Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Добре. Будемо грати за моїми правилами.

Деймон, здається, від такого повороту тільки зрадів.

— Що ти задумала, принцесо?

Аліса взяла його за руку і потягнула ближче до танцмайданчика, але не прямо до центру, а так, щоб вони залишилися в полі зору Артема.

— Просто підхопи, — прошепотіла вона, коли Деймон притягнув її ближче, кладучи руку їй на талію.

— О, навіть так?

— Ти сказав, що гра — це цікаво. Отже, граємо.

Деймон засміявся, але не заперечував.

Аліса відчула, як його руки рухаються впевнено, як він веде її в такт музиці. Він не був Артемом, але головне зараз — реакція Артема.

Вона швидко глянула в його бік. І не помилилася.

Очі Артема спалахнули, коли він побачив їх удвох. Його посмішка на секунду зникла, а потім з’явилася нова — гостра, майже хижа.

— Ти його дратуєш, — пробурмотів Деймон біля її вуха.

— Чудово.

— Знаєш… якщо він зараз схопить мене за комір, це буде видовищно.

— Якщо він це зробить, то це означатиме, що наш план працює.

Вона знову глянула на Артема. Він щось тихо сказав Віці, а потім повільно рушив до них.

Деймон теж це помітив.

— У нас гості, — шепнув він.

— Чудово, — посміхнулася Аліса.

Артем наблизився й спокійним, але напруженим голосом запитав:

— Вам не здається, що тут трохи жарко?

Деймон ледь помітно підморгнув Алісі, перш ніж відповісти:

— О, ми тільки почали.

Аліса насолоджувалася кожною секундою.

Гра щойно почалася. І вона не збиралася програвати.

Розділ 79: Межа терпіння

Артем стояв перед ними, склавши руки на грудях. Його погляд ковзнув по руці Деймона на талії Аліси, і кутики його губ сіпнулися.

— Тільки почали? — повторив він, нахиливши голову.

Деймон, ніби не помічаючи напруги, усміхнувся ще ширше.

— Ти ж знаєш, як це буває, — він театрально зітхнув. — Танці, музика, атмосфера… Важко встояти.

Аліса відчула, як пальці Артема злегка стиснулися в кулаки. Їй хотілося усміхнутися, але вона зберігала незворушний вигляд.

— І як тобі танцюється? — звернувся Артем до неї.

— Чудово, — відповіла вона, навмисно відводячи погляд убік.

— Ага, — протягнув він. — Ну що ж, не буду вам заважати.

Він розвернувся й пішов.

Аліса злегка напружилася.

— Ти не чуєш сигналу тривоги? — тихо запитав Деймон.

— Чую, — прошепотіла вона.

Артем не був тим, хто просто так відступає. Це означало лише одне: він готує удар у відповідь.

І вона не помилилася.

Через пів години Віка вже сміялася поруч із Артемом, нахиляючись до нього занадто близько. Він не відштовхував її, навіть навпаки — іноді кидав у бік Аліси оцінюючі погляди.

Він грав у її гру.

— Він же спеціально це робить, — пробурмотів Деймон.

— Звісно, — сухо відповіла Аліса.

Віка щось шепнула Артемові на вухо, і він, усміхаючись, кивнув.

— Що вона сказала? — запитала Аліса.

— Думаєш, у мене є суперслух?

— Якби був, це було б корисно.

Деймон пирхнув.

— Але я скажу тобі, що буде далі.

— Що?

— Він поцілує її.

У Аліси раптом похололо всередині.

— Не поцілує.

— Дивися.

Аліса й так дивилася. І саме в цей момент Віка поклала руку Артемові на щоку, піднімаючись навшпиньки.

Це була межа.

Не роздумуючи, вона рішуче рушила в їхній бік.

— О, це буде цікаво, — пробурмотів Деймон і пішов слідом.

Розділ 80: Ніхто не грає зі мною

Аліса йшла прямо до Артема й Віки, не вагаючись. Серце гупало в грудях, але вона не дозволяла собі показати жодної слабкості.

— О, нарешті, — тихо засміявся Деймон позаду неї.

Артем помітив її ще до того, як вона підійшла. Його очі звузилися, а губи розтягнулися в ледь помітній усмішці — такій, яку він завжди робив, коли вигравав.

Віка ж, навпаки, виглядала задоволеною. Вона відверто провокувала.

— Щось сталося? — солодко запитала вона, коли Аліса зупинилася впритул.

Аліса проігнорувала її, зустрічаючи погляд Артема.

— Можна тебе на хвилинку?

— Тут мені теж комфортно, — відповів він, не зрушивши з місця.

Віка тихо хихикнула.

Аліса підняла підборіддя вище.

— Я не повторюю двічі.

Артем дивився на неї довше, ніж потрібно, а потім таки зробив крок убік.

— Я зараз повернуся, — кинув він Віці й пішов за Алісою.

Віка закотила очі, але нічого не сказала.

Як тільки вони вийшли на балкон, Аліса різко обернулася.

— Що ти робиш?

— Граю в твою гру, — спокійно відповів Артем.

— Я не граю.

— Неправда.

Аліса стиснула кулаки.

— Ти ж знаєш, що мені… — вона замовкла, але було пізно.

Артем зробив крок ближче.

— Що тобі що?

— Що мені не байдуже, — різко випалила вона.

На мить між ними зависла тиша.

Артем не відводив погляду.

— Тоді чого ти чекала?

— Чого ти мене провокуєш?

— Бо ти змушуєш мене ревнувати.

— Ти перший почав!

Артем тихо засміявся.

— Ні. Ти.

Аліса відкрила рота, щоб відповісти, але він раптом нахилився ближче.

— Ніхто не грає зі мною в такі ігри, Алісо.

— І що ти зробиш?

— Зроблю так, щоб ти більше ні про кого не думала, окрім мене.

Аліса відчула, як її дихання збивається.

— Ти блефуєш.

Артем усміхнувся.

— Ти ж знаєш, що ні.

Розділ 81: Це не гра

Аліса дивилася прямо в очі Артему. Він не відступав, не зводив погляду, і з кожною секундою відстань між ними зменшувалася.

— Ти поводишся, ніби вже виграв, — прошепотіла вона.

Артем нахилив голову набік.

— А ти впевнена, що не так?

Аліса ковтнула.

— Ти справді думаєш, що після всього цього я просто… — вона махнула рукою в бік кімнати, де залишилася Віка, — кинуся тобі в обійми?