Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

одежею, аби не побилися, у свою велику торбу. Потім узяв ручний термінал і почав вишукувати, де та як перескочити на Місяць, аби звідтіля вже довгим рейсом до станції Тайко. Оце ж він і попрощався з Лідією — чи то з часточками пам’яті про неї, котрі десь-якось іще лишалися на Землі. Якось розпрощався з Еріком. А з ким іще тут прощатися? Та ні з ким. На всій цій планеті не лишилось нікогісінько ж такого, з ким би він хоч велику потребу справив на одному полі.

Втім... ні. То ж лиш напів правда.

Набрав номер, котрим користувалась Авасарала, й на екрані з’явився скульптуроподібний молодик із бездоганною зачіскою, блідою шкірою та гігантськими зубищами. Геть мов дорогий манекен з універмагу.

— Офіс секретарки ООН Авасарали.

— Дай мені Крісьє, хлопче! Та хутко!

Той манекен ошелешено промовчав довгих два подихи.

— Перепрошую, але Генеральна Секретарка не може...

— Хлопчику! — урвав його, зухвало посміхаючись, Еймос. — Це ж я телефоную на її приватний номер, чи не так? Звати мене Еймос Бертон. — Збрехав, але ж не вперше, то воно вже наче й правдою стало. — Я працюю на Джеймса Голдена. Закладаюся, що коли ти не скажеш їй от просто зараз, що я на лінії, до вечора вже заповнюватимеш анкету на отримання базового.

— Одну секундочку! — сказав манекен, і враз на екрані висвітився блакитно-білий логотип ООН.

— Бертоне! — вигукнула Авасарала, вигулькнувши на екрані за якихось пів хвилини. — Якого фука ти досі довбешся на моїй планеті?

— Вже ладнаюсь до від’їзду, шефине, але оце зміркував, що перш маю відрапортувати ще одній особі.

— Невже мені? Бо я не вподобала тебе настільки, щоб сприйняти це як щось чарівне. Таж на злітній доріжці жде мене космоліт, аби я хутенько опинилася на Місяці й провела всі в біса міжпартійні баляндраси швидше, ніж припхається туди марсіянський прем’єр.

— І то вони примушують тебе таким займатись?

— Та я все на світі роблю, а кожна секунда моєї з тобою балачки зжирає десять тисяч доларів.

— Та невже?

— Та ні, то я трішки накрутила суму. Але я так ненавиджу літати на той чортів Місяць, що відкладаю ті польоти до тої підлоти до останньої хвилини, аби тутечки підчистити усі хвости. А що, тебе тре’ підкинути? Та я підгильну тебе туди, аби тільки швидше очистилася від тебе моя планета. Ти смієшся? Я сказала щось смішне?

— Ба ні — ти просто нагадала мені декого, — мовив Еймос. — Але хай там як, а я маю відчуття, що це вже я востаннє пірнав на дно цього колодязя.

— Аж не знаю, як це й пережити, — сказала вона.

— Опинившись на Землі, я надумав усі свої тутешні справи тут і поробити, за такої нагоди, — провадив Еймос. — А куди ви, хлопці-­молодці, запроторили Кралю?

— Кралю?

— Кларіссу, доньку того Мао. По тому, як Кларісса припинила свої спроби вбити нашого капітана, вона ще летіла кілька місяців з нами, вертаючись назад. І мушу визнати, вона мені типу як сподобалась.

— То ти трахнув арештантку? — вигукнула Авасарала з подивом та відразою.

— Ні, — заперечив Еймос. — Я не схильний трахати тих, хто мені подобається.

Розділ тринадцятий. Голден

Ті системи, що їх відкрила брамна мережа, були розкидані впоперек того, що, на думку чи не всіх, являло собою галактику Молочного Шляху. Картографія все ще випрацьовувала їхні відносні локації, але навіть початкові висновки заносили декотрі з тих нових систем на десятки тисяч світлових років від Землі, й то з певними чудними припущеннями стосовно часу й розташування. Зіткнувшись із такими неуявленно далекими відстанями, легко було забути, скільки простору вміщує бодай одна з тих сонячних систем. А вже як спробуєш щось у ній знайти...

Закон велів, щоб кожен дієздатний космічний корабель зареєстрував свій план польотів та встановив на борту якийсь активний транспондер. Завдяки цьому відносно легко можна було простежити, звідки й куди летять космокораблі. Транспондер подає сигнали, тож завдяки цьому спостерігач і знає, куди спрямувати свій телескоп: можна простежити реальне переміщення корабля через усю сонячну систему. Але час від часу кораблям доводиться ставати на ремонт, і там, у доках, транспондери частенько й зникають із решітки. Кораблі комісуються, тож транспондер може й почорніти, і ніколи не повернутися, дарма що бездоганно законної ухвали про таке немає. З’являлись заново зареєстровані кораблі з зовсім іншими, новісінькими назвами — тоді як продані кораблі отримували нові зареєстровані імена. Котрі склепано з брухту, котрі збудовано на корабельнях, а котрі врятовано. Й діялося це в розкиді на приблизно сто квінтильйонів кілометрів квадратних космічного простору, плюс-мінус кілька квадрильйонів. І це ж якщо не враховувати, що космопростір має ще й третій вимір.

Отже, при проходженні крізь брами кілець зникло сімнадцять кораблів, і, якщо Голденові здогади слушні, вони могли повернутися до рідної системи вже з новими найменуваннями. Теоретично існував шлях до потрібної йому інформації, однак, аби самотужки пересіяти всі необроблені матеріали, йому б довелося прожити кілька сотень життів. Йому потрібна була допомога.

Зокрема йому потрібен був комп’ютер, який перебрав би масу різних баз даних про нові кораблі, про комісовані, продані, полагоджені та втрачені кораблі, вишукуючи всякі неузгодженості. Навіть із добрим комп’ютером та дуже тямущим програмним забезпеченням, націленим на сортування даних, це було те, що програміст назвав би небуденним завданням.

І, як на лихо, найкраща програмно-забезпечниця, яку тільки знав Голден, залетіла до якихось невідомих країв і на його повідомлення-запити не відповідала. Не мав-бо він ані таких навичок, аби впорати це самому, ані часу, щоб їх набути, ані екіпажу, який би це для нього виконав. А що ж він мав? Гроші.

Відпрацювавши ще одну зміну разом із Сакаєвими людьми над рихтуванням «Росинанта», Голден уже вкотре зателефонував Фредові.

— Агей, Фреде! Я маю проблему з програмним забезпеченням. Можна мені найняти когось із твоїх програмістів на нетривалий підробіток?

— А що, твоєму кораблеві потрібне оновлене програмне забезпечення? — здивувався Фред. — Чи це щось таке, чим ти мене ошелешиш?

— А таки ошелешу. Ну, то даси мені когось такого, хто б написав мені нестандартний скрипт?

***

Паула Ґутьєррес мала видовжене тіло