Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Я могла собі уявити, як він у той момент широко посміхався і грав бровами, і мої губи розтягнулися ширше. Тейлор точно вмів підняти мені настрій.

- Пошляк, - пожурила я.

- Занадто рано для таких жартів? - запитав він з удаваним каяттям.

- Думаю, так.

- Чекаю не дочекаюся завтрашнього вечора, - сказав він уже спокійніше.

- Як і я. Слухай, а ти вже готовий познайомити мене зі своїми друзями?

- Я був готовий з першого дня, як побачив тебе.

- Самонадіяно.

- Хлопець має бути впевнений у своїх силах.

Ми проговорили до пізньої ночі, обговорюючи фільми і книги, які мені подобаються. Тейлор розповів про друзів, з якими ми мали зустрітися наступного вечора, щоб я розуміла складні зв'язки у стосунках. Шляхом практично допиту мені вдалося з'ясувати, що в цій компанії є його колишня дівчина Тара, з якою він розлучився півроку тому. Вони були разом три роки, але розійшлися, тому що Тара вирішила, що тепер вона кохає їхнього спільного друга Джейка. На запитання, як він із цим впорався, Тейлор відповів, що вже відпустив ситуацію і звик до їхніх стосунків, але з голосу я чула, що нічого він не відпустив, просто змусив себе вірити в це. Я бачила в ньому себе.

Незважаючи на те, що я була з Роном набагато менше часу, все одно відчувала те саме при згадці про нього: немов у грудну клітку вставляють розпечений прут, а потім обертають ним серце.

Ми попрощалися далеко за північ. Я вимкнула світло на тумбочці біля ліжка, але ще довго витріщалася в стелю, не в змозі заснути. Мені здавалося, що я так сильно втомилася за цей день, що мала б вимкнутися, щойно голова торкнеться подушки, але не сталося.

Цілком логічно, що весь наступний день я була неуважною і млявою, але після роботи перед зустріччю з Тейлором мені вдалося подрімати годину, тож до квартири його друга я приїхала свіжою і готовою показати цій сучці Тарі, як багато вона втратила. Чомусь мені хотілося довести дівчині, що вона не гідна такого чудового хлопця, як Тейлор.

Хлопці зустріли мене радо. Я спробувала запам'ятати імена всіх друзів - а їх було близько дванадцяти осіб, - але не вдалося з першого разу. Хоча деяких людей я зустріла, як старих знайомих завдяки розповідям Тейлора про них. Тара виявилася не претензійною паскудницею, якою я собі її уявляла, а звичайною дівчиною. І так, судячи з поглядів, які вона кидала на Тейлора, вона теж сумувала за ним. Я вирішила не вникати в їхні дивні стосунки, а просто провести приємний вечір у колі друзів Тейлора.

При кожній перемозі в покер Тейлор обіймав мене за плечі і міцно цілував. Хлопці грали з кольоровими скляними камінчиками замість грошей. На моє здивування Ліза пояснила:

- У них така традиція ще зі школи. Коли батько Тейлора збирався з друзями щотижня грати в покер, вони грали на гроші. Хлопці весь час стирчали там і вчилися грати. Потім почали грати самі, але у них, ясна річ, не було грошей для ставок, і вони використовували для ставок скляні камінчики. Вони вже виросли і мають власні гроші, а традиція так і залишилася.

- Мені здається, це чудово, - відповіла я.

- Коли дружиш, здається, цілу вічність, таких традицій набирається цілий мішок, - продовжила Ліза. У нашій компанії тільки Тара і я з тієї ж вулиці, що й хлопці. Решта дівчат приходять і йдуть. - Я кивнула розуміюче. - Ми дружимо так давно, що, здається, вже знаємо одне про одного все.

Я відчула себе злегка незатишно. Наче мені натякали, що я чужа для них. Або просто з когорти тих самих, хто йде. Я перевела погляд на Тейлора. Він пустував із друзями. У якийсь момент він стягнув бейсболку з голови свого друга і поставив на свою козирком назад. Тейлор поводився як хлопчисько, яким і був. За всією його чарівністю мені не вистачало в ньому мужності, якоїсь частки суворості та серйозності. У думках одразу виникли зелені очі з навислими над ними похмурими бровами, і погляд, який розбурхував кожну клітинку тіла.

Я злегка струснула головою, щоб звідти пішли всі неналежні думки про Рона. Я практично була впевнена, що між нами більше нічого не буде. Ми станемо просто знайомими, які зустрічатимуться на урочистостях у Джемми. Серце сильно защемило від таких думок, і здалося, немов світ став трішки темнішим. Наївна дівчинка всередині мене продовжувала вірити, що ще не все втрачено. А доросла людина, яка впевнено довбала в рожеві окуляри, що й так уже потріскалися, стверджувала, що мені просто потрібно нарешті повністю відпустити Рона і жити далі, а не тільки вдавати.

Тейлор узяв мене за руку і поклав її на своє коліно. Погляд мимоволі метнувся до Тари. Дівчина свердлила поглядом наші сплетені пальці. Це ще раз підтвердило мою здогадку про те, що їхні стосунки все ще тривають, нехай навіть тільки з її боку. Хоча я б не була такою впевненою.

Тейлор привіз мене додому за північ. Щойно він заглушив мотор, одразу повернувся до мене і притулився до моїх губ у поцілунку. Я почала вже звикати до його ніжних, навіть певною мірою обережних дотиків і пестощів. Тейлор поглибив поцілунок, видаючи бажання, яке вже перевищувало просте прагнення поцілувати дівчину. Коли його рука опустилася по моєму плечу і боці, і стиснула стегно, злегка підтягуючи мене в його бік, я розірвала наш контакт.

Я відвела погляд, намагаючись підібрати слова, щоб донести до Тейлора, що, хоч би яке задоволення отримувала від його пестощів, після другого побачення я поки не була готова перейти на наступний рівень. Тейлор відкинувся на спинку крісла і видихнув.

- Вибач, це занадто швидко.

- Так, швидко. Але ти не повинен себе звинувачувати, - лагідно відгукнулася я, дивлячись на нього. - Просто мені потрібно трохи більше часу, щоб... - Я показала між нами рукою. - Звикнути, напевно. Це всього лише друге наше побачення, і поспіх ні до чого.

- Згоден, - спокійно сказав Тейлор. - Іди до мене. - Він розкрив руки, і я із задоволенням влаштувалася в нього під боком. Тейлор поцілував мене в маківку. - Сподобався вечір?