Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

Витягнувши Ґабрієля з машини, Чендлер продовжував прикривати його від поглядів репортерів, що заполонили протилежний кінець майданчика. Поспіхом організували прес-конференцію, і Мітч, перекрикуючи галас, пояснював морю мікрофонів, що вони привезли на місце одного з підозрюваних, щоб краще зрозуміти перебіг подій.

— Яких подій? — запитав пильний журналіст.

— Зараз ще зарано щось казати, — повторив Мітч, змушуючи натовп невдоволено зашепотітися.

— Ви досі нічого не повідомили, — нагадав анонімний голос.

Озвався ще хтось:

— Ви вже в змозі когось звинуватити? І якщо так, то за який злочин?

Це були вагомі запитання, подумав Чендлер, і незабаром їм доведеться відповідати на них, адже до справи взялися юристи. Скоро їм доведеться висунути звинувачення одному з чоловіків, або і двом, якщо Мітч доможеться свого. Або так, або доведеться відпустити обох. Сержант вивчав Ґабрієлеву реакцію на галас, який він здійняв і від якого його затуляли. Нічого. Він залишався пасивним, ніби був лише фоном, актором масовки, а не грав головну роль. Схоже, він, як і Мітч, вмів приховувати свої почуття. Або відгородив щитом все, що пережив. І вижив.

— Боюся, вам далі йти не можна, — сказав Мітч у відповідь на гучний розчарований стогін журналістів. — Я знаю, знаю, ми всі засмучені, але йдеться про потенційне місце злочину, і я не хочу, щоб там зчинився безлад. — Він продовжив, тицяючи пальцем: — Ось Ропер і Великий Джим, вони залишаться тут, щоб завадити будь-кому з вас, люди добрі, вирушити за нами. Не хочу, щоб ви заблукали там. Я знаю, що може статися.

На мить Мітчева маска зникла. Чендлер не зміг цього побачити, але тремтіння в голосі його колишнього друга викрило все. Мітч пам’ятав.

Ґабрієль у наручниках і під вартою вирушив до спаленої хижки, Ерін і Йоган вартували, мало не приклеївшись до підозрюваного на випадок, якщо він спробує втекти.

Чендлер тримався позаду разом із Фло та Лукою. Ця парочка негайно потоваришувала, адже обоє були молоді й огидно привабливі. Вони шепотілися, обговорюючи справу, переконані, що ніхто їх не підслухає.

— Усе це обман, — сказав Лука, ухиляючись від низької гілки. — Полювання на привидів, яке закінчиться нічим. Замилювання очей, відмовитися від якого вони не можуть.

Фло напівздвигнула своїми худенькими плечиками; її чорне волосся кучерявилось від спеки, а темна шкіра сяяла у сонячних променях. Вона мала іншу думку:

— Якщо все так, який із цього зиск панові Джонсону та панові Барвеллу? Гадаєш, вони казкарі?

Лука здвигнув плечима так само, як вона.

— Можливо, вони хочуть вигадати ідеальний злочин; можливо, вони навіть вірять, що здійснили ідеальний злочин, хоча нічого й не робили.

— Для чого їм це?

— Бо їм нема чим зайнятися? Бо можна буде написати про це книжку?

Її долоня потягнулася до його руки.

— Гадаю, це непоганий спосіб отримати контракт на книжку. «Серійний вбивця: мемуари із тюрми».

Лука склався навпіл, щоб покласти свою вільну долоню на її, ризикуючи втратити рівновагу на кам’янистому ґрунті, ризикуючи, що дівчина лясне його по руці.

— Усе можливо.

