read-books.club » Фентезі » Обраниця чаклуна, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

195
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Обраниця чаклуна" автора Олеся Лис. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 96
Перейти на сторінку:
Розділ 19

Карет на майданчику відчутно поменшало. Відвідувачі потроху розсмокталися, розв'язавши свої проблеми у палаці. А екіпажі тих, хто планував затриматися довше, переправили у зручніше місце, де коням нададуть корм та догляд.

Нашу теж надумали прибрати. Принаймні погляд хлопця, який якраз саме в цю мить цілеспрямовано тупцяє до нашої невеличкої компанії, красномовно повідомляє про це.

За мною з надр карети вистрибує Тента. Уорах теж зіскакує з козлів і вичікувально дивиться на завзятого парубка. Залишивши чоловіків розбиратися з транспортом, відходжу убік та оглядаю будівлю.

Адміністративна частина, як і належить, виглядає суворо та неприступно. Чіткі різкі лінії, скромні прикраси і горгулі, які з підозрою дивляться зі своїх постаментів. Жах ... У яскравому пообідньому сонці їхні очі небезпечно поблискують червонуватим світлом. І чомусь я впевнена, що в очниці чудовиськ вставлені аж ніяк не скельця.

А до нас уже поспішає високий худорлявий чоловік, одягнений у червону із золотими позументами ліврею.

― Леді? ― низько кланяється, зупинившись за крок від мене.

― Я Касія Кіндлоу, в дівоцтві Отгріф. ― повідомляю, і дістаю із рукава королівський лист. ― Його величність велів мені прибути до палацу.

― Ласкаво просимо, леді Касія, ― знову кланяється лакей. ― Я проведу вас до приймальні.

Ну як я й думала. Ні освіжиться, ні відвідати вбиральню мені не дають. Тента та Уорах йдуть за мною. Міцний конюх, теж, між іншим, охайно і красиво одягнений у форму кольорів Отгріф, несе пакунок, в якому лежить наш подарунок.

Ґанок налічує не менше двох десятків мармурових сходів. Вони сяють на сонці, як свіжовипавший сніг, лякаючи своєю білизною і блиском. І я серйозно побоююся підсковзнутися і впасти з них. Нові туфлі, куплені з нагоди поїздки, трохи тиснуть, а каблук гарний, але настільки незручний, що я ледве переставляю ноги. Звичайно з земними шпильками це взуття не зрівняється, але для моїх, звичних до простих черевиків, ніг навіть такий маленький каблучок є випробуванням. Щиколотка ходить туди-сюди, і я щиро дякую моді на довгі сукні, що дозволяє приховати мою ганьбу.

Високі двері відчиняються перед нами. І обидва лакеї, що стоять по боках, чемно кланяються. Вони схожі на нашого супроводжуючого, немов брати-близнюки, і я всерйоз вирішую, що персонал тут підбирається ще й за зовнішніми ознаками.

Холл виблискує білою мармуровою підлогою і такими ж сходами. Поруччя блищать позолотою, а люстра, що висить високо-високо над головою, відкидає сонячні зайчики кришталевими підвісками.

Тента крутить головою на всі боки й тільки здавлено охає. Все навколо буквально кричить про розкіш та багатство. Королівський палац, як-не-як...

Ми підіймаємось на другий поверх і повертаємо ліворуч, потрапляючи у довгий світлий коридор. З одного боку його стіни прикрашені пейзажами та портретами. А через кожні двадцять кроків на невеликому постаменті височіють лицарські обладунки. Вони, ніби вартові гордо стоять на посту. І мене розбирає цікавість заглянути під забрала – цікаво, як вони тримаються у вертикальному положенні.

По інший бік тягнеться ряд однакових білих, прикрашених позолотою дверей. Але ні в жодні з них ми не проходимо, а продовжуємо чимчикувати вперед, поки не опиняємося перед останніми, в торці коридору.

Гвардійці по обидва боки від неї, витягнуті в струнку, і навіть голови не повертають до нас, коли ми підходимо впритул. Але впевнена, якби я мала злі наміри й прийшла без запрошення, вони б розрубали мене своїми мечами, як кухар капусту.

За дверима виявляється величезна квадратна кімната, яка є приймальною. Багато вікон наповнюють кімнату світлом і повітрям. Ліворуч біля стіни гостинно розташовані м'які диванчики. Праворуч стоїть величезний масивний стіл, за яким сидить щуплий чоловік і щось захоплено пописує.

― Сір Гардуш, це леді Касія, ― повідомляє лакей, що супроводжує нас.

Чоловік відривається від свого опуса і міряє мене зацікавленим поглядом.

― Ось запрошення, ― знову дістаю пакунок і простягаю чоловікові.

― А Касія Кіндлоу, леді… ― чухає потилицю секретар, пробігаючи очима рядки в листі. ― Прийміть мої щирі співчуття зі смертю вашого чоловіка.

Я скромно киваю у відповідь, опускаючи очі. Нема чого знати мої справжні думки з приводу цієї самої смерті.

― Я зараз дізнаюся у його величності, чи готовий він вас прийняти.

З цими словами метушливий секретар ховається за дверима. Але не встигаю я зітхнути, як він знову з'являється.

― Зачекайте кілька хвилин. Вас запросять.

Подумки знизую плечима, приготувавшись чекати. Чекати й боротися з хвилюванням, яке вже на постійній основі запанувало в душі. Міряти кроками кімнату, як звикла вдома, здається мені непристойним. Доводиться опуститися на один із диванчиків і нервово зчепити руки на колінах. Але природні потреби себе невчасно нагадують. Я якийсь час вовтужусь, стримуючись, переконую себе, що це від нервів. Й зрештою не витримую. Кидаю погляд на годинник на столі секретаря. Кілька хвилин мені цілком вистачить. Краще зараз, ніж там, на прийомі.

― Чи можу я відучитися на хвилиночку? ― Запитую, кидаючи погляд на двері.

― Гадаю можете, ― махає рукою секретар, теж обдарувавши двері до кабінету його величності задумливим поглядом.

Знічено посміхаюся і виходжу з приймальні.

Вбиральню знаходжу швидко за допомогою того ж лакея. А коли потрапляю всередину, ще кілька секунд здивовано оглядаюся, тямлячи, чи туди я потрапила. Кімната схожа на будь-що, тільки не на туалет. Тут тобі й м'які маленькі отоманки, пуфики, журнальні столики. На невеликих тумбах серветки, флакони з парфумами, пудрою та іншою косметикою. У невеликих скриньках гребінці, шпильки, затискачі. Величезні дзеркала на всю стіну та безліч яскравих світильників. Я навіть забуваю навіщо сюди прийшла, розглядаючи все це.

Зрозуміло, що подібні кімнати служать не тільки для справлення потреби, а й для відпочинку, розмов та пліток. Здається всесвітньо відомий секрет розкритий, чому дівчатка споконвіку воліють ходити в туалет не тільки парами, а й усім гуртом. Втім, і мене не так тягне в окремі кабінки для усамітнення, як я просто відчайдушно бажаю побути однією. Без шуму, захоплених вигуків Тенти, нервового сопіння Уораха і дратівливого порипування пера секретаря.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 43 44 45 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обраниця чаклуна, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"