Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

Чоловіки вперто мовчали, дивилися кудись поперед себе й підсміхувалися.

Але Олле з Маґґебюсетера не здавався.

— Ніхто не змусить мене до скону віку стирчати тут у нужді, коли я знаю, що десь є країна, де зі скель джерелом б’є горілка.

Чоловіки мовчали, проте ловили кожне слово Олле з Маґґебюсетера.

— А листя на деревах у тих краях з чистого золота, — ​не вгавав старий неборака. — ​Там не треба гнути спину поденником на панському хуторі. Досить піти в ліс, нарвати оберемок листя і купити все, що душі заманеться. Ех, мушу туди поїхати, хай навіть на схилі літ.

У челядні панував затишок і спокій. Усі просто бачили перед очима дивовижну країну, де можна націдити зі скелі горілки й нарвати золотих грошенят з дерева.

Але тут теленькнув дзвін, повідомляючи про кінець відпочинку.

Знову треба виходити в мокру мряку. Ларс з Лондона вернувся до плуга, Маґнус з Відня поплівся йому допомагати. Свен з Парижа, Юган з Праги і хлопчина-наймит вибирали картоплю. Пер з Берліна подався додому, до своєї хижки, конюх рубав дрова на вечір, Олле з Маґґебюсетера почимчикував через ліс з мішком жита на плечі.

Куди й поділася похмурість, як ще пів години тому, в очах палахкотів живий вогник.

Бо всі вважали: як добре знати, — ​хай навіть ніколи й ніхто туди не дістанеться, — ​як добре знати, що десь існує країна, де зі скель б’є водоспадом горілка й ростуть золоті ліси.

Сезон корюшки

Східніше Морбакки здіймається порослий лісом пагорб, а ще далі на схід лежить маленьке озерце Ґордшьо. А в озерці водиться рибка — ​корюшка. Дрібна, приблизно два дюйми завдовжки, голубувато-біла й тонка, майже прозора. Хоч і маленька, але смачна.

У часи, коли в Морбацці ще жив лейтенант Лаґерльоф і велося там значно ліпше, ніж тепер, її виловлювали неймовірними кількостями. Корюшка нерестилася рано навесні, відразу, як скресала крига. Можна було стояти на крижині й вичерпувати її ківшами й відрами. Ніхто й не завдавав собі клопоту ловити корюшку сачком.

Корюшку ловили й продавали лише в період нересту, тому, коли рибалка з Ґордшьо приносив у Морбакку на кухню перший улов, це ставало справжньою ознакою весни. І сам рибалка знав, що прийшов з бажаним товаром. Він впевнено відчиняв двері кухні — ​раніше хати ніхто й ніколи не замикав — ​і заходив рішуче, ледь не виклично. Не спинявся, як звично, на порозі, не вітався, не чекав, доки запитають, що в нього за справа. Розмашистим кроком підходив до великого кухонного столу й ставив невеликий клунок, обгорнений синьою картатою скатертиною.

Потім відступав до дверей, стояв там, гордовито закинувши голову — ​чекав, що ж буде відбуватися далі.

Якщо на кухні нікого не було, окрім економки й служниць, стояти йому доводилося довго, бо ж усі вважали, що ніяк не годиться виказувати нетерпіння і цікавість. Та якщо на ту мить у кухні товклися донечки лейтенанта Лаґерльофа, вони відразу кидалися до клунка й розв’язували скатертину, щоби негайно побачити, що там. У вузлику, на дні, лежала маленька порцелянова тарілочка з намальованим блакитним пейзажем по краю, таким знайомим за багато років. Посередині — ​невеличка купка корюшки, сорок-п’ятдесят рибок, не більше.

Корюшка — ​смачна рибка, якщо її правильно зготувати, але ніяк не вишукана страва. В інших сусідніх хуторах її вважали їжею бідняків, але не в Морбацці. Лейтенант Лаґерльоф так любив цю рибку, що міг би харчуватися нею увесь рік. Після нересту миня в лютому йому доводилося вдовольнятись в’ялено-моченою тріскою — ​лютфіском, сушеною щукою, засоленим лососем, солоним сігом і солоною ряпушкою, не кажучи вже про солоний оселедець. Щодня допитувався, чи скоро піде на нерест корюшка.

Дівчатка навчилися ставитися з повагою до корюшки, тому невимовно раділи, побачивши, що лежить на блакитній тарілочці, і голосно повідомляли про це економці та служницям. Ті теж підходили ближче. Ой, та це ж корюшка! Лассе приніс корюшку. Хіба ж не чудово? Диво та й годі!

Уся кухня веселилася. Економка негайно йшла в комору, приносила рибалці канапку, щоб показати, як йому раді. Подаючи скибку, приязно цікавилася, яким буде цьогорічний вилов. А рибалка, пихатий і самовпевнений, бо ж це був день його величі й слави, наважувався навіть на нахабство жартувати з економкою. Уявіть-но лишень! Жартувати з самою старою економкою Морбакки! Казав, що корюшки буде так багато, що лейтенант Лаґерльоф навіть при своєму багатстві не зможе її скупити.

Мамзель Лувіса у своїй кімнаті зацікавлювалася гучними розмовами за дверима й виходила на кухню.

Побачивши рибалку й тарілку з корюшкою, вигукувала:

— О, Боже мій, невже знову починається ця напасть!

Дівчатка почувалися страшенно розчарованими, що тітонька Лувіса не поділяла загальної радості. Однак вона також розуміла важливість моменту, бо стиха щось шепотіла економці, а та всміхалася і схвально кивала.

Потім дівчаткам і служницям веліли нічого не казати лейтенантові Лаґерльофу про корюшку, щоб влаштувати несподіванку до вечері.

Здогадавшись у чому річ, дівчатка тішилися ще більше. Батько був їхнім найближчим другом і товаришем у дитячих забавах, і вони бажали йому лише найкращого. Малі панянки напускали на себе неймовірну поважність та діловитість, і рішуче відмовлялися виходити з кухні. Просили дозволу почистити рибу. Бо за стільки років добре знали, як це робиться: одним рухом відрізати голову, а другим — ​витягнути нутрощі. Ось і все! Рибка така дрібна, що не має ні луски, ні колючих кісток, як у інших риб. І хвіст відрізати не треба. Якщо хтось відрізає хвоста, то це перша ознака, що людина уявлення не має, як треба чистити корюшку.

Почищену рибку забирала економка, але дівчатка ні на мить не випускали корюшку з поля зору, пильно придивлялися, як її готують. Рибинки споліскували в воді, обкачували в борошні й викладали на сковорідку. Та ось просто кидати на сковорідку й смажити не можна. Рибку тісно складали одна до одної. Економка з великими терпінням викладала тушки одним шаром, щоб вони не перехльостувалися. Потім їх так засмажували, що вони спікалися докупи, наче млинець, а тоді економка одним рухом перевертала той млинець лопаткою на другий бік. Обсмаживши й з іншого боку, так що рибки ставали золотисто-брунатними й твердими, мов скіпки, економка брала байду вівсяного хліба, накривала сковорідку й перевертала догори дном, щоб рибка опинилася зверху. Економка так смажила тільки корюшку й жодну іншу рибу, казала дітям, що