Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Тіордане?

Він повернувся до неї.

–Мені потрібно поговорити з тобою.– почав він.

–Спочатку мені.– вона підійшла ближче.–Ти... кохаєш мене?

–Олімпіє, почекай.– хитнув головою він.

–Так чи ні? – вимогливо запитала вона.

–Так, але...

–Чудово. – нервово посміхнулася вона.– Тоді, пий.

Олімпія простянула йому флакон.

–Що це? – перехопивши пляшечку, запитав він.

–Зілля пам'яті. Ти згадаєш дещо. А після ми поговоримо. Просто головне пам'ятай, я люблю тебе.

Тіордан насупився, знявши кришку флакона, він перекинув її, випивши все до краплі. А потім заплющив очі й кілька секунд сидів, не ворушачись, а потім різко розплющив їх, розгублено озираючись.

–Аджаала. – він зсунув брови на переніссі, дивлячись у підлогу, враженим поглядом, а потім перевів погляд на Олімпію.– Весь цей час... Пресвятий Ковен!

–Ти згадав? – запитала Олімпія.

–Так.– відповів він, неспокійно бігаючи очима по підлозі.– Так, я все згадав. – він уважно глянув на Олімпію поглядом, сповненим підозр.– Скажи одне: ти знала? Що ми...

–Що ви що?! – розлютилася вона.– Попрощалися, поцілувалися і ти забув про неї?

–Вона говорила про мене? – запитав Тіордан. –Тоді в перший день, я бачив, що ви сперечалися.

–І що з того? – не вгамовувалася Олімпія.– Ти навіть не згадав її!

–Але вона твоя сестра! – кричав хлопець, схопивши себе за волосся біля коріння.

–Яку я не знала все життя і зараз бажанням не горю.–фиркнула Олімпія, склавши руки на грудях.

–Вона врятувала тебе!– сперечався він.– Кілька разів, а ти...

–Я не просила її себе рятувати, ясно? – роздратовано кинула вона.

–Ти дуже підла, Олімпія. – хитав головою він. Я навіть подумати не міг, що...

–Та, що ти вигадуєш! – хапаючи його за руку, простягнула вона.– Припини, Тіо...

–Не називай мене так.–похитав головою він, віднявши свою руку.

–Що? Вона навіть право на скорочення має, так? – проводжаючи поглядом Тіордана, що метушився кімнатою, кричала вона. – А я? Що дістається мені?!

–Ти могла б бути чесною зі мною. – повернувшись до Олімпії, сказав він.– Але ти просто береш те, що хочеш.

–Я ж дала тобі зілля пам'яті.– з докором сказала вона.

–Так, коли переконалася в тому, що я на гачку в тебе... – саркастично засміявся Тордан. – Дуже шляхетно, спасибі. Знаєш, чому я був із тобою? Тому, що відчував, що люблю її. Я відчув із першої зустрічі, що ми якось пов'язані. І коли зрозумів, що з нею мені не бути, а ти так жадаєш моєї уваги...

Олімпія дала йому ляпаса.

–Не смій говорити так. – розлючено сказала вона. – Ти був зі мною, тому що тобі подобалася я. Я, не вона. Якби те, що ти кажеш, було правдою, ти б встояв і одразу повз до своєї мучениці, шукав би зустрічі з нею. Але ти злякався і вибрав простіший варіант, що вельми прикро, адже ти й справді подобався мені!

–Тільки давай без брехні! – крикнув він.

–Я кажу правду. – не погоджувалася вона. – Першого дня, можливо, я грала. Але коли ти залишився і допоміг мені, коли відволікав мене від смутку, був поруч... я перейнялася до тебе.

–Скажи правду, тоді вночі ти прийшла до мене, бо хотіла побути зі мною? – пирхнув він.

Тіордан вперся в неї важким поглядом, і Олімпія опустила плечі, зітхнувши.

–Ні.– зізналася вона.

Він опустив очі, хмикнувши.

–Я прийшла, бо знайшла рецепт зілля пам'яті, яке Аджаала принесла Містрал, щоб та приготувала. Не хотіла, щоб воно дійшло до тебе. Намагалася прив'язати тебе до себе якомога сильніше.

–І, що змінилося? – не зрозумів він. – Чому ти дала його мені, я ж і так був із тобою, чого не вистачало?

–Визнаю, спершу, я хотіла відвести тебе в неї. Щоб насолити їй.

–Відвести? Я, що теля? – запитав він, злячись.

–Вона сказала так само.

–Що ж... виходить, що теля. – закрив очі рукою Тіордан.– Повівся ж.

–Виходить, що так... Але в цій грі я теж програла. Вона врятувала мене, не дала Гаалі стерти мою пам'ять про Верхнесферу. Не хотіла, щоб я забула тебе, бо зрозуміла, що ми кохаємо одне одного. Вона хотіла тобі щастя.

–Ціною свого? – здивувався Тіордан.

–Так... моя сестриця набагато шляхетніша за мене. – закотила очі Олімпія. – Кажу ж, мучениця.

–Як ти смієш? – скривився він.– Аджаала стільки втратила... знайшла сестру, а та норовить вкрасти в неї ті дрібниці, що ще залишилися.

–Так, я помилялася.– зізналася Олімпія.

–Ні. – хитав головою він, дивлячись на неї розчаровано. – Я помилився. Ти не гідна бути її сестрою.