвався Джоном Дабсеком і аж через десять хвилин помітив, що я надто зосереджений на газеті, щоб справді слухати його.

— Б’юсь об заклад, що ви шкільний учитель.

— Ви програли. Я не вчитель.

— Я ніколи не помиляюся, Рою. Історія?

— Навіть не близько, вибачте.

— Ей, я знаю: математика.

— Ні.

— Добре, здаюся. Я знаю тихе маленьке місце біля аеропорту, я куплю вам сніданок. Б’юсь об заклад, що ви сьогодні не