Читати книгу - "Клас пані Чайки"

— Як?

— Па, Індусе!

— Що-що?

— Ну…він сказав: «Па, Індусе».

— Тоді справді закохався, — покивала головою сусідка. — Ех, молодість…

— Закохався? Міхал? — прошепотіла Каміла, яка вже довгенько йшла зі своїм цуценям за обома жінками. Якби їй ще вчора хтось сказав, що почута розмова справить їй таку прикрість, вона б нізащо не повірила. А зараз щось кольнуло її в серце.

«Невже я ревную?» — подумала вона. І відігнала цю думку, але їй було сумно, що це не з нею Міхал говорив учора по телефону. Не їй казав на прощання: «Па!» Дівчина аж здивувалася, як болісно її це вразило.

— Цікаво, хто такий Індус? — сказала Малгося, коли Каміла розповіла їй про цю випадково почуту розмову. Дівчата сиділи в Каміли й бавилися з Латкою, хоча мали писати твір, який загадала їм пані Чайка.

— Поняття не маю, — відповіла вона сама собі, помовчавши.

— Може, він із кимсь познайомився під час канікул? — запитала Каміла.

— Може… — Малгосі хотілося змінити тему, бо за мить вона перевела розмову на інше: —А як там було на лижах?

— Класно, — квапливо відповіла Каміла й замовкла. Бо й сама не знала, що сказати. Усе було нормально. Як завжди під час канікул. От тільки Олек видався їй іншим, ніж у Варшаві. Може, тому, що поруч не було Чорного Міхала? Хлопця, який посідав чимраз більше місця в її думках. Каміла нізащо не зізналася б Малгосі, що їй дуже лестила ця закоханість у неї Чорного Міхала.

— А ти? — спитала вона подругу.

— Теж класно, — сказала та. — Але знаєш… я жодного разу не перемогла Мацека в скребл. Він повинен поїхати на якийсь чемпіонат.

— Це просто залежить від досвіду.

— Та знаю, — зітхнула Малгося. — Але чи вдасться мені його колись наздогнати?

— А чому ти цим так переймаєшся?

— Мені б хотілося бодай у чомусь бути кращою за нього.

Обидві помовчали. Нарешті Каміла запитала.

— Ти вже знаєш, що напишеш у творі?

— Ні, — зізналася Малгося й замислилася: — А в такому творі обов’язково писати правду?

— Не думаю, — відповіла Каміла. — Однаково ніхто не перевірить.

— Тоді в мене є ідея! — посміхнулася Малгося і, попрощавшись із подругою, побігла додому писати.

Пані Чайка належала до тих учителів польської мови й літератури, які любили загадувати писати твори на вільну тему. Вона часто повторювала, що їх пишуть не для того, аби перевірити знання обов’язкової літератури, а щоб навчитися формулювати думки. Цього разу тема була такою: «День зимових канікул, який змінив усе». Учні аж роти пороззявляли, побачивши назву на дошці. Тим більше, що написати треба було за один день.

Ось чому наступного дня на початку уроку класна керівничка сказала, що спершу перевірить домашнє завдання. Як завжди, визначила трьох осіб, які мали прочитати свій твір уголос. Дехто вважав їх щасливчиками, мовляв, у них не перевірятимуть орфографію й розділові знаки. Та з іншого боку, читання вголос зазвичай безжально виявляло всі стилістичні ляпи. А за них пані Чайка карала дуже суворо. Першою особою, яка мала прочитати свій твір, була Кінга, відмінниця, чиї зошити були просто-таки зразковими. Про неї подейкували, що, помилившись і закресливши щось у конспекті, вона його весь перепише. На загальний подив, її твір був дуже посереднім. Читала Кінга повільно, ледь затинаючись, наче не могла прочитати того, що сама написала. У її творі розповідалося про те, що той, кого вона вважала поганим, виявився класним, а той, про кого вона гадала, наче він хороший, був нічого не вартий. Після Кінги твір читала Єва. Дівчина з гумором описала свій день на лижах, коли їй уперше вдалося з’їхати з гори й не впасти. Останньою читала Малгося, яка розповіла про день, коли вона тричі виграла в скребл у товариша, який був чемпіоном Польщі в цій грі. Каміла ледь стримувалася, щоб не зареготати. Хихочучи, написала Мацекові записочку: «Як справи, слабак?». Але відповісти Мацек не встиг, бо в класі сталося дещо дивне. Щойно Малгося закінчила читати, вчителька оголосила, які оцінки отримали учні за прочитані твори: — Малгосі ставлю шість. За композицію й психологічно правильний опис власних думок. Єві четвірка за гумор, бо, на жаль, у творі є кілька стилістичних помилок. Скільки разів я повторювала, що не можна казати «тиждень часу»?! Ну звісно, що часу, чого ж іще? Крім того, люба моя, звідки в тебе взялося формулювання «бо оскільки»? Або одне, або друге! Ну, і Кінга. Я ставлю тобі трійку. Не збагну, що трапилося. Це найгірша твоя робота.

Кінга підвелася й, похнюпившись, слухала вчительку, яка говорила, що вона здивована і їй дуже прикро. Дівчина не сіла навіть тоді, коли пані Чайка змінила тему й сказала:

— Після дзвоника прошу чергового зібрати зошити, а трьох осіб, які прочитали твори, підійти до мене із зошитами, куди я поставлю оцінки. Кінго! Чому ти не сідаєш? — спитала вона, бо лише зараз помітила, що дівчина продовжує стояти біля парти.

— Бо я… бо я… бо цей твір… — і Кінга розридалася.

Усі знали, що для неї навіть четвірка була гіршою, ніж для когось іншого двійка. І раптом трійка! Її перша трійка в гімназії! Кінга стояла й схлипувала, ледь переводячи подих. Пані Чайка здивовано глянула на дівчину й мовила:

— Ставитися до тебе по-особливому я не можу. Мусиш отримати цю трійку. Але ти знаєш, що, коли перепишеш твір, трійки не буде. А зараз дай мені зошит.