read-books.club » Бойовики » 55, Джеймс Деларджі 📚 - Українською

Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "55" автора Джеймс Деларджі. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 84
Перейти на сторінку:
про всі особисті суперечки між мною та Чендлером. — Інспектор подивився на своїх колег. — Закриймо цю справу.

Чендлер повернувся до кола наближених осіб.

— Якщо ми справді вирушимо на пошуки тих могил, — озвався він, — скористатися тим, що вони казали на допитах, нам не вдасться.

— Чому, сержанте? — поцікавився Мітч.

— Тому що їхня інформація нечітка. Можливо навіть, що спогади хибні.

— Це єдина інформація, якою ми володіємо, — нагадав йому інспектор.

— Я знаю. Саме тому я вважаю, що єдиний можливий вихід — витягнути одного — або обох — із них на місце, щоб він нас скерував. Нам потрібні їхні очі.

— Це… — почав Мітч.

— …ризикована стратегія, — увірвав його Чендлер. — я знаю. Але іншої ми не маємо.

Він очікував негайно почути заперечення, але Мітчелл, схоже, втратив слід. Решта співробітників теж не заперечували, чекаючи на сигнал від інспектора. Здавалося, пройшло ціле тисячоліття, перш ніж хтось озвався:

— Кого з них візьмемо? — поцікавився Лука звичним стриманим тоном, дивлячись радше на Мітчелла, ніж на Чендлера.

Запитання повернуло Мітчеві голос.

— Візьмемо пана Джонсона, — вирішив він. — Панові Барвеллу не можна довіряти. Він уже намагався втекти з-під арешту.

— Пан Джонсон теж, — нагадав Чендлер.

— Але пан Джонсон спокійний.

— Занадто спокійний.

— Я б сказав, він втомлений, — припустив інспектор.

— Або демонструє незворушний характер убивці.

Мітч розгладив свої вилоги.

— Або, сержанте, цей чолов’яга змирився з тим, що його впіймали. Якщо ви так боїтеся, що він знову спробує втекти, можемо організувати все за допомогою відеозв’язку. Скористаємося новими натільними камерами.

Чендлерові надсилали інформацію про те, що Порт-Гедленд випробовував камери, зображення з яких можна було завантажити і використати як докази. І Мітчевий план був розсудливий, якщо не зважати на одну — головну — ваду, про яку сержант нагадав:

— Там угорі взагалі не буде сигналу.

Мітч випнув підборіддя.

— У такому разі вибору ми не маємо. Візьмемо пана Джонсона. Обох одночасно я не виводитиму. І вирушаємо негайно. П’ять хвилин.

Однак за ці п’ять хвилин з’явилася ще одна перешкода. До відділку увійшли двійко адвокатів, яких призначив суд і які прибули сюди з Ньюмена гелікоптером. Обидва були поважні юристи-практики і радо взялися за таку ласу справу. Тож до відділку вони увійшли майже як Мітч: одразу взялися вимагати зустрічі зі своїми клієнтами, вимагати ознайомити їх зі звинуваченнями й нарешті вимагати, щоб затриманих відпустили. Щоправда, отримали лише час у кімнаті для допитів, — щоб підозрювані змогли дати їм свої інструкції та, як здогадувався Чендлер, надиктувати численні скарги.

Чендлер обмірковував свої варіанти, хоча, щиро кажучи, це були Мітчеві варіанти. Їм потрібен був хтось із чоловіків, щоб дістатися могил, однак адвокати аж ніяк цього не дозволять. А не висунувши Ґабрієлеві та Гітові звинувачень, вони не зможуть надовго затримати їх у відділку. Мітчеві доведеться вигадати щось, що завгодно, аби тільки залишити підозрюваних неподалік. Напевно, висунути не такі серйозні звинувачення у викраденні автівки та погрозах офіцерові поліції. Йому це не сподобається. Чендлерові точно не подобалося.

— Мій клієнт залюбки допоможе вам знайти ті могили. — Голос заскочив його зненацька. Чендлер підвів погляд.

Біля його стола застигла білява юристка, яку призначили Ґабрієлевою адвокаткою.

— Справді?

— Так, попри мої поради не робити цього, — зітхнула вона.

Мітч вилетів зі свого кабінету, немов тільки й чекав нагоди вискочити.

