Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Любі друзі! За хвилину ви перегорнете сторінку і разом із учнями з однієї варшавської гімназії поринете у світ, сповнений щоденних радощів і проблем, з якими зустрічається кожен підліток. Новий, незнайомий колектив, нові друзі й пов’язані з цим побоювання, перше кохання, стосунки з учителями й батьками, бажання привернути до себе увагу, відповідальність за себе й за інших — про все це пише у своєму популярному романі «Клас пані Чайки» відома польська письменниця Малгожата-Кароліна Пекарська.

Малгожата-Кароліна Пекарська відома в Польщі не лише як письменниця, але й журналістка, яка протягом багатьох років співпрацювала з популярними журналами «Коґіто» (назва журналу, яка дослівно означає «мислю, думаю», є першим словом відомого афоризму славетного французького математика Рене Декарта «Cogito, ergo sum», що означає «Я мислю, отже, існую») та «Віктор-гімназист», без яких не обходиться життя жодного польського підлітка. До речі, саме на сторінках «Віктора-гімназиста» й було надруковано перші уривки «Класу пані Чайки». Вони так сподобалися читачам, що ті почали вимагати окремого видання! Герої «Класу пані Чайки» — гімназисти, які зустрічаються в першому класі гімназії і розлучаються через три роки, коли їхні шляхи розходяться, бо підлітки потрапляють до різних, розкиданих по всій Варшаві ліцеїв. Прототипом класної керівнички, Барбари Чайки, є… Барбара Чайка, улюблена вчителька авторки, яка навчала її польської мови та літератури.

Напевне, буде не зайвим сказати кілька слів про систему польської освіти, оскільки вона відмінна від української. Герої цієї книжки навчаються в гімназії, вони приходять туди, маючи переважно по 13 років і закінчивши перед тим так звану середню, або основну, школу, навчання в якій триває 6 років (від 7 до 13). У гімназії вчаться 3 роки, тобто від 13 до 16 років. А після цього на підставі рейтингу атестатів обирають ліцеї, загальноосвітні або профільні, які закінчують через 3 роки — у віці 19 років. Після випускних іспитів ліцеїсти отримують атестати зрілості й можуть вступати до вищих навчальних закладів.

Система оцінювання теж відрізняється від нашої. Оцінки виставляються від «1» до «6», причому шістка є найвищою (відповідає нашій «12»).

На всіх етапах навчання, від основної школи до ліцею, учні за вибором батьків обов’язково відвідують уроки релігії або етики. Зазвичай батьки обирають релігію, оскільки Польща є державою, де католики становлять переважну більшість населення. Католицька церква завжди мала величезний вплив на всі сфери життя поляків, тому польські учні часто відвідують у неділю костел, а релігійні свята посідають у їхньому житті особливе місце. І хоча протягом останніх років багато хто декларує себе невіруючими або непрактикуючими, релігійні обряди залишаються для більшості поляків дуже важливими.

Книжка «Клас пані Чайки» неодноразово перемагала на різних польських літературних конкурсах для молоді, кілька років тому опинилася в списку найпопулярніших книжок, які найчастіше читають у бібліотеках. У Польщі є навіть клуб фанів «Класу пані Чайки»!

Учні залюбки грають також у комп’ютерну гру «Клас пані Чайки», розроблену компанією «Apple House» і доступну онлайн на сайті письменниці www.piekarska.net.

Сподіваюся, що вас книжка теж не залишить байдужими.

Божена Антоняк, перекладач

Барбарі Чайці, моїй улюбленій учительці польської

— Малгосю! А другий сніданок? — почувся голос мами, яка визирнула з вікна.

— Узяла! — відгукнулася дівчина й наддала ходу.

Вона жила в старій багатоповерхівці на вулиці Саській. З її вікон виднів костьол і частина скверу з дитячим містечком. До школи було якихось п’ять хвилин, але нині дорога здалася Малгосі нескінченною. Дівчина давно так не хвилювалася. Цього першого дня в гімназії[1] вона чекала й водночас дуже боялася. Начебто вони віддавна дружили з Камілою. Навіть у липні були вдвох у таборі. Та й зараз пообіцяли одна одній, що сидітимуть разом за партою, і все ж занепокоєння її не полишало. По-перше, Каміла досі не повернулася з канікул, а по-друге, хто ще буде в їхньому класі? Цього Малгося не знала. Гімназія вважалася однією з найкращих у районі. Розташована на перехресті вулиць Звитяжців та Міжнародної, вона приваблювала молодь із правобережної Варшави.

У класі вже сиділо кілька учнів. Декого Малгося зустрічала в костелі, на вулиці чи в крамниці. Когось бачила вперше. Дівчина роззирнулася довкола. Її увагу привернув хлопець, якого вона пам’ятала з районної бібліотеки. Він теж брав додому купу книжок. Хлопчина глянув на Малгосю й посміхнувся. Усі поступово займали свої місця, і перш ніж Малгося схаменулася, вільною залишилася тільки перша парта в середньому ряду.

«Камілі це не надто сподобається», — подумала вона, сідаючи.

— А ти стопудово якась зубрилка, — почулося за спиною.

Малгося озирнулася. Перед нею стояла чорнявка в міні-спідниці й туфлях на високих підборах. Своїм виглядом вона аж ніяк не пасувала до решти класу.

— Чому… — почала було Малгося, але не встигла договорити, бо чорнява вочевидь знала все краще.

— Сидиш за першою партою, носиш окуляри. А окулярники завжди зубрилки.

Малгося знизала плечима. Їй хотілося щось сказати, але вона передумала. Зате озвався знайомий хлопець із бібліотеки.

— А такі в міні-спідничках і з декольте — вони які?

— Ти краще, Мацеку, не встрявай, бо скажу Кшисекові, і він тобі вмаже.

— Через тебе? Не думаю. Він тебе однаково не любить.

— Дурень!

— Сама дурепа…

Суперечка тривала добрих кілька хвилин, затягнулася б і надовше, якби на Касьчин захист не стали… хлопці. Вони явно