Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

Робить ковток зі своєї чашки й переводить погляд на мене, від чого я гублюсь і замість того, щоб продовжити злизувати з ложки м'ятну кульку морозива, повністю закидаю її до рота. Відчуваю на язику пекучий холод і відкриваю рот, щоб зробити вдих, але виходить ще гірше, коли від м'ятної свіжості перехоплює дихання. 

Легка посмішка Коваленка в мить обертається на відкритий від шоку рот, і коли мої очі вже готові вилізти з орбіт він підсовує мені свою чашку. Ніколи ще я не пила каву з таким задоволенням, як зараз. Гаряча рідина наповнює рот і приносить полегшення коли стікає по горлу. Сподіваюсь, що мої зуби не потріскаються від такого перепаду температури.

– Дякую, – підіймаю на Коваленка, повні очі сліз. – Але вам краще замовити собі нову каву, – привернути увагу офіціанта, бо при такому навантаженні, я можу не одну годину намагатись спіймати його погляд, щоб зробити додаткове замовлення. 

– Я хочу вибачитись, – каже зненацька і довга ложка в моїй руці застигає від подиву. 

– Справді? – мої брови здіймаються догори від здивування, сама я кладу ложечку поруч з піалою, спираюсь ліктями на стіл і подаюсь трохи вперед, готова слухати. – За що саме?

– По-перше, за свої слова, – каже обережно і робить паузу, очікуючи на мою реакцію, але я в свою чергу теж чекаю. 

– Ви були досить багатослівні, – він казав неприємні речі і не одну, тож не знаю про які саме слова він шкодує, а я не збираюсь полегшувати йому справу і казати, що то було не важливо і що я вже про все забула. Не забула.

– Це мені не притаманно. Я зірвався на вас і шкодую про свій вчинок, – бурштинові очі чоловіка, з легким сумом підтверджують його слова, але мова тіла видає те, як важко йому даються ці вибачення. Наче асфальтоукладач їде по ньому, видавлюючи кожне слово. – Ви праві, я міг відмовитись від запрошення Кости вдруге і нічого страшного б не сталось. Адже в першу чергу це бізнес і ми обидва зацікавлені в ньому. Ну може не отримав би від нього листівку на Різдво, – робить свій висновок, жартуючи і злегка кривить губи.

– Ну, якщо вже ви готові слухати, – відкидаюсь на спинку крісла, дозволяючи собі розслабитись. – Хоч я і потрапила до маєтку випадково, бо Ноелія побоялась залишити мене саму, та я не збиралась там залишатись. Мені треба було лише подякувати за гостинність, сісти в таксі та помахати їм ручкою на прощання, але приїхали ви. 

– Коста сказав, що ви погодились залишитись, – знову завів свою шарманку Коваленко, насуплюючи брови.

– Він так подумав, коли дізнався від дочки, що ви приїдете, а мене не було поруч, щоб спростувати це. Він всього лише невірно зрозумів слова Ноелії, щодо причини мого перебування в його будинку, або ж він свідомо маніпулював вами. Стосовно другого варіанту я не можу навести жодної причини, навіщо йому це потрібно було, тож дотримуюсь думки, що це лише прикре непорозуміння, яке кожен з нас трактував по своєму. 

– Думаю, ви праві, – на мій подив, цього разу погоджується зі мною чоловік. – Скоріш за все, це таки непорозуміння і мені тепер вдвічі соромно за свою поведінку. Вибачте.

І все? Спочатку вилив на мене відро помий, весь день дратувався, доводив до сказу своєю непробивністю, щоб отак за одну хвилину вибачитись наче нічого і не було. 

– Вибачення прийняті і якщо у вас більше немає до мене претензій, я б випила лате перш ніж прогулятись вечірнім Римом.

– Є ще дещо, – Господи, що він ще собі надумав? А ще кажуть, що у жінок повна голова тарганів. Та у нього там взагалі шабаш.

– Щодо вашої школи, – ніяково крутить чашку на блюдечку, тримаючи її довгими пальцями за маленьке вушко. – Я зовсім не хотів знецінювати вашу справу і критикувати те, як ви її ведете. Навпаки, я захоплююсь вами. Ви вирішили відкрити власну студію, без будь-чиєї допомоги, керуючись власним досвідом та розраховуючи лише на свої сили, це вартує поваги, – він каже так щиро і я вдячна за ці слова підтримки. – Сподіваюсь, що фінансові труднощі не спонукають вас на якісь божевільні вчинки в майбутньому.

– Ви маєте на увазі пропозиції на кшталт вашої чи продаж нирки?

– Я зовсім не це мав на увазі, – швидко виправляється, коли розуміє, як це прозвучало відносно нашої з ним ситуації, коли я, так би мовити, продалась за оплату рахунку. 

– Все нормально, – заспокоюю співрозмовника, коли він ще щось намагається сказати і він замовкає, полегшено видихаючи. – Але я близька до цього, – додаю жартома, чим викликаю щиру посмішку чоловіка. Таким він мені більше подобається.