Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

багажник, прощається із Сесілією, яка влаштувалася в салоні

білосніжного Ніниного «лексуса». Мала вбрана в мережану білу

суконьку — найнедоречніша вдяганка для літнього табору. Але я, авжеж, ніц із цього приводу не кажу.

Два тижні без цього малого чудовиська! Мені кортить танцювати від

щастя. Але натомість натягую на обличчя журливий вираз.

— Без Сесілії в будинку буде сумно, — кажу, коли з кухні

повертається Ніна.

— Серйозно? — цікавиться вона сухо. — А я гадала, що ви терпіти її

не можете.

У мене падає щелепа. Ну, тобто так, щодо Сесілії вона справді має

слушність, ми з нею так і не заприязнилися. Але я не усвідомлювала, що Ніна помітила, як я насправді ставлюся до її доньки. До того ж…

цікаво, якщо вона це зрозуміла, то чи збагнула також, що й від неї

самої я геть не в захваті?

Ніна відсмикує білу блузку та знову йде до гаража. Щойно виходить

з кімнати, здається, ніби вимкнули потужне джерело напруги. Коли

Ніна поряд, я постійно почуваюся на межі. Враження таке, що їй не до

вподоби геть усе, що я роблю.

З гаража повертається Ендрю, мимохідь витираючи долоні об

джинси. На вихідних він завжди вбраний у футболку й джинси. Мені

це подобається. Мені подобається, яке скуйовджене в нього волосся

після фізичних вправ. Подобається, як він усміхається й підморгує

мені.

Цікаво, чи він так само відчуває полегшення, коли Ніни немає поряд.

— Отже, — починає він. — Тепер, коли Ніна поїхала… Маю вам де в

чому зізнатися.

— У чому саме?

Зізнатися? «Я шалено в тебе закохався. Я збираюся покинути Ніну та

втекти з тобою на Арубу».

Утім ні, малоймовірно.

— Я не зміг домовитися про відшкодування вартості тих квитків. —

Він похнюплюється. — Але мені не хотілося, щоб Ніна влаштувала

вам через це вирвані роки. Чи ще, борони боже, здумала вимагати від

вас гроші. Я впевнений, вона сама назвала вам хибну дату.

Повільно киваю.

— Так і є, але… Утім, хай там як, дякую вам. Величезне спасибі.

— Отже… Як на мене, ви повинні забрати ці квитки. Гайніть у місто

й подивіться виставу з якоюсь подругою. А переночувати зможете в

«Плазі».

Я заледве стримую вражений зойк.

— Це так щедро з вашого боку!

Він ледь смикає правим куточком вуст.

— Та годі вам, у нас же все одно є квитки. То що їм, пропадати?..

Розважтеся на повну!

— Так… — Я задумливо бгаю берег своєї футболки. Не уявляю, що

сказала б на це Ніна, якби довідалася. Але мушу визнати, що мене

охоплює радісне передчуття від самої думки про майбутні відвідини

театру. — Я вам дуже вдячна, проте боюся, що маю відмовитися.

— Та ви що! Це ж найкраща вистава останнього десятиліття! Чи вам

узагалі не подобаються вистави на Бродвеї?

Він жодного уявлення не має про моє життя. Про те, де для мене

минули ці останні десять років.

— Я жодного разу не була на Бродвеї.

— Тоді ви просто мусите поїхати! Я наполягаю!

— Так, але… — Глибоко вдихаю. — Річ у тім, що мені просто нема з

ким туди поїхати. А самій не хочеться. Тому, як я вже сказала, доведеться відмовитися.

Ендрю якусь мить дивиться на мене, задумливо потираючи пальцем

коротку щетину на підборідді.

Аж тоді раптом каже:

— З вами поїду я.

Скидаю брови.

— А чи ви впевнені, що це хороша ідея?

Він вагається.

— Я знаю, що Ніна трохи ревнива. Але ми не можемо дозволити, щоб квитки за грубі гроші отак-от просто змарнувалися. Крім того, те, що ви досі жодного разу не бачили вистави на Бродвеї, — це просто

злочин. Тож буде весело.

Еге ж, буде весело. От саме це мене й лякає, хай йому грець.

Уявляю собі цей вечір. Уявляю, як ми заїжджаємо на Мангеттен у

«БМВ» Ендрю, як сидимо в партері під час одного з найпопулярніших

шоу на Бродвеї, потім заходимо перекусити до одного з місцевих

ресторанів і замовляємо по келиху просеко. Як спілкуємося й не

переймаємося через те, що от-от вигулькне Ніна та злостиво

витріщиться на нас.

Просто-таки запаморочливо спокуслива перспектива.

— Так, авжеж, — кажу я. — Поїдьмо разом.

Обличчя Ендрю осяює усмішка.

— Чудово. Піду перевдягнуся. Спускайтеся десь за годинку, згода?

— Так, згода.

Підіймаючись до себе на горище, не можу позбутися важкого, тривожного відчуття. Хоч як мені кортить поїхати, усе одно поймають

погані передчуття. Мені здається, що, якщо поїду з Ендрю на виставу

сьогодні ввечері, станеться щось моторошне. Хіба не задосить того, що

я вже абсолютно обурливим чином закохалася в Ендрю? Провести з

ним цілий вечір — з ним наодинці… це просто-таки якась жахлива

спокуса.

Але це просто смішно, чорт забирай. Ми просто їдемо на