Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Я давно вже прийшла до тями, в голові ще гуло, але відкривати очі не ризикнула. Поряд звідкись йшли голоси...
- Арвенаст Арнаський, у зв'язку з раптовою смертю вашого батька. На вас лягла велика відповідальність за весь рід світлих і темних магів імперії. І ви з нею справляєтеся так само погано, як і ваш батько. Гадаю, що ваша сім'я не варта титулу подарованого їй предками.
- Я намагатимусь все виправити, ваша святість!
- Ти вже постарайся, хлопчисько.
Пролунав легкий смішок і наступні слова:
- Хто там далі?
- Батько дівчинки.
- Шкідлива, малявка. Шкідлива! Погано виховав.
- Скоріше не кохана, - зашепотів хтось.
Почулися кроки. Потім слідували слова:
- Імператоре, заради гараздів в імперії. Прошу вибачити мою кохану Катрін. Тим більше вона не так сильно винна, - зі скрушним голосом говорив батько.
- Пособниця у вбивстві вашої дочки, лорд Оуен. - Прогримів голос нашого імператора.
- Моя дочка не буде скаржитися. Я певний. Вона дуже добра дівчинка.
- Досить! Зачитайте йому вирок.
- Катерина Вондері, звинувачується в приховуванні імені вбивці юних чаклунок, зраді імперії, замаху на спадкоємницю Іллуні, замаху на спадкоємця роду Рагнар, перешкоджанні слідства. Вирок: Страта. Вирок остаточний та оскарженню не підлягає. Виконання вироку буде здійснено завтра до сьомої години на світанку.
- Ваша святість, Катерина чекає немовля. Прошу вас на знак моїх заслуг перед імперією відстрочити вирок хоча б на строк до його народження.
- Жаль, але, вас, провели, мій друже. Ця дівчина ніколи не була вагітною.- Тихо покашлюючи мовив імператор.
А я подумки видихнула, адже її солодкість в голосі, мені відразу не сподобалася. Може, в глибині душі відчувалося щось недобре.
Чую приречений стогін батька і не стримавшись розплющую очі. Я все ще лежу на ліжку у кімнаті Тіоса.
- Ну нарешті прокинулися, пані. А я тут підглядаю та слухаю трошки. Сподіваюся, що мене цього разу не стратять.
Бачу як Надін підморгує мені й далі з цікавістю заглядає в котел, що стояв поряд. Вона його сюди притягла? От, відьма. Але посміхнувшись, прикриваю очі, далі уважно слухаючи. Чутно звуки кроків, хтось наступний увійшов чи пішов.
- Вероніка Грюсе, ви перебуваєте в обвинувальному залі імператорського палацу. Імператор, великодушно, погодився вислухати вас.
- Арде, я вас пам'ятаю ще хлопчиськом.
- Коротше! - Обірвав її вінценосний.
- На знак моєї служби, на благо імперії, прошу, збережіть мені життя.
Чую втомлене зітхання і тихе:
- Вероніка, вас звинувачують у визволенні небезпечного привида з потойбіччя. Він же вбив стільки молодих дівчат, тітко Ніка...
- Знаю... - чую тихий схлип. - Але ж я не знала, мене попрохали.
Гучний стогін і удар долонь об підлогу.
- Згодна на будь-які покарання, тільки збережіть життя.
- Гаразд, щось вигадаємо. - Пролунав тихий шепіт:
- Мабуть, нас все-таки стратять.
Реготіла поруч Наді, піднявши й мені тим самим настрій. Але ми продовжили далі уважно слухати.
- Бідолахи... - співчутливо Повідомила відьма.
Тому що далі почали виводити, мабуть, дівчата помічниці Вероніки чи Катерини. Я так і не зрозуміла.
Дуже скоро Надін це все набридло і вона потягла важкий котел на вихід, прибравши долонею ефект картинки та звуку.
- Ванна, креми та зілля. Швидко, швидко. - Згодом відьма повернулася. - Іти сама зможеш? Шкідлива, наша. - Чую від неї тихий смішок.
- Зможу, - порухала я кінцівками, підводячись. Але вона все одно кинулася мені допомагати.
- Імператор і з тобою переговорити хотів. А ще твоєму чоловікові краще на очі не потрапляти. Мене мало не вбив, коли заходив.
Ми поспішили до ванної кімнати. Напрочуд слабкості в тілі майже не було, але в голові стояв легкий шум. Надін допомогла мені одягнутися у просту сукню темно-синього кольору з химерним комірцем на грудях, що прикривав декольте. Після чого вивела із кімнати. Де в коридорі один із типів, не крихітних габаритів, одразу підхопив мене на руки.
