Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Та не кричи ти! - затулила вуха Степаня, - я відмовила йому!

-Бач який, супостат! - Лукерія розійшлася не на жарт, аж пилюка зі стелі посипалася, - душогуб!

-Не нервуй, Лукеріє, я не продам будиночок ні за які гроші! - запевнила Стьопка і щоб уникнути теми продовжила: - Напевне, мер зараз лідирує. Але його я теж не знаю… треба знайомитись.

-Городовий, кажеш... Гарний? – одразу ж переключилася охоронниця.

-Як його описати… Красивий. Ось тільки краса в нього не звичайна. Він мені знаєш, на кого схожий? На дроворуба! Здоровий такий! І борода, во! – показала розмір бороди, – сокири на плечі не вистачає. І одягнений він не як мер, а… господар лісопилки!

-Ох, гарний, - замуркотіла Лукерія, - не люблю бритоусів, бери цього!

-Та звичайно, - фиркнула Стьопка - суто через бороду виберу мужика, з яким все життя жити?

-А чом ні? - у тон їй відповіла Лукерія.

-Я не знаю його характер, як він до мене ставитиметься! А раптом він алкаш? Чи моральний виродок який? Бити почне!

-Окстися, господине! - суворо перебила Лукерія, - чи добре слухала мене?

-А що?

-Я ж казала - наречені твої усі бездоганні! Не можуть бути поганими обранці у самої Свирянки!

-Хм... Тоді виходить і олігарх хороший? – замислилась Стьопка - а що, він кандидатура відмінна, і гарний і багатий.

-То бери обох!

-Та ну тебе! Куди обох?

-Туди! - пирхнула Лукерія, - я ж баяла, одного чи двох!

-Я не по цих справах! – надулася Стьопка.

-А як ведмедя захотіти, знати по цих справах? - докорила шкідлива охоронниця.

-То була не я! - злетіла Стьопка, - все, йду я від тебе, дістала! - схопила Стьопка куртку, сумку і вилетіла з хати.

     І що ви думаєте? Влетіла з усього розбігу в чоловічі обійми.

«Кожний молодець на свій взірець»

«Мати Василева! Наречений!» Теплі тверді руки ввічливо притримали Стьопку, але від грудей відпускати не поспішали. Жінка злякано очі заплющила думаючи, караул, що зараз буде!

            Стоять вони, отже, не рухаються. Любовна туга повільно по грудях у Стьопки розповзається, ніжки тремтять. Тремтіла Степанія хвилин з десять. А потім подумала - "А це хто?" Ну треба ж знати, від кого зараз голова відлетить. Принюхалася – пахне незнайомо. Повільно очі підняла. Водяник!

            Чоловік її від себе трохи відсторонив і посміхнувся. А Стьопка не стрималась і хитро поцікавилася:

-Що? Вже не смердю?

-Ой дурепа... - долинуло з боку будинку.

            Чоловік відкашлявся і запитав:

-Ви вже знаєте? - винувато подивився, - Вибачте мені... Не очікувано сталося!

            Стьопка разок у очі його вологі, поволокою затягнуті, глянула і зрозуміла – вибачила! Миттєво! Ці очі найнеймовірніші з усіх! Не відірватися… Вони спочатку були блакитні-блакитні, як літнє небо, потім стали сині-сині, як штормове море, а потім знову блакитні.

            Не усвідомлюючи, що робе, Стьопка підняла руку і торкнулася його щоки. Шкіра – оксамит. Чоловік усміхнувся своїми неймовірно апетитними губами і потерся ними об її долоню. Степанида застогнала, але і цього вже не усвідомила. Від кінчиків пальців на руках, до п'ят пробило струмом. Вона потонула в цих неймовірних очах і відчуттях гострої насолоди від зіткнення тіл.

            Губи чоловіка цілували долоню, а очі дивилися не відриваючись. Руки стискали жінку все сильніше, змушуючи піднятися навшпиньки. Відстань між їхніми обличчями стрімко зменшувалась і Стьопка вже передчувала поцілунок. Облизала губи, заплющила очі. Ось - ось ... Але тут...

             Звук гальм! Гуркіт автомобільних дверей! Тупіт! Скрип хвіртки!

 Якась сила різко відірвала від неї водяника. Не втримавшись на ногах, Степанія осіла на ганок. Встигла побачити, як водяник відлітає з порогу у кущі, блиснувши у повітрі синіми берцями.

            Нічого не розуміючи, вона продовжувала сидіти, відчуваючи, як все нутро скрутилося у вузол від незрозумілого тупого болю. З грудей вирвався стогін. У вухах задзвеніло, голова запаморочилася. Жінка спробувала підвестися, але перед очима все почорніло. Почула крики, звук ударів, забористі мати і провалилася в темряву. Почула лише наостанок:

-Ех, який мужик гарний був...

-Зачекай-зачекай, він зара, як підніметься!    

«Сварки та ворожнечі, зграї та підступи»

            Крізь туман у свідомості почула якісь дивні слова. Голос, що їх голосно вигукнув, був не знайомий і звучав настільки зло та владно, що навіть Степанії, що лежала без сил на ганку, захотілося підвестися і витягнутися по струнці. Але все, що їй вдалося - розплющити очі. Якби сили були, вона напевно схопилася б на ноги і здивовано витріщилась. Але сил не було, то вона мовчки дивилася на неймовірну дію, що здавалася сном.