Попри те що, спостерігаючи за розквітом молодого кохання, Чендлер відчув суміш заздрощів та нудоти, дещо спало йому на думку. Ця ідея була ще химерніша, ніж їхні, але така ж імовірна. А що як двійко їхніх підозрюваних хитрощами готувалися до позову за незаконне позбавлення волі? Їх уже протримали під арештом без адвоката чи будь-якого іншого представника довше, ніж це було законно. Може, саме на це вони розраховували. Вони раз по раз відволікали увагу, кажучи напівправду або неправду, а потім дадуть цій катавасії закінчитися невдачею і порушать справу проти управління. Зароблять собі щедру компенсацію і/або контракт на книжку, як припускав Лука. Щойно вони заберуться з Пагорба, вирішив Чендлер, він одразу піде до суду, щоб урегулювати справи, які, схоже, не займають Мітча. Інспектор перетворився на гончака, що знайшов слід і не бачить більше нічого навколо себе.

Коли група дісталася хижки, Ґабрієлеві запропонували зорієнтуватися. Навколо було тихо, загороджувальна стрічка поліції тріпалася від легкого вітерцю. Вогонь вдалося добре і повністю загасити, згарище ретельно обшукали й зібрали всі вцілілі докази. Від будинку залишилося лише кілька почорнілих дерев’яних дощок і здогадки про те, чим він був раніше: мисливською хижкою, а може, метамфетаміновою лабораторією, хоча таке тут нечасто траплялося, тим паче не так далеко від цивілізації. Чендлер сподівався довідатись, що саме тут відбувалося, дізнатися правду. Скидалося на те, що Ґабрієль теж цього хоче.

— Що тут сталося? — поцікавився він, витріщаючись на руїни. Здавалося, наче все його тіло здригнулося. — Чому хижу спалили?

— Це ви нам розкажіть, — озвався Чендлер.

Ґабрієль здвигнув плечима, продовжуючи тремтіти.

— Я не знаю. Невже все згоріло?

Чендлер спробував прочитати щось на вкритому негустою бородою обличчі, оцінити, чи тішить Ґабрієля новина про те, що вогонь знищив усе. Його задуму перервав Мітчелл, улаштувавшись там, де колись були двері хижі.

— Отже, розкажіть нам, куди ви пішли звідси.

Коли Ґабрієль заплющив очі та взявся згадувати історію своєї втечі, погляд Чендлера ковзнув до гребеня Пагорба. Приблизно за сотню метрів від схилу в променях вранішнього сонця він помітив у грязюці вицвілі тіні. Підійшовши ближче, сержант побачив дві пари відбитків, що вели до віддаленого гірського хребта. Можливо, їх залишив хтось із численних офіцерів, що тупотілися тут, збираючи докази? Або підозрювані? Невже це сліди переслідування між Гітом та Ґабрієлем?

Діставшись до першої пари слідів, Чендлер нахилився, щоб роздивитися. Підошва чітко відбилася у пилюці й не відповідала стандартним черевикам полісменів. Він припустив, що це була пара кросівок: залишалася надія, що Ґабрієль і Гіт носили щось таке.

Запхавши ручку в глину, щоб позначити місце, він рушив до гірського хребта, ретельно слідкуючи за відбитками і залишаючи решту людей позаду. Дві різні пари взуття вели в цьому напрямку, відбитки майже точно повторювали шлях один одного; відстань між ними відповідала розмашистим крокам, а шлях був позначений поламаними гілками й зірваним листям, а також чимось схожим на кілька ниток з одягу, що відірвалися, зачепившись за шорстку кору стовбура. Чендлер дійшов до гребеня хребта. З іншого боку Пагорб повільно спускався вниз. За першим рядком дерев важко було щось роздивитися. Для подальших пошуків йому потрібна була допомога. Повернувшись, сержант пішов подивитися, що відбувається біля хижі.

Повз нього промайнув Ґабрієль.

Здивований Чендлер мало не впав горілиць. Ґабрієль глипнув на нього і ледь помітно всміхнувся.

Утім підозрюваний не був вільним. На п’яти йому наступали супутники у формі, помаленьку прокладаючи собі шлях у дичавину.

Минула година. Ґабрієль рухався