Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Коли Бонд вийшов із душу, Кворрел витягнув пляшечку і змазав укуси якоюсь гидотною коричневою рідиною, що смерділа креозотом.

— У нас, на Кайманових островах, мошкари більше, ніж будь-де, — зауважив, — але ми не звертаємо на неї жодної уваги, поки маємо ось це.

За десять хвилин на землю стрімко опустилися сутінки, раптово навіявши смуток, і вмить засяяли зірки й майже повний місяць, а шум моря затих до ледь чутного шепоту. Це був короткий період штилю між двома найважливішими вітрами Ямайки, відтак пальми знову розпочали неголосне шелестіння.

Кворрел різко повернув голову до вікна.

— «Могильник» подув, — прокоментував.

— Що це означає? — здивувався Бонд.

— Так місцеві рибалки називають бриз, що дме коли з моря, а коли з берега, — пояснив Кворрел. — І він частенько приносить сморід з острова — від шостої ранку до шостої вечора. А між цими годинами дме Вітер-Лікар — і дарує свіже повітря з моря. Принаймні, так ми називаємо ці вітри на Ямайці.

Кворрел запитально глянув на Бонда.

— Гадаю, ви з Вітром-Могильником робите спільну справу, кепе99 — додав напівжартома.

Бонд коротко розсміявся і сказав:

— Я радий, що хоч години роботи у нас не збігаються…

Зовні почали кумкати квакші, засюрчали цвіркуни, а великі бражники100 попідлітали до захисної сітки вікон і бились об неї, тріпочучи й в екстазі споглядаючи дві гасові лампи, що звисали з поперечин на стелі.

Час од часу повз вікна проходили рибалки чи гуртик смішливих дівчат, які прямували з пляжу до єдиної в бухті крихітної крамнички, де торгували ромом. Ніхто не ризикував іти самотою, побоюючись даппі101 під деревом або теляти з обплутаними ланцюгами ногами, яке наближається до вас, і полум’я виривається з його вогненних ніздрів.

Поки Кворрел готував вельми апетитну страву з риби, яєць та овочів, яка мала стати основним продуктом їхнього харчування, Бонд сів ближче до світла і зайнявся вивченням літератури, котру Стренґвейз узяв у Інституті Ямайки. Це були праці про тропічні моря та їхніх мешканців авторства Біба, Аллена та інших дослідників, а також книги про підводне полювання Кусто й Хасса102. Якщо Бонд хотів подолати ті триста ярдів під водою, то він мав бути знавцем такої справи і не хотів ризикувати. Тепер розумів розмах «Містера Біґа» й не мав сумнівів, що підступи до острова Сюрпризів охороняють надійно. І гадав, що «Містер Біґ» не вдаватиметься до настільки примітивної зброї, як рушниці чи вибухові пристрої. «Містер Біґ» волів працювати, не даючи підстав, щоб його тривожила поліція. Тож мусив діяти, хоча б позірно, у рамках закону. Бонд здогадувався, що «Біґові» якимось чином удалося приборкати підводні сили, щоб ті працювали на нього, тому Бонд саме на цьому й зосере­дився, вивчаючи вдачу акул і баракуд, а також морського диявола та восьминога.

Факти, що їх наводили натуралісти, були жахаючі й навіювали страх, однак досліди Кусто в Середземному морі та Хасса в Червоному і на Карибах були обнадійливішими.

Тієї ночі Бонду наснилися гігантські кальмари та морські коти103, мелькали риби-молоти та пилоподібні зуби баракуди — отож, стогнав та обливався потом уві сні.

Наступного дня він почав тренування під пильним і критичним оком Кворрела. Щоранку перед сніданком Бонд пропливав милю, а потім бігцем, непіддатливим піском, повертався до бунгало. О дев’ятій вони сідали в каное, натягнувши трикутне вітрило і мчали побережжям до Кривавої і Апельсинової бухт — туди, де закінчувався пісок і починалися скелі, а рифи й маленькі печери підступали близько до берега.

Тут вони залишали своє каное і вирушали в захопливі підводні експедиції, прихопивши зі собою маски, гарпуни й стару рушницю для підводного полювання. Кворрел стверджував, що умови під водою тут такі самі, як і в бухті Акул.

Вони спокійно займалися полюванням — за кілька ярдів один від одного — і Кворрел почувався тут справді як риба у воді. Невдовзі й Бонд навчився не боротися зі стихією, а підкорятись їй; плисти за течією та крутитись у вирі, а не змагатися з ними; застосовувати тактику дзюдо й у воді.

Першого ж дня Бонд повернувся додому весь у порізах та подряпинах від коралів, а на спині в нього ще й стирчала добра дюжина колючок морського їжака. Кворрел, хмикнувши собі під ніс, обробив рани мертиолатом104 та дезінфікуючим розчином Мільтона. Потім він щовечора упродовж півгодини масажував тіло Бонда пальмовою олією, неквапно розповідаючи йому про риб, яких вони бачили того дня, пояснюючи звички м’ясоїдних і тих, котрі харчуються поблизу берега, про маскування риб та про їхню здатність змінювати колір, уповільнюючи плин крові.

Кворрел також ніколи не чув, щоб риби перші нападали на людину — хіба що від безвиході або вчувши запах крові у воді. Він пояснив, що у тропічних водах риби рідко бувають голодні, й більшість їхніх пристосувань слугують їм для захисту, а не для нападу. Одначе визнав, що є таки один виняток — баракуда.

«Злобні» рибини, як називав їх Кворрел, не відали страху, бо не знали інших ворогів, окрім хвороб, і були спроможні плисти на короткі дистанції зі швидкістю п’ятдесят миль на годину — ще й мали найстрахітнішу серед усіх морських риб батарею зубів.

Якось вони підстрелили один такий екземпляр, котрий важив десять фунтів; рибина так і крутилася між ними, то віддаляючись у сіру темряву, то знову наближаючись, нерухома та моторошна, тримаючись ближче до поверхні, а її люті тигрові очі опинилися так близько, що помітно було, як рухаються зябра і зблискують хижі зуби у схожій на вовчу пащу відвислій щелепі.

Урешті Кворрел перехопив з рук Бонда рушницю і поцілив хижачці в обтічне черево. Рибина відразу ж рвонула до них, і її рухливі щелепи широко розчахнулись, як паща гримучої змії. Бонд зробив стрімкий випад із гарпуном тієї миті, коли рибина була вже поруч із Кворрелом. Він промазав, однак гарпун таки пройшов між зубами баракуди. Вони враз затиснули сталеве ратище, і баракуда вирвала гарпун із рук Бонда. Тоді Кворрел кинувся на неї і всадив у тіло ніж, від чого рибина наче збожеволіла із розпоротим черевом метнулась у каламутні води. З її пащі стирчав гарпун, а дротик глибоко увійшов у тіло. Кворрел заледве зумів її втримати, коли рибина спробувала зірватись із дротика, що пробив стінки шлунка, але Кворрел таки протягнув баракуду на рифи і кинув