— Відмінно! Берімося до роботи! — оголосив він, шкірячись від вуха до вуха.

Не отримавши схожої пропозиції від Гіта та його юриста, Чендлер запропонував привести з камери Ґабрієля. Коли двері відчинилися, худорлява постать на ліжку не поворухнулася. Чендлер не зміг відігнати згадку про одну статтю, в якій прочитав, що найсолодше злочинці сплять після того, як їх упіймають, — напруження від необхідності постійно залишатися пильним нарешті минає.

Коли він одягнув Ґабрієлеві кайданки, той підвівся.

— Нам це необхідно? Я погодився допомагати. — Голос у нього був змучений.

— Це стандартна оперативна процедура.

— Але я співпрацюю.

— І ми вдячні вам за це.

Ґабрієль нахилився ближче до Чендлера, наче не хотів, щоб його слова хтось підслухав, особливо Гіт. Його голос перетворився на оксамит, знову прибираючи того невловимого гіпнотичного відтінку, який сержант уже помічав раніше.

— Невже ви — невже вони — досі не збагнули, що він бреше?

Чендлер дивився на чоловіка, що злегка нахилився вперед: його спина вигнулася так, наче ця ніч у камері додала йому років. Вигляд у Ґабрієля, як не крути, був знесилений.

— Ще ні.

— Ви досі гадаєте, що я?.. — він затнувся.

— Навіть тепер ми не можемо виключити жодного з вас.

Схоже, ця відповідь дещо приголомшила Ґабрієля. Чендлер вивів його із зони з камерами. Мітч під наглядом юриста звернувся до підозрюваного:

— Сподіваюся, сержант пояснив, що саме ми просимо вас зробити. — Ґабрієль кивнув. — Ви маєте цілком усвідомлювати, що не мусите допомагати. Але ми сподіваємося, що будете.

— Мені немає чого приховувати, — запевнив Ґабрієль, вирушаючи в супроводі Чендлера до дверей.

— Куди ви його ведете?

Тієї ж миті Ґабрієль застиг. І Чендлер теж. З камери долинув безтілесний голос Гіта. Джонсон повернувся туди, звідки він лунав. І де було обличчя. Вузеньку щілинку в дверях залишили незачиненою, щоб повітря могло потрапляти всередину й виходити назовні. Підозрювані витріщилися один на одного. Чендлер тримав руку на кайданках, але не тягнув Ґабрієля геть, бажаючи побачити, який тут розіграється сценарій.

Обидва чоловіки не відводили поглядів і мовчали. Ґабрієль не ворушився, лише на спітнілій скроні пульсувала жилка.

Гітове обличчя в камері скривилося, очі безладно кліпали. Він мав наляканий вигляд.

І не витримав перший.

— Він брехливий виродок, — заволав Гіт, безпомічно гупаючи кулаками в сталеві двері. — Визнай це, виродку! Визнай, що підібрав мене, привіз туди і намагався вбити! Може, ця команда занадто тупа, щоб зрозуміти, але я знаю!

Почувши це, Ґабрієль відвернувся і заплющив очі, наче намагаючись зібратися з силами. Глибоко вдихнувши, він подивився спершу на Чендлера, а тоді на Мітча.

— Я не… Він… — Ще один глибокий вдих. — Будь ласка, ми можемо піти? Просто зараз? Я допоможу вам знайти ті могили, тих людей.

Черговий спекотний день на непривітній землі. Чендлер сів позаду, охороняючи Ґабрієля, а Мітч їхав попереду поруч із Ропером. Ґабрієлева адвокатка неохоче залишилася в місті. Позаду них тягнулися чотири поліційні автівки, а неподалік виднівся конвой із журналістських фургонів. Місцевість кидала фургонам неабиякі виклики, однак всі вони подолали лісову дорогу; вочевидь машини були такі ж уперті, як репортери всередині.

Чендлер побачив, як перед ними з’явився крихітний паркувальний майданчик, затиснутий між деревами і скелею. Як і все навкруги, він роками не змінювався. Сержант глипнув на переднє сидіння, щоб оцінити Мітчеву реакцію.

1 ... 42 43 44 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «55, Джеймс Деларджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "55, Джеймс Деларджі"