Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Мистецтво зіллєваріння — це гра з гранню між життям і смертю. Лише ті, хто здатен побачити

тонку лінію, зможуть вийти переможцями.

— Сядь, Корделія, і слухай уважно, — голос Кассандра був рівним, але в його погляді з’явилися нотки суворості. Цей погляд завжди змушував мене відчувати себе так, ніби я на іспиті, до якого не готувалася. — Зіллєваріння — це не просто змішування інгредієнтів. Це мистецтво, що вимагає концентрації, гострого розуму й уваги до найдрібніших деталей. Пам’ятай: одна помилка може коштувати життя.

Я, звісно, не могла пропустити нагоди закотити очі, але таки сіла за стіл. Переді мною стояли флакони з різнокольоровими рідинами, схожими на загадкові скарби. Вони були прекрасні й водночас насторожуючі. Їхній блиск ідеально гармоніював із відчуттям небезпеки, яке вони випромінювали.

— Якщо ти вважаєш це нудним, — Кассандр коротко глянув на мене, — то запевняю: ця “нудьга” може стати твоїм єдиним порятунком.

Його тон був такий категоричний, що я ледь не виструнчилася на місці. Але замість того, щоб підкоритися, я вирішила випробувати його терпіння.

Він узяв із полиці блідо-зелений флакон і, мов учитель, демонстративно підняв його перед собою.

— Почнемо із заспокійливої настоянки. Світло-зелена, майже прозора. Запах — м’ята й легка нотка базиліку. Легкість цієї рідини схожа на воду, але якщо вона густіша або в’язка — не пий. Це вже не заспокійливе. Це щось зовсім інше.

— Як, наприклад, отрута? — кинула я, розглядаючи флакон із удаваним інтересом. Цей урок уже здавався мені майже комедією.

Кассандр лише звузив очі, не реагуючи на сарказм.

— Так. І це буде останнє, що ти вип’єш.

Мені одразу стало незручно. Його серйозність була наче холодний душ, що змушував мене задуматися про те, наскільки реальна ця загроза.

Він відклав зелений флакон і взяв наступний — насичено-синій.

— А ось це — настоянка сну. Її легко розпізнати за кольором і запахом квітів. — Він простягнув мені пляшечку. — Визнач аромат.

Я відкрутила кришечку й вдихнула. Солодкий запах ударив у ніс, нагадуючи змішані мед і лаванди.

— Солодке… квіткове. Лаванда, так? — пробурмотіла я.

— Непогано. Але ти пропустила розмарин і легкий відтінок кориці. — Його голос залишався холодним, але в ньому відчувався тонкий натяк на терплячість. — Деталі, Корделія. У світі зіллєваріння вони означають життя або смерть.

Деталі. Це слово вже дратувало мене.

Він дістав жовтий флакон із прозорою рідиною, що нагадувала рідке золото.

— Це настоянка бадьорості. Яскраво-жовта, із запахом цитрусів і прянощів. Але будь обережна: деякі отрути маскуються під неї. Їхній запах трохи гостріший, але зовнішньо вони майже однакові. Якщо сумніваєшся — не ризикуй.

Я схилилася ближче, намагаючись уловити різницю, і зрозуміла, що навіть нюхати ці флакони викликає тривогу.

— І що, у вас тут ніхто не помилявся? — запитала я, ледве приховуючи свій страх.

— Помилялися. І багато з них більше не мають можливості виправити помилку.

Його відповідь змусила мене стишити подих. Я спробувала ковтнути, але горло було занадто сухим.

Кассандр поставив переді мною густу червоно-коричневу рідину.

— Це — отрута уповільненої дії. Її запах металевий із домішкою ягід. Але колір і текстура завжди будуть тебе попереджати. Вона густа й важка. Запам’ятай це.

Я вдихнула запах, і миттєво пошкодувала. Гіркий, різкий аромат вдарив у ніс, викликаючи відразу й мурашки по шкірі.

— І ще одне: ніколи не довіряй одній ознаці. Запах, колір, густина — все може ввести в оману. Завжди аналізуй комплексно. І завжди будь на крок попереду.

Кассандр підійшов до полиці, дістав флакон із рідиною, що переливалася кольорами веселки, і струснув його. Рідина почала утворювати химерні форми.

— Це алхімічне зілля трансформації. Його легко сплутати з водою. Головна ознака — як воно рухається. Пильнуй ці деталі.

Я мовчала, спостерігаючи за його руками, але в голові уже роїлися іронічні думки. Справді, сомельє зіль. Може, мені ще диплом видадуть? Або хоча б сертифікат виживання в чаклунських умовах.

Кассандр поставив останній флакон і суворо поглянув на мене:

— Завтра перевірю твої знання. І, повір, теорія буде лише половиною випробування. Тобі доведеться випити одне із зілль, але це буде отрута чи еліксир — вже вирішиш ти.

Мої думки миттєво зупинилися. Що? Випити? Це якесь знущання. Звісно, він жартує. Але його серйозний тон ясно натякав, що це зовсім не жарт. Мені доведеться ризикувати власним життям, покладаючись на книжкові знання, яких я ще й не запам’ятала. Чудово.

***

Книгу з теорією зіллєваріння я поклала на коліна, але від одного погляду на сторінки мене вже нудило. Букви розповзалися, перетворюючись на безглузді символи, які здавалися створеними для тортур. Голова йшла обертом від цих нескінченних правил, визначень і формул. У світлі каміна букви виглядали як танець чорних комах на білому папері, і я вже серйозно замислювалася, чи не кинути це все до біса.