Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Супровід не відставав від підозрюваного; щойно сонце опинилося в зеніті, атмосфера зробилася аж липка від нестерпного напруження. Чендлер спробував зосередитися на своєму завданні, але тіло вимагало води й затінку. Піт просочив форму, стікав крізь брови, потрапляючи в очі, і застилав зір. Проходячи під гілкою, сержант спробував зморгнути його — і на мить у спекотному мареві худорлява постать Ґабрієля перетворилася на приземкувату поставу Артура з далекого минулого: літній чоловік човгав туди-сюди, марно шукаючи сина. Міцно заплющивши очі, Чендлер відігнав від себе цей міраж.
Саме тоді Ґабрієль зупинився й оглянув навколишній краєвид.
— Вам потрібен перепочинок? — запитав Мітч, тримаючи на руці охайно складений піджак. Його біла сорочка залишалася свіжою і дивовижно сухою, наче у цього чоловіка взагалі не було потових залоз. Помилка природи, подумав Чендлер.
— Ні, — різко кинув Ґабрієль, немов розлютився, що його відволікають.
— Що таке? — поцікавився Чендлер, наближаючись.
— Ліс тут видається знайомим. Он та брила, — пояснив Джонсон і швидким кроком рушив до неї.
— Що з нею? — гукнув сержант, не відстаючи від підозрюваного.
— Он той вигин на горизонті… — повернувшись до них, Ґабрієль зашпортався, наштовхнувся на непіддатливий стовбур дерева і впав на землю.
— З вами все гаразд?
Ґабрієль зморщився і безуспішно спробував підвестися. Чендлер схопив його і допоміг стати на ноги.
— Зі мною все гаразд, але можна мені зняти їх? Поки що? — попросив він, показуючи кайданки, що зчіплювали руки за спиною. — Раптом я знову впаду. Важко так рухатися.
— Ви мене не впіймаєте, як інших, пане Джонсоне, — оголосив Мітчелл.
— Я не збираюся тікати.
— Я сказав «ні».
Чендлер наблизився до свого колишнього напарника і стишив голос:
— А що як він травмується?
— Ми впевнимося, що цього не станеться. Наглянемо за ним. Ви попіклуєтеся про нього, — відповів Мітч.
Чендлер витріщився на нього. Схоже було, наче він дивиться на поверхню скелі — тверду, викарбувану й безкомпромісну.
— Якщо він впаде, зможе подати проти нас позов. І який це матиме вигляд у вашому досьє?
— Ні, — відрубав Ендрюс.
Ґабрієль здвигнув плечима, обернувся і пішов далі. Його крок сповільнився; можливо, чоловік так протестував, а може, його виснажило плутання й розмови, спогади про подробиці втечі, дерево, яке він начебто минав, висохлий потічок, що викликав у пам’яті картини з минулого. Заплющивши очі, щоб, як він казав, спробувати допомогти своїй пам’яті, Ґабрієль постійно затинався, змушуючи Чендлера, Мітча чи того, хто був найближче, нахилятися до нього і допомагати йому встояти на ногах.
Півгодини такого неповороткого ходіння роздратували Мітча.
— Зніміть їх, — наказав він нарешті, не звертаючись ні до кого конкретно.
Усі застигли, включно з Ґабрієлем. Коли Чендлер ступив крок уперед, щоб зняти кайданки, інспектор узяв відповідальність на себе:
— Пане Джонсон, ми на деякий час знімемо з вас кайданки, але я хочу чіткіше бачити прогрес.
Ґабрієль кивнув.
Він дотримався своєї обіцянки і негайно пришвидшив крок; звільнившись, чоловік мало не плив над землею. Чендлерові почуття загострились. У кайданках Ґабрієль був досить безпомічний, але тепер вони мали підозрюваного, що вільно рухався і, ймовірно, знав навколишню місцевість. Попри швидший темп, він продовжував виписувати випадкові зигзаги, тягнучи за собою всю групу. День тривав, безжальне сонце випалювало нерви й терплячість. Коли Чендлер уже почав думати, що вони марнують час і слід повернутися й привести Гіта, Ґабрієль несподівано зупинився і вся група зосередилася позаду нього.
