Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

— Як його звали?

Нікола похитав головою.

— Вибачай, друже, ніхто з нас не знав справжніх імен інших дітей, то було частиною терапії. Перш ніж долучити до інших, тебе деякий час тримали окремо. Перед цим Кропп і його співробітники переконували забути, ким ти був раніше, і стерти з пам’яті всі згадки про здійснений злочин. Думаю, вони в такий спосіб хотіли переформатувати особистість кожної дитини, починаючи з нуля. Я пригадав своє справжнє ім’я і те, що заподіяв своєму батькові, лише коли мені виповнилося шістнадцять років, коли суддя прочитав це перед усіма — того дня, коли вирішив, що я можу повернутися до реального світу.

Маркус подумав, що почутої інформації йому досить. Проте лишалося з’ясувати ще одне.

— Від кого ти втікаєш, Ніколо?

Чоловік відкрив кран, щоб помити руки.

— Як я тобі вже сказав, той хлопчина наганяв страх на всіх, а там тримали далеко не святенників, а небезпечних неповнолітніх, які вчинили страшні злочини, навіть оком не змигнувши. Я не здивувався б, якби дізнався, що той хлопчина, такий вразливий і беззахисний на вигляд, тепер на свободі та коїть комусь зло. — Він поглянув на Маркуса в дзеркало. — Здається мені, ти теж повинен його боятися. Але не він штрикнув мене ножем.

— То ти бачив нападника в обличчя?

— Він напав на мене ззаду. Але в нього були руки, як у старого, це я достоту бачив. А ще я помітив, що взутий він був у бридкі сині черевики.

10

Квартиру Астольфі прозвали «ділянка 23».

Причину такого найменування можна пояснити порядковим номером. Моро саме розповідав усі деталі під час таємного засідання, що відбувалося пізно ввечері в кабінеті квестора.

Запросили лише найбільш довірених. Окрім господаря кабінету за столом сиділи квестор, голова Служби безпеки республіки, представник прокуратури і комісар Креспі.

— Двадцять три випадки, — уточнив віцеквестор. — Перший стався ще 1987 року. Трирічний хлопчик випав з балкона п’ятого поверху робітничого житлового кварталу. Все списали на нещасний випадок. Кілька місяців по тому така сама доля спіткала не набагато молодшу дівчинку в тому самому кварталі. В обох випадках сталася дивна річ: у жертв бракувало правого черевичка. Куди він міг подітися? Під час падіння вони не могли його втратити, і, якщо вірити батькам, вдома взуття теж не знайшли. Збіг? Затримали дівчину, що працювала нянечкою в обох родинах. Серед її речей знайшли обидва черевички, а в її щоденнику — оце.

Моро показав присутнім фотокопію сторінки зі щоденника. Антропоморфна фігура, як тінь у помешканні Астольфі. Чоловік з вовчою головою.

— Дівчина зізналася, що то вона скинула обох дітей з балкона, але не змогла пояснити, звідки взявся цей малюнок. Стверджувала, що то не її робота. Однак, зважаючи на отримані результати, розслідування припинили. Ніхто не хоче заглиблюватися в деталі, до того ж слідчі побоюються, що зайва увага до такої дрібниці може стати приводом для захисту, щоб наполягати на психічному захворюванні.

Невелике зібрання слухало його дуже уважно, ні в кого не стало мужності його урвати.

— Відтоді ця фігура так чи інак з’являється ще двадцять два рази, — вів далі Моро. — У 1994 році її знайшли в будинку, де чоловік щойно вбив дружину та дітей, перш ніж накласти на себе руки. Поліція не відразу помітила. Знайшли її вже під час додаткового розслідування за запитом магістрата, який хотів з’ясувати, чи діяв убивця самостійно, чи в нього був спільник. Малюнок виявили за допомогою хімічних реактивів у ванній. Його зробили невідомо коли на вкритому парою дзеркалі. — Моро порився у своїх паперах і знайшов серед них фото, зняте за тих обставин. Але на цьому він не закінчив і повів далі: — По тому знайшли його на могилі одного педофіла, вбитого у в’язниці 2005 року. Малюнок нанесли спреєвою фарбою. Позаяк органи влади хотіли уникнути можливих актів вандалізму, вони розпорядилися, щоб на могильній плиті не було зазначено ім’я небіжчика. Ніхто не знав його особистих даних. Це теж фатальний збіг?

Усі мовчали.

— Я міг таким чином розважати вас ще годину, однак річ у тім, що історію цього зображення тримали в таємниці, щоб уникнути безглуздих актів наслідування або ще чогось гіршого! Щоб нікому, бува, не спало на думку повторити подібне для підписання власних злочинів.

— І причетний до цієї історії один з наших — судмедексперт. Яка ганьба! — не втримався квестор, нагадавши всім про важливість відкриття, зробленого в помешканні Астольфі.

— Ви вважаєте, що є певний зв’язок між антропоморфною фігурою й монстром, що вбиває закохані парочки? — запитав співробітник міністерства з найвищим рангом з-поміж присутніх у кімнаті.

— Зв’язок, безумовно, існує, хоча ми ще не знаємо, який саме.

— На вашу думку, що означає ця фігура?

Моро знав — відповідати ризиковано, однак іншого виходу не було. Занадто довго уникали правди.

— Щось на кшталт езотеричного символу.

Тоді в розмову втрутився очільник Служби безпеки республіки, найголовніший серед італійської поліції:

— Синьйори, прошу. Не хотілося б, щоб ви мене неправильно зрозуміли, але слід поводитися дуже обережно. Справа римського монстра спричинила серйозну полеміку. Суспільна думка переживає кризу, люди не почуваються в безпеці, а засоби масової інформації цим користуються, щоб виставити нас у поганому світлі.

— Для того щоб отримати результати в такій справі, як оця, потрібен час, — зауважив комісар Креспі.

— Я розумію, але питання дуже делікатне, — відповів квестор. — Люди міркують дуже просто й практично: хочуть платити менше податків і хочуть бути певними, що ті, які вони платять, витрачають куди треба, і як один з напрямів — щоб ловити злочинців. Хочуть негайних результатів, їм немає діла до того, як ведеться слідство.

Представник міністерства з ним погодився:

— Якщо ми занадто зосередимося на езотеричних аспектах і про це раптом стане відомо пресі, ті відразу зчинять ґвалт. А в нас досі немає жодних вагомих зачіпок, ми вигадуємо різні дурниці про злих духів та ще всілякі забобони. Над нами просто глузуватимуть.

Моро мовчки слухав їхню дискусію, бо вони намагалися зрозуміти, чому в минулому ніхто не захотів поглиблено вивчити це питання. Їх лякав не тільки острах бути виставленими на посміховище, були ще якісь фактори. Жоден поліціянт, якщо він справді