Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

подивитися виставу.

Ми двоє дорослих людей, які здатні контролювати власні дії. Усе

буде добре.

РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

У джинсах і футболці виставу на Бродвеї не відвідують — це сто

відсотків. Лізу в інтернет. Офіційної інформації про якийсь дрескод

немає, але все одно в джинсах і футболці їхати не годиться. Ендрю он

сказав, що перевдягнеться. Тому й мені треба знайти якусь чепурну

вдяганку.

Проблема в тому, що жодної чепурної вдяганки в мене немає.

Ну, тобто теоретично вона в мене є. У мене цілий оберемок суконь, отриманих від Ніни. Я розвісила їх на плічках, щоб не пожмакалися, але жодну ще не вдягала. Переважно це ошатні сукні, у таких поратися

на господарстві не годиться. Якось дивно правувати пилососом у

вбранні, у якому хіба на бал.

Але сьогодні ввечері в мене таки буде слушна нагода вбратися по-святковому. Можливо, єдина нагода, що я її матиму найближчим

часом.

Найбільша проблема в тому, що всі ці сукні просто-таки засліпливо-білосніжні. Воно й не дивно, бо це улюблений Нінин колір. Але от у

мене він аж ніяк не улюблений. У мене, здається, взагалі немає

улюбленого кольору (та на це звання може претендувати будь-який, за

винятком помаранчевого!). Однак біле мені носити ніколи не

подобалося, бо такі речі дуже швидко брудняться. Доведеться сьогодні

ввечері бути дуже обережною. Та й уся в білому я не буду, бо білих

черевичків у мене все одно немає. Лишень чорні «човники» без

підборів, тому їх і доведеться взути.

Передивляюся сукні й намагаюся визначити, яка з них найбільше

пасуватиме до вечора. Усі вони чудові, усі просто-таки неймовірно

сексуальні. Я вибираю обтислу сукню-коктейль, що сягає мені колін, з

мережаним комірцем. Я вирішила: зважаючи на те, що Ніна значно

огрядніша за мене, це вбрання на мені не здаватиметься таким

обтислим. Але, схоже, моя господиня придбала сукню багато років

тому — вбрання сидить на мені просто бездоганно, наче просто на

мене його шили.

З макіяжем намагаюся не перестаратися. Просто трошки помади, легенька підводка, та й по всьому. Хай там що станеться сьогодні

ввечері, я буду обачною. Адже проблем мені не треба.

У мене немає жодних сумнівів: Ніна бодай запідозрить, що між мною

та її чоловіком щось є, то покладе собі за мету знищити мене.

Ендрю вже чекає на мене у вітальні, коли я спускаюся сходами. Він

вбраний у сірий діловий костюм і краватку в тон. Також він сходив у

душ і поголився. Вигляд у нього… Боже милий, вигляд у нього просто

неймовірний! Запаморочливо вродливий. Такий вродливий, що мені

кортить стиснути його в обіймах. Однак найдивовижніше те, що його

очі вражено розширюються, коли він бачить мене. Гучно вдихає. І

якусь мить ми обоє просто витріщаємося одне на одного.

— Божечки, Міллі. — Ледь тремтливою рукою він поправляє

краватку. — Та ви просто…

Він не завершує речення, і це, мабуть, на краще. Тому що він

дивиться на мене так, як не годиться чоловікові дивитися на жінку, яка

не є його дружиною.

Розтуляю губи, збираючись спитати, чи не передумав, бува, він. Чи

не варто нам скасувати поїздку. Але не можу примусити себе

промовити це вголос.

Ендрю вдається відірвати від мене погляд. Він дивиться на годинник.

— Краще нам уже вирушати. На Бродвеї буде важко знайти вільне

місце, щоб припаркуватися.

— Так, авжеж. Вирушаймо.

Шляху назад немає.

Почуваюся справдешньою кінозіркою, коли просковзую на обіп’яте

прохолодною шкірою сидіння «БМВ» Ендрю. Ця автівка нічого

спільного не має з моїм «ніссаном». Ендрю сідає за кермо, і саме тоді

помічаю, що берег сукні задерся значно вище колін. Коли я її щойно

вдягнула, сукня сягала мені до колін, а тепер радше до половини

стегна. Я намагаюся підсмикнути її, але вона вперто повзе вгору.

На щастя, його погляд прикипів до дороги — ми саме виїжджаємо за

браму. Він чудовий, вірний чоловік. І те, що вигляд у нього, коли він

побачив мене в цій сукні, був такий, наче він от-от зомліє, зовсім не

означає, що Ендрю не триматиме себе в руках.

— Я так хвилююся, — зізнаюся, поки ми їдемо Лонг-Айлендською

швидкісною автомагістраллю. — Повірити не можу, що побачу «Мить

істини».

Він киває.

— Кажуть, вистава просто неймовірна.

— Поки я збиралася, прослухала кілька пісень звідти на телефоні, —

зізнаюсь я.

Він сміється.

— Ви наче казали, що місця будуть у шостому ряду, чи не так?

— Так.

Ми не лишень побачимо найкращу виставу