Читати книгу - "Холодна ніжність, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Алексе, давай до нас! – кричить Руслан і кидає Алексу м’яч. Той ловить його без проблем і ногою викопує на поле. Знімає з себе піджак, кидає на лавку і йде грати з хлопчиками та Русланом.
– Він гарний! – говорить Іра, коли сідаємо поруч з Діаною, щоб простежити за матчем. – Як принц!
І що тут сказати? Моє життя зовсім не схоже на казку. Я б сказала, що це кошмар.
– Алісо, ти часто тут буваєш? – питає Діана трохи збентежено.
– Раніше бувала, – кажу. – Всі ці діти дуже люблять гостей. Вони хороші й хочуть уваги та тепла.
– А можна мені сюди приїздити? Подарунки привозити?
– Можна, – киваю.
Чесно кажучи, я не очікувала почути таке від Діани. Мені взагалі здавалося, що вона не любить нікого і нічого, але те, що дівчина хоче допомагати дітям – варте поваги.
Коли закінчується матч, діти стрибають навколо Руслана та Алекса. Всі вони йдуть до нас, а я дивлюсь на свого чоловіка і ловлю себе на думці, що він не такий поганий, яким хоче здаватися. Алекс також втратив батьків і розуміє біль цих дітей. От якби його серце не огортала помста, все могло бути зовсім не так…
– Сонечко, мені треба їхати, – кажу Іринці.
– Пообіцяй, що приїдеш ще! – серйозно на мене дивиться.
– Обіцяю! – вичавлюю з себе. Я не хочу її дурити й не знаю, коли відбудеться наша наступна зустріч. Сподіваюсь, що приїду сюди ще. Коли-небудь.
Алекс одягає піджак і подає мені руку, коли встаю з лавки. Руку приймаю, але тільки тому, що навколо багато дітей.
– Зі мною поїдеш, – говорить Алекс, коли наближаємось до автомобілів.
Сперечатися не хочу. Після візиту в інтернат я готова слухатись його у всьому.
Спочатку їдемо мовчки, але в якийсь момент мені так боляче стає, що не можу стримати сльози. Кожного разу так, коли бачу цих діток. Мені дуже їх шкода, але я нічим не можу їм допомогти.
– Я готовий допомагати цьому інтернату, – говорить Алекс, а я власним вухам повірити не можу. Повертаюсь до нього обличчям, хоча ще секунду тому ховала від нього сльози.
– Чому? – питаю.
– Мені сподобались ці діти, – говорить і вдивляється в моє обличчя. – Чому ти плачеш?
– Це не має значення. Навіть якщо скажу, ти мені не повіриш.
– А якщо повірю?
– Я не хочу перевіряти, – відповідаю. – Дякую, що будеш допомагати дітлахам. Це дуже добре.
Знову відвертаюся до вікна і поспіхом витираю сльози. Та коли Алекс скеровує автомобіль на узбіччя, я розумію, що він знову щось задумав. І мені це навряд чи сподобається.
Повертаюсь до нього обличчям, але не встигаю нічого сказати. Його вуста різко накривають мої, і все, що залишається – це відповідати, тому що боротися сил більше немає.
Ми стоїмо на узбіччі з увімкненою аварійкою, а інші автомобілі обганяють нас на шаленій швидкості. Таке відчуття, що весь світ звузився до цього маленького простору між нами й нікого навколо немає.
Я кохаю Алекса… Навіть таким поганим. Не можу сказати, що він не має права мстити за своїх рідних. За сестру, яка отримала такі жахливі шрами. У глибині душі я ще вірю, що мій батько не причетний, але здоровий глузд підказує, що нічого хорошого чекати не варто.
– Відпусти мене, – прошу, а сама міцно тримаюсь за його плечі.
– Я не можу, – цідить. – Не проси.
– Ти робиш мені боляче. І собі теж, – кажу, дивлячись йому в очі. – Я все одно твоя дружина. Ти маєш право розпоряджатися моїм майном. Хоча у мене й так нічого немає. Навіщо я тобі? Щоб батька розізлити? Добре, зробиш це сьогодні. Але потім я хочу піти…
– І куди ти підеш?
– Не знаю, – шепочу. – У мене більше нікого не залишилося…
І в цей момент я чекаю, що Алекс змінить своє ставлення і скаже, що я не одна. Що він поруч. Ніколи не пізно все виправити. Ніколи не пізно просити пробачення. Та він цього не робить. Відсувається, а я забираю руки. Дивиться на годинник і хмуриться.
– Часу зовсім мало. Треба готуватися до головного концерту.
Заводить двигун і скеровує автомобіль на дорогу.
Алекс мене не розуміє і ніколи більше не стане мені близьким. Я хочу лише одного зараз – дізнатися, від чого померла мама, а все інше не цікавить.
Нехай самі розбираються зі своїми проблемами.
Якщо я дізнаюсь, що тато причетний до смерті мами – я сама його вб'ю. Не задумуючись.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодна ніжність, Уляна Пас», після закриття браузера.