- Ви... чого? - Встигла тільки видихнути.
Одразу скосила погляд на усміхнену служницю, яка пленталася десь позаду нас. Після чого трохи розслабилася.
- Імператор повідомив, щоб вас до зали вироків направили, - пробурчав грізний світловолосий тип. - Самі, можете йти? - Запитав чоловік опустивши мене на ноги біля коричневих середніх розмірів дверей.
- Начебто, - відповіла.
З кивком, мені відчинили двері.
Я опинилась у прямому коридорі з двома десятками чоловіків та дівчат. А біля темних невеликих дверей стояло два стражники.
- Сподіваюся, нас не стратять за підслухування. - Зашепотіла стривоженим голосом біля вуха служниця.
- А як вони дізнаються? - Запитала і побачила як вона розвела руками.
А потім почувся невідомо звідки голос:
- Світанія Оуен, входьте.
Двері відчинилися і мені довелося податися всередину. Надін прилаштувалася поряд нібито допомагаючи мені йти. Усередині невеликої темної кімнати в центрі сидів імператор на великому кріслі. Праворуч від нього сидів Тіос на меншому кріслі. Ліворуч від самого імператора стояв чоловік середнього віку, мабуть, радник, з довгим папером до підлоги в руках.
- Світаніє, - чую зітхання. - Зачитайте вирок. - Пролунав ще один втомлений стогін вінценосного.
- Світанія Оуен, ви засуджуєтесь...
І я посміхнулася побачивши усмішки на обличчях чоловіків. Чоловік що читав текст з паперу кашлянув і захлинувся своєю слиною.
- Можливо, я не читатиму все? - Відкашлявся сивий радник.
- Читай, - промовив наказовим тоном імператор.
- Світаніє ви засуджуєтеся бути дружиною спадкоємцю Карсіна, любити та бути вірною дружиною, до кінця своїх днів... прати підштанки якщо доведеться... напувати чаєм після важкого зимового дня... цілувати перед сном... - чоловік зачитував з довгого папірця, список до чого я там засуджуюсь, а я подумки закочувала очі.
У міру почутого, мій настрій погіршувався і, мабуть, самопочуття теж. Хоча скоріше не самопочуття, а нетерплячість. Незабаром не стримавшись, я їм повідомила:
- Коротше! Заміж піду. Але якщо він не виконуватиме тих самих вимог, почну порушувати в міру порушення обіцянок чоловіка.
І чую задоволене:
- Згоден.
Жартівник імператор тільки хмикнув, тихо підвівшись зі свого крісла. Наблизився до мене і сів навколішки. Взявши мою праву руку в теплі долоні, заговорив:
- Я Ардер Найтон восьмий, клянусь оберігати сім'ю Іллуні та Карсіна.
А я почервоніла.
- Клянуся, віддати життя за спадкоємців стародавніх чарівників. Клянуся, виконувати всі їхні забаганки та побажання. Народжуйте більше дітей, заради нашої імперії.
Над його головою засвітилося дві печатки темна і світла, з'єднуючись в одну. Незабаром обсипавшись туманом донизу, вони ввібралися в його голову. Де виявилася в'язь рун у вигляді вінка, на якому перепліталось дві гілочки темних та світлих пелюсток квітів. Від чого я знову почервоніла. Цей статний чоловік підвівся з колін і посміхнувшись підморгнув, заявивши:
- Рум'янець є, це добрий знак.
- Присягання шлюбу й спатоньки, - пробурчав нетерплячий.
А мені в цей момент так захотілося його обійняти.
Попрямувавши до Тіоса, вже звично присіла на його коліна. А потім уже слухала, як імператор казав:
- Тіос Рагнар, чи присягаєте оберігати й любити Світанію Оуен?
- Клянусь! - Чітко промовив коханий.
- Світанія Оуен, чи клянетесь ви любити та піклується про Тіоса Рагнара?
- Так! - Посміхаючись погодилася й отримала лагідний поцілунок у губи.
Навколо нас затанцювали чорні та світлі руни, кружляючи довкола. Потім зібралися докупи десь над нашими головами. З'єднавшись у маленьку грудочку, впали прямісінько на простягнуту Тіосом долоню.
- Ювеліру віднести. Швидко! - Громовладно пролунали слова імператора над кімнатою й до нас одразу підбіг один зі стражників.