Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— Можна нам порахувати? — Мстислав підморгнув офіціантці, яка цього разу його чудово почула. — І не забудьте, пані Людмило, занотувати для нас також телефонний номер Транихиїла, — стишивши голос, додав він.

Людмила мовчки витягла з сумки свій мобільний, списала з нього на серветку два рядки цифр і підсунула ближче до Олега.

— Верхній — Йосипів, — вона підвелася.

До квартири на вулиці Гоголя у Запоріжжі Томас прийшов із гостинцями. Приніс у чималій сумці купу простецьких, але смачних наїдків та чомусь літрову пляшку улюбленого Василевого віскі. Відчинив йому сам теософ і повів гостя до брудненької кухні. Туди ж з кімнати вийшов заспаний, босоногий Макака, у традиційних зім’ятих трусах.

— З якого приводу бенкетуємо, та ще й з ранку? — запитав він шпигуна, який викладав на безнадійно засмальцьований стіл закуски та випивку.

— Вчора мені повідомили, що моя донька народила двійню — онучку та онука! — вдаючи гордовиту радість, збрехав шпигун. — У нашому роду є традиція: обов’язково відзначати уродини випивкою, тоді дітки ростимуть здоровими, а головне — успішними.

— Ну, коли традиція… — Макака почухав плаский живіт, — то можна, — він потягнувся до пляшки, але Томас поквапився відібрати її.

— Спочатку справа, — цереушник поставив віскі на дальній край столу. — Василю, ти тут усе приготуй: ковбаски наріж, огірочків-помідорчиків, сиру, а мені з Макаром треба перебалакати. Вийдімо.

У задушливій кімнаті Томас перш за все відчинив балконні двері та, гидливо відкинувши простирадло, сів на ще теплий після сну волоцюги диван.

— Ось поглянь, — він дістав із сумки та увімкнув планшетний комп’ютер. — Це збільшені кадри запису, зробленого тобою на летовищі.

Макака з хвилину стежив за екраном, де Томас перегортав розкадровку, а тоді несподівано схопив шпигуна за руку.

— Ні фіга собі! Саме в цей бусик, — він тицьнув пальцем у планшет, — вкинули мого корєша біля «Пузатої хати» на Петровського.

— Ти не помилився? Може, просто схожий?

— Ні! Ось бачите, на задньому правому колесі немає ковпака, і голий диск чомусь зелений, хоча зазвичай вони білі бувають. Це та машина, зуб даю, що та!

Томас зауважив, що Макака, далі розглядаючи екран, почав тремтіти ніби від холоду.

— Ти чого дрижаки хапаєш? — із підозрою запитав у хлопця.

— Ці двоє, — волоцюжка проігнорував питання, знову тицяючи обгризеним нігтем в екран, — саме й злапали мого кєнта там, на Петровського, — волоцюгу трусило дедалі сильніше.

— Макаре, вдягнися ти, чи що! — гримнув шпигун, приховуючи занепокоєння.

— Зараз, зараз, — юнак слухняно потягнувся по джинси та сорочку.

Томасові довелося докласти зусиль, аби не видати свого збентеження від почутого. — Отже, коли Макака не бреше і не помиляється, то виходить, що людям Хазяїна може стати відомо, що саме Томас організував лазерне шоу під час посадки літака. На користь такої можливості свідчить те, як швидко вони знайшли та схопили спільника Макаки. Цілком імовірно, що підручні Хазяїна поділяться (якщо вже не поділилися) підозрами з олігархом. Тоді існує небезпека, що з ним, Томасом, ведуть подвійну гру. Для чого?! Невже здогадалися, що літак впав зовсім не через лазерне опромінення? З іншого боку, агенти Хазяїна обмежені у людях та технічних засобах, якщо ризикують засвічувати одних і тих самих виконавців та автомашину в різних операціях. Втім, якщо Шахсуваров грає на їхньому боці, то гроші, а відповідно й усі інші ресурси вони матимуть у необмеженій кількості. Такі очевидні висновки шпигуна не потішили.

З кухні раптом пролунав гучний скрик, щось, дзеленькнувши, розбилось. Томас миттю вибіг туди. Виявилося, що Василь просто впустив тарілку з огірками. Пляшка віскі стояла там, де залишив її шпигун. Полегшено зітхнувши, він повернувся до кімнати.

— У мене є для вас іще одна новина, — було помітно, що Макака не одразу наважився знову заговорити.

— Кажи…

— Я, теє… Словом, виходив позавчора надвір…

— Порушивши мою категорично заборону, — меланхолійно констатував Томас. — Куди лишень пан теософський секретар дивився? — за легкою іронією риторичного запитання він і далі намагався приховувати зростаюче занепокоєння.

— Я вибігав, поки Вася спав. Ненадовго. До вокзального кіоску за слабоалкогольною пляшечкою, ну… Двома пляшками та цигарками. І натрапив там на одного кєнта. Ми з ним по Озерці знайомі. Він тепер перебивається гаманцями роззяв-пасажирів у приміських електричках та на базарчиках біля залізничних станцій. То він розповів, що зустрів… м-м-м… Гусика на Миколаївському вокзалі. Кєнт каже, що Гусик разом із Деном втекли з Дніпропетровська до Коблєва. Це таке селище курортне на морі.

— Може, і про портфель той твій колега щось сказав, — припустив Томас, відчуваючи якусь фальш у розповіді та поведінці волоцюги — чомусь Макака не вийшов до кухні на звук розбитої тарілки, а бодай із цікавості мав би визирнути.

— Ні, — відповів юнак після паузи, — але сказав, що знає, де вони тепер.

— ? — запитав шпигун поглядом.

— Отираються зараз на морі, у Коблєві. Підробляють у кав’ярні на березі. Мій кєнт домовився з Гусиком побачитися наступного тижня у Миколаєві. Туди господар кав’ярні приїде вантажівкою по якісь харчі.

— Зрозуміло. Сьогодні бенкет скасуємо. Втім, попоїсти не завадить, а от випивку я вам іншим разом принесу…

До кімнати зазирнув Василь.

— Я все приготував. Яєчня з беконом холоне, віскі гріється — непорядок це. Ходімо снідати.

— Справді,