— Що сталося? — запитав Чендлер.
— Тут я впав, — пояснив Ґабрієль, здригаючись від нападу жаху. Сержант тримався позаду, мовби один доторк міг зруйнувати чари. — Він мало мене не впіймав.
Тремтіння повернулося, цього разу ще сильніше. Чендлер замислився, якого біса вони робитимуть, якщо у їхнього підозрюваного станеться нервовий зрив. Аж раптом Ґабрієль дременув, і цей несподіваний рух усіх заскочив зненацька. Чоловік легко подолав метрів десять, перш ніж його супровід устиг відреагувати.
— Стій! — Мітч і Чендлер крикнули одночасно, але це не зупинило Ґабрієля, що рухався спритно, міцно тримаючись на ногах.
Сержант біг на чолі купки переслідувачів. Ропер та інші члени Мітчевого загону важко тупотіли гущавиною; Лука теж, хай зараз складно було визначити, до якої команди він належить.
Попри всі подальші накази зупинитися, Ґабрієль збільшував відстань між ними. За кілька сотень метрів він зник за скупченням брил. Витягнувши свою зброю, Мітч наказав офіцерам взяти електрошокери, знайти Ґабрієля і притягнути його сюди.
Чендлер мчав уперед, хапаючи ротом повітря. Звертаючи за брили, він чекав, що Ґабрієль вже випарувався, але той був там, стояв на краю невеличкої галявинки серед чагарників, де земля збурювалася прямокутними латками з краями занадто рівними, щоб бути природними. Цвинтар.
— Стійте на місці, пане Джонсон! — гукнув Мітч; його офіцери вишиковувалися на позиціях, щоб застосувати електричні жала своїх шокерів, якщо доведеться. Але Ґабрієль не рухався. Він стояв до них спиною, і плечі у нього здригалися. Чоловік схлипував і не відводив погляду від галявини, навіть коли Мітч силою опустив його на коліна і знов надягнув кайданки.
Чендлер пильно дивився на Ґабрієля. На його обличчі викарбувався жах, сльози полегшення залишали сліди на вкритих пилюкою щоках. Він сам міг тут опинитися. Під одним із шести курганів із грязюки; найближчий до них здавався геть свіжим. Йому було щонайбільше кілька днів, ґрунт ще був темним, втратив ще не всю вологу, а випалена сонцем глина запеклася нагорі скоринкою, як на свіжій булочці.
28
У повітрі висів сморід, суха земля погано стримувала невмолимий запах гниття, що відбувалось у ній. Повернувши голову вбік, щоб стримати нудоту, Чендлер побачив, як Мітч позаду міряє землю розмашистими кроками, бурмоче щось у свій айфон, викликає команду криміналістів і побіжно коментує їхню знахідку.
Повітря тиснуло смородом і пекучою сумішшю напруги, побоювань та поту. Відвернувши голову від могил, сержант наважився вдихнути ще раз. Він вирішив, що залишиться там, коли землю розкопуватимуть. Вдихнувши розпечене повітря, чоловік помітив, що витріщається на Ґабрієля, який спостерігав за всім звіддалік зі страхом і тривогою й гриз нігті.
Чендлер знову обернувся до місця злочину. Огидний запах того, що лежало під землею, торкнувся його ніздрів. Він більше не міг стримуватися.
Підбігши до кущів, сержант залишив серед них свій сніданок. І зробив першу знахідку. Недбало заховану під купкою каменів кирку. Ручка була обгорнута відірваним клаптиком сорочки. У зелену клітинку. Чендлер упізнав візерунок.
— Сюди! — гукнув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «55, Джеймс Деларджі», після закриття браузера.