Читати книгу - "Клас пані Чайки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дівчині довелося бігти за ним. Притримала його за рукав. Обоє зупинилися. Але Міхал дивився не на неї, а кудись убік, на ящики з овочами. Кінга схопила хлопця за комір куртки й шарпонула з усієї сили. Хотіла, аби він на неї глянув. Почувалася геть препаскудно. Це ж вона сказала мамі, що дурний Чорний Міхал не лише напився, а ще й розмахував шпагою. Але ж Кінга цього навіть не бачила!
— Я це залагоджу, — тихо пообіцяла вона. — Чесне слово.
Міхал неохоче глянув на неї й помітив, що в дівчини палає обличчя. У неї аж руки тремтіли, коли Кінга намагалася сховати під шапкою пасма неслухняного каштанового волосся.
— Подзвони мені ввечері, — прошепотіла вона. — Я довідаюся, що було насправді з цією шпагою.
Міхал продовжував мовчати.
— Скажи бодай щось, — тихо попрохала Кінга.
— А що казати? — вибухнув Міхал. — Що мені заборонено дзвонити, ходити до когось чи запрошувати гостей? Ти це хотіла почути? Чи, може, тебе втішить, що я більше не піду на жодну вашу вечірку? Чхати я на вас хотів! — Міхал вигукнув це так голосно, що люди почали озиратися. Кінга відчула, як сльози набігли їй на очі. Побачивши це, Міхал буркнув: —Авжеж, старі бабські штучки. Тепер плакатимеш. Чого тобі від мене треба?
— Щоб ти пробачив! — мовила Кінга, ковтаючи сльози. Міхал не відповів. І певне, тому дівчина почала вигукувати крізь плач: — Я хочу все з’ясувати! Розумієш? Можеш не ходити на вечірки! Можеш на всіх начхати! Але дозволь мені все пояснити… — раптом Кінга збагнула, що Міхал їй сказав.
Обоє замовкли, а тоді Кінга, схлипнувши, запитала:
— Мати покарала тебе?
— Умгу, — буркнув Міхал. Почувався він ніяково. До нього наче тільки тепер дійшло, що в Кінги не було поганих намірів. У класі вважалася найкращою й найстараннішою ученицею. Усі знали, яка вона справедлива, отже, коли каже, що з’ясує… — Але я не можу подзвонити, — сказав Чорний Міхал, помовчавши.
— Я сама подзвоню, — пообіцяла Кінга й подалася до виходу з базару.
— Почекай! — гукнув хлопець, але вона озирнулася лише, щоб сказати:
— О восьмій!
Міхал хотів її наздогнати, але стояв непорушно із сітками, напханими хлібом, картоплею й купою продуктів, куплених за складеним мамою списком.
* * *Кінга увірвалась додому, як вихор. Нервово гортала записника, шукаючи Алексів телефон. Здається, вона лише раз до нього дзвонила.
«Хоч би він уже повернувся з канікул!» — подумала дівчина, набираючи номер.
— Як усе було з тією шпагою? — гукнула вона в слухавку, почувши голос однокласника. Кінга не представилася й навіть не привіталася! Сама на себе не схожа!
— Ну, так, як я тобі казав… — Алекс почав затинатися.
— Тобто як?
— Ну… так, як я тоді розповідав…
— То розкажи ще раз!
Алекс мовчав. І Кінга про все здогадалася.
— Це ти розірвав? — різко спитала вона.
— Удвох із Білим Міхалом.
— Тоді подзвони й попроси пробачення в Чорного, — порадила Кінга й коротко розповіла Алексові про ситуацію, у якій опинився Міхал.
Та, на її подив, Алекс навіть не думав вибачатися й щось пояснювати.
— Навіть добре, що його покарали, він тоді так напився, — відповів він, почувши, що Міхал опинився під домашнім арештом.
— Знаєш що?! — обурено закричала Кінга.
— Що? — нахабно запитав Алекс, і це так розлютило дівчину, що вона, сама від себе такого не сподіваючись, вигукнула:
— Гівно! — і кинула слухавку.
Сердита, вона сіла біля столу й почала переглядати зошити. Щоправда, перед нею ще були вихідні і Кінга була найкращою ученицею в класі, але повторити пройдене не зашкодить. Крім того, до восьмої вечора залишалося трохи часу, а дівчина не могла придумати, чим би їй зайнятися, настільки вся ця історія зі шпагою вивела її з рівноваги.
* * *— Ви знаєте, мій Міхал, мабуть, закохався, — розповідала мати Чорного Міхала сусідці. Була неділя й обидві жінки поверталися з костьолу. — Спершу я лише про щось здогадувалася, бо він зробився такий задумливий, частіше, ніж колись, миється і взагалі почав користуватися одеколоном і дезодорантом, до вбрання ставиться прискіпливіше. Але вчора я переконалася. Ми трохи з ним посварилися, і я заборонила йому дзвонити до знайомих і виходити з дому.
— Авжеж, із хлопцями треба строгіше, — погодилася сусідка. — Бо потім… самі розумієте… Пиво, наркотики…
Міхалова мама стала мов укопана. Невже Міхал пробував наркотики? Боже… Серце затріпотіло в грудях. Та вона вдала, наче сусідчині слова її не стосуються, і продовжувала:
— І десь біля восьмої він зайшов до вітальні, став біля телефону й так у нього втупився, наче бозна-що мало статися. Я кажу, що йому не можна ні до кого дзвонити. А він лише буркнув, що це не він телефонуватиме, а до нього. Питаю: «Хто»? А він каже, що товариш. І щойно телефон задзеленчав, він аж кинувся на слухавку. І знаєте що? Забрав апарат до своєї кімнати й там говорив десь із півгодини.
— Ой леле! Скільки грошей на ті розмови викидати…
— Ну, це ж не моїм коштом, то я нічого й не казала…
— Ну, і що?
— А десь за півгодини я підняла слухавку паралельного телефону, і знаєте що? Дівчина! І так щебечуть! А коли він утямив, що я підняла трубку, то визирнув зі своєї кімнати й так на мене подивився. Ну, і ще потім я почула, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клас пані Чайки», після закриття браузера.