Читати книгу - "Клас пані Чайки"

— Знаєш що? — запропонував він. — Давай закладемося. Перевіримо в книжці… А коли завтра зустрінемося біля кінотеатру, то знатимемо, хто виграв.

— А на що закладемося?

— На що хочеш. Тобто, якщо я програю, отримаєш від мене те, що забажаєш, а якщо я виграю, то вимагатиму те, чого захочу.

— Але в розумних межах, — засміялася Малгося. — А раптом ти «Мерседес» захочеш!

— О пані! — Мацек знову заговорив театральним тоном і, приклавши руку до грудей, піднесено продекламував: — Не бійся! Із твоїх ніжних рученят я прийму радо навіть старого «Фіата».

— Їх більше не випускають, — заперечила Малгося, сміючись. — То чого ти хочеш?

— Я? — якусь хвилину Мацек вдавав, що замислюється над своїм бажанням, проте… він не знав, чого б йому хотілося. — А ти?

— Кажи ти перший!

— Ні, ти!

Вони трохи посперечалися, а тоді вирішили, що обоє напишуть свої бажання на папірцях, які розгорнуть удома.

«Якщо програєш, я хочу, щоб ми принаймні двічі на тиждень грали разом у скребл». Таким був зміст Малгосиної записочки, котра зараз лежала перед Мацеком і примушувала його червоніти. Бо дуже вже він відрізнявся від того, яку написав він. «Поцілуй мене!» — ось що там було. У Мацека аж обличчя палало. Та він не знав, що так само паленіла Малгося, яка весь вечір думала, чи не подзвонити до Каміли й розповісти про заклад. Адже вона його програла! У першому томі «Гаррі Поттера» дівчина швидко знайшла відповідний уривок і пригадала, що страхітливого собаку звали Пушок.

«Отакої! — подумала вона. — Мацек мав рацію. Я програла». Але перспектива сплати за програш її зовсім не лякала. Проте наступного дня ані перед фільмом, ані під час нього ніхто з них і словом не похопився про заклад. Вони лише обговорювали фільм. Малгося захоплювалася Гілдероєм Локартом.

— Він справді видатний актор, — прошепотіла дівчина Мацекові на вухо. — Я майже повірила, що він справжній кретин!

— А василіск який класний! — підхопив Мацек.

І більше нічого. Жодного слівця про вчорашнє. Нарешті фільм скінчився. Малгося навмисне затрималася в залі, пояснюючи Мацекові, що хоче подивитися, хто дублював ролі. Насправді вона сподівалася, що хлопець захоче отримати свій поцілунок. Але цього не сталося.

— Ти не згадав про виграш, — озвалася Малгося, коли, вийшовши з кіно, вони йшли до паркінгу.

— Я вирішив його отримати, коли зрозумію, що й ти цього хочеш, — відповів Мацек, а Малгося не встигла сказати, що вже зараз цього прагне.

Поруч пролунав клаксон. То була Мацекова мама.

Канікули вже закінчувалися, проте в останню суботу з Мацеком сталася справжня халепа. Якось зовсім несподівано згадалася історія зі шпагою, що нею в новорічну ніч бавилися хлопці. Мати Кінги й Куби лише зараз помітила роздерту штору в кімнаті сина й розпитала в дітей, що трапилося. Дізнавшись, як усе було, обурена жінка зателефонувала до Міхалової мами. Хлопцеві неабияк перепало, бо, поклавши слухавку, мати відразу почала на нього кричати:

— З мене годі! Того разу в Макса ти напився, а зараз у Кінги не лише пив пиво, а ще й узяв зброю! Нечувано! Тепер мені доведеться платити за штори!

Міхал слухав мовчки. До чого тут зброя та штори, він поняття не мав. Намагався щось заперечити, але мама була невблаганною. Навіть подзвонити не дозволила. А він хотів розпитати кого-небудь, у чому справа. Та мама твердо мовила:

— Я забороняю тобі будь-кому дзвонити й ходити до знайомих. Сидітимеш удома й учитимешся!

— Але ж іще канікули… — запротестував Міхал.

— Після вихідних до школи! — мамин голос був рішучий і неприємний. — І взагалі не пащекуй! Ось тобі список продуктів, іди на базар.

Хоч-не-хоч, Міхал одягнувся й вийшов. Він навіть не помітив, що мама спостерігає за ним крізь вікно. По її обличчю текли сльози. Уже вкотре жінка думала, що їй не надто вдається самій виховувати хлопця.

Мороз добряче щипав Міхала на щоки, коли він крокував між ятками по чергову покупку зі списку. Біля овочевого наштовхнувся на Кінгу.

— Привіт, — мовила та, побачивши однокласника.

— Привіт, — буркнув Міхал і хотів уже її проминути, але раптом зупинився. — Слухай, — запитав він тихо, — у чім справа з тією зброєю?

— Ну… ти штору роздер, — відповіла Кінга, вдивляючись у Міхала, бо питання її трохи здивувало.

— Пістолетом?! — витріщився Міхал.

— Яким пістолетом? — тепер здивувалася Кінга.

— Це я питаю в тебе яким! — Міхал підвищив голос.

— Знаєш, що? — дівчина подивилася на нього, як на інопланетянина. — Тобі лікуватися треба! Хто тобі сказав про пістолет? Шпага! Ти зробив це шпагою!

— Якою шпагою?.. — прошепотів спантеличений Міхал.

— Ну… це шпага мого брата, — невпевнено пояснила Кінга, бо почала підозрювати, що все це були аж ніяк не Міхалові витівки. А коли Міхал запитав, як ця шпага виглядає, сумнівів у неї не залишилося. — Ну, така, довга й гостра, — тихо сказала Кінга й почервоніла, усвідомивши, що її мама наговорила по телефону Міхаловій.

Хлопець буркнув «ага» й рушив до наступної крамнички. Його немов пригнітив невидимий тягар. Він на очі не бачив жодної шпаги, а виявляється, його звинувачують, що він нею зробив якусь шкоду. «Це вони навмисне, — думав він. — Спершу запрошують мене на вечірку, щоб потім з мене посміятися. Не діждетеся. Ноги моєї більше не буде на ваших збіговиськах!»

— Ну чого