read-books.club » Публіцистика » Морбакка, Сельма Лагерлеф 📚 - Українською

Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

23
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Морбакка" автора Сельма Лагерлеф. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49
Перейти на сторінку:
дихало теплом, небом пропливали гарненькі білі хмаринки. Ані вітерця. Неділя. Я бачила, як у дворах граються по-недільному вбрані діти, а причепурені дорослі збираються до церкви. Ні корови, ні вівці, ані кури не перебігали дорогу, доки я їхала через село Ос, не те що в будні.

Рік був урожайний, наче ми повернулися в старі добрі часи. Усі стодоли, повз які я проїжджала, попід дах заповнені сіном, годі навіть зачинити двері й віконниці. Усі житні ниви утикані рівними рядами снопів, усі яблуні в садках Оса увішані стиглими червонобокими яблуками, на полях зеленіла озимина.

Я сиділа й думала, що лейтенант Лаґерльоф, якому нині виповнилось би сто років, утішився б цією картиною. Який добробут! Не те що в роках 1918 і 1917, і 1915, і 1914, і 1911, страшних роках, коли панувала жахлива посуха. А нині він би втішився, кивнув би сам до себе й сказав, що принаймні у Вермланді не знайти іншої такої, як ця парафія, де все буяє.

Дорогою у церкву я весь час думала про нього. Цією дорогою через