Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

те. Пробувала. Та й з Гором я там була як з другом, а не нареченим. Шкода що вампіра зараз не витягнеш, а Філла цікавить лише навчання. То чого б не спробувати з кимось іншим? Була ще Улла, та соліенка соромилась коли за неї хтось платив, а своїх грошей на такі розваги в неї не було.

- Я згодна. Але є одне “але”. Як пам’ятаєш, я працюю в “Ведмедику” майже в нічну зміну. Того час потрібно підбирати.

- Це не проблема. Вистави де грає Інгір в більшості в вечері та по вихідних. Після закінчення, будеш встигати до таверни.

- Та ще. Про час попереджай заздалегідь. Хоча б за декілька днів.

- Добре. Домовились.

Попрощавшись, хлопець встиг зробити декілька кроків, аж раптом обернувшись додав:

- Даремно, ти не хвилюєшся, що якщо чужинка, то на тебе не діють місцеві закони. Колись зіткнешся з цим.

- Думаєш?

- Впевнений. Ти просто не помітила як на святі на тебе перевертні з магічної варти дивилися.

- Але ж вони вовки, а я ні! В нас не має майбутнього.

- Повір, те що ти не вовчиця, це єдине що їх доки стримує.

33.05.157р.

Маг-Рівік

Весна майже закінчилась. Вона пробігла повз мене майже непомітно, наче не було її. Весь час займали навчання та праця. Лише іноді відволікалась на відпочинок. Хоча й відпочинком дещо назвати важко.

Ось, наприклад замандюрилось Кошу мати свій город. Він захотів, а ми з Гором капали, саджали та поливали. Наче мені іншого клопоту не вистачало, чи грошей бракувало? Завдяки моїй лусці та знайденим камінцям, взагалі могла відмовитись від роботи. Але мені подобалось. Подобалось весь час бути чимось зайнятим. А втома? Так, інколи накатувала, хотілось все покинути, та спокійно жити в Лісі. Але жадоба дій хутко брала все в свої руки, та спрямовувала у потрібному напрямку.

***

Повертаючись з роботи мене як завжди супроводжували, але сьогодні на диво Нолан був сам. Після слів Соренто мені якось ніяко ставало в присутності перевертнів, а залишившись на одинці взагалі викликалась паніка. Я інколи кидала косі погляди на білого вовка, й все не могла зрозуміти, де той “інтерес” побачили. Йшли ми як завжди мовчки, лише при зустрічі зі мною ввічливо привітались.

Я навіть не стрималась та зняла сережку.

Нічого.

Одразу ж подумалось про захисний амулет. Але ж серцебиття завжди видає. Його ні один артефакт не замаскує. В перевертня воно рівне, без будь-яких порушень ритму.

Мабуть, щось наплутали.

Не може бути, щоб через мене, хтось ризикнув своїм положенням в клані. То все вигадки, такої пліткарки як Олдрі.

Адже я не та дівчина, заради якої, готові на все.

В мене нема, а ні статусу, а ні титулу, а ні багатих земель, а ні впливових родичів. В мене нема нічого, що так важливе у світі, де навіть шлюби укладаються лише за домовленістю, бо шукається вигода.

В мене нема нічого.

Я йшла та вмовляла себе, хоча десь глибоко у свідомості, дійсно хотілося, щоб Нолан відчував до мене щось більше, аніж турботу про мою безпеку. Бо не звертаючи увагу на наше майже мовчазне спілкування, перевертень мені подобався. Точніше моїй дракониці. Звір відчував сильного звіра, того й тягнувся до нього.

Аж соромно стало перед самою собою. Бо до сьогодні мої думки займав зовсім інший. Той з ким так хотілось побачитись, обійняти, поцілувати. І цей хтось був не Террі.

Час на дорогу сплив дуже швидко, провівши до дверей Нолан як завжди побажав “Доброї ночі”, та не затримуючись пішов далі патрулювати вулиці.

А в мене раптово по щоках побігли сльози.

Частина III

"Літо 157р."

01.06.157р.

Маг-Рівік

Ось й літо прийшло. Однією з переваг розташування Маг-Рівіка було те, що пекельної спеки не передбачалося.

Я закінчувала свою зміну в “Кристалі”, коли прийшла Дельсея. Дівчина постійно трагічно зітхала, через те, що хлопець який їй подобався, одружився з іншою. Вона все ніяк не могла зрозуміти чого він обрав не її, іллінку з поважної, чистокровної родини, а магиню-напівкровку? Про те що сама Дельсея була дуже слабким побутовим магом, навіть не згадувалось. Я звісно поспівчувала напарниці, адже поганий настрій міг стати причиною мого спізнення на зустріч, бо дівчина була занадто розсіяною й залишити її саму не могла. На мій порятунок до крамниці вчасно завітала пані Прієр. Тому очікування під дверима Соренто не затяглось до вечора.

Я окинула поглядом зовнішність хлопця. На майбутньому некроманту був дорогий, але вже добре поношений одяг. Закляття відновлення чи ілюзій точно не були його сильними сторонами. Та зовнішність мене не бентежила. Сама б так ходила, аби вчасно не злізла луска.

До початку вистави було більше години, тому перед нею було вирішено поїсти, бо зі сніданку в роті, ані крихти не було. Лавок по місту не передбачалось, від чого наш вибір пав на сходи театру, на яких з великим задоволенням знищували Кошині пиріжки з м’ясом. Соренто на початку ввічливо відмовлявся, але апетитний аромат випічки переміг гордість.

- З чого такий натовп? – запитала я, помітивши, що на майдані біля театру почали гуртуватися невеличкі компанії розумних й щось емоційно обговорювати.

- Сходжу, дізнаюсь, - з пиріжками було покінчено, а вільний час ще лишився.

Ходив хлопець не довго. Я навіть не встигла втратити терпіння, й почати підслуховувати.

- Наступна хвиля чужинців, - доповів Соренто.

- А чого такий ажіотаж?

- Ажіо.. що?

- Що такого в новій хвилі потраплянців?

- Бо ніхто так і не знає, що від них очікувати. Яку загрозу вони несуть?

- Тобто, мене ти також боїшся?

- Саме тебе - ні. Ти складаєш враження розумного перевертня. Але є інші. І ніхто не знає, з якою саме метою вас в цей світ привів Головний.

- А у Головного є ім’я? Всі говорять “Головний”, але я жодного разу не чула його ім’я. Чи воно під забороною? Чи якщо промовити його в голос, то біду накликати можна?

- Ні. Просто його знають лише жерці. Ім’я як ключ. За легендою, якщо його вимовити, то можна привернути увагу Головного. І він прийде на допомогу.

- Як у війні?

- Скоріше за все. Хтось добре попросив, він і з’явився. Що до інших, тут набагато простіше. Їх імена не є таємницею, того від них отримають допомогу частіше.

- А скільки їх усього?

- Дванадцять старших й купа молодших. Їх храми розташовані