Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Так, звісно. Я віднесу, - як не хотілося, але довелось погодитись. Мені до речі в цій крамниці великі знижки завжди робили, а ще коли треба безкоштовно консультують.

- От й добре. На сьогодні твоя зміна завершилась, можеш не повертатися. Квитанцію потім принесеш.

- Домовились.

***

Обережно постукавши, я стояла в очікуванні коли двері відчиниться. Але ніхто не поспішав. Та коли вже збиралася повернутися до крамниці, тягнути коробку додому не було бажання, двері відчинилися, а на порозі з'явився сам Санрей.

Чоловік явно був з похмілля, про що свідчили його пом’ятий вигляд й запах алкоголю.

Зрозумівши хто перед ним, він спочатку незадоволено нахмурився, але в його голові щось клацнуло та настрій вмить змінився. Посміхнувшись у всі свої зуби, він видав:

- Хто особисто мене вирішив відвідати. Не очікував. Ну, проходь.

Від його награної доброзичливості мене ледь не знудило, але вчасно згадала, що я тут по ділу.

- Я вам принесла замовлення від пана Прієра. Розпишіться у квитанції, будь ласка.

- Не на порозі ж цим займатися. Заходь в будинок.

Я зайшла та зупинилась у холі, плекаючи слабку надію, що не доведеться топати далі. Але, на жаль ні.

- Чого замерла? Йдемо до мого кабінету, я тут не тримаю чорнил.

Стіни розташованого на другому поверсі кабінету були завішені зброєю та опудалами дрібних монстрів.

- Як проходить навчання? - запитав він, наливаючи бурштинову рідину у дві склянки.

- Добре.

- Не відстаєш?

- Навіть випереджаю.

- Тоді давай за це вип’ємо, - та тикнув мені в руки склянку.

Я обережно понюхала. Запах сильного алкоголю, не зміг перебити запах сонного зілля. Ми нещодавно проходили його на практиці, саме того я добре пам’ятала.

Випивши трьома ковтками цей коктейль, я зосереджено подивилася на Санрея. Він на мене. Мабуть, очікував, коли засну. А фіг тобі. На мене ж не діють зілля. Перевіряла що зварила, на собі особисто.

- Квитанцію підпишіть, - нагадала причину свого перебування тут.

- Так. Так. Звичайно, - збентежений чаклун навіть трохи протверезів. Взявши перо трясучими руками поставив закарючку в потрібному місті, та протягнув мені сувій. – Ось, тримай.

- Дякую. До побачення.

- До побачення.

Проводжувати мене не стали, та я з легкістю знайшла вихід.

17.05.157р.

Маг-Рівік

Філл сидів в бібліотеці аж сірий, наче ті хмари. Мені навіть не потрібно було запитувати: “що трапилось?”, сам сказав.

Черговий лист з дому. Та хоча мати впустили до батька, від цього його стан не покращився.

На жаль, але в цій ситуації Філл був безсилим. Залишалося сподіватися на одужання батька, а його самого не знайдуть до кінця навчання. Мати ж навряд зачеплять, перед страхом помсти аристократії.

Інтриги явно не моє. Я взагалі не розуміла, що може бути цікавим в займанні високої посади? Перебувати в постійному очікуванні підстави від підлеглих, чи зради союзника. Ні тобі пригод, ні волі, ні спокою. Жах.

Посидівши трохи, Філлігран взявся за книжки, які відволікали від важких думок. Мабуть, саме через неприємності вдома хлопець з головою занурювався в навчання.

28.05.157р.

Маг-Рівік

Майже два тижні тривала тиша. Ніяких тобі звинувачень, чи образ. Це трохи лякало, бо нагадувало затишшя, перед бурею. Айша точно щось замислила.

Сьогодні на уроці травології продовжували вивчати звичайні трави, на рунах чергову зв’язку символів. А на елементаристики майже місяць вивчали наступну стихію.

Вода слухалась мене набагато краще аніж вогонь, того з нею проблем не було. Вона слухняно приймала будь-яку форму. Чи то батоги, чи то хвилі. Ми з Уллою гралися, перекидаючи одна одній водяну кулю. За цим звісно спостерігали сторонні, серед яких я помітила Соренто. Хлопець зосереджено дивився на нашу пару, але здавалось він нас не бачив. Начебто його думки віднесли кудись далеко, залишивши тут лише обгортку. Потім майбутній некромант оговтався, й почав уважно слідкувати вже тільки за мною.

Розгадка його поведінки не затрималась.

***

- Привіт, - налякав мене несподіваний голос. Я якраз стояла на драбині намагаючись дістати з верхніх полиць потрібну книжку. Звісно кроки я завчасно почула, та не очікувала, що це саме до мене вони прямують.

- Привіт, - привіталася у відповідь, витягаючи старовинний талмуд.

- В мене до тебе пропозиція, - допомагаючи спуститися протягнув руку Соренто.

- Яка? – одразу зацікавилась я.

- Давай не тут.

Погоджуючись кивнула головою, та залишивши обрану книгу біля Філла, вийшла в шкільний парк, де вже очікував на мене іллін.

- Я, - почав Соренто, та завагався в пошуках правильних слів. - Як почати правильно, щоб ти й зрозуміла, та водночас не образилась?

- А ти почни, далі видно буде.

- Добре. Річ в тому, що мені подобається одна дівчина. Вона - театральна актриса. Я хочу ходити та дивитися її вистави. Але сам не можу, її опікуни можуть запідозрити про наші відношення. Ми й так ледь себе не видали на святі. Того потрібен хтось, для…

Та замовк.

- Для відведу очей? – підказала я.

- Так. Спочатку хотів попросити Фіону чи Ванду. Але до них можуть ревнувати. Є ще звісно Олдрі. Але мені важко уявити, як змусити її тримати язика в роті.

- А до мене ревнувати не будуть?

- Ні. Ти ж перевертень. А у вас с цим суворо.

- Емммм. Ти ж вже знаєш що я чужинка? - ця інформація стала загальнодоступною, після того як про це, якимось дивом, довідалась Олдрі й звісно одразу розповіла всім своїм приятелям. А їх в неї було багато й майже кожен другий вважав що зобов'язаний поширити цю інформацію далі. Тому в школі лише глухий про це не чув. Ображатися за це було марна трата нервів. - Та ні до одного клану не належу? А рано, чи пізно вона про це дізнається? Й буде величезний скандал.

- Звісно я це розумію. Я одразу їй про все розповім. Просто, окрім тебе, мені на думку жодна дівчина не приходить, яка б зрозуміла моє положення. Кожна інша, буде хотіти більшого, а окрім дружби, чогось ще, запропонувати не зможу. Того прошу тебе.

Я замислилась. Минулого разу в театрі мені сподобалось, шкода лише, що зараз немає з ким туди ходити. Можна й однією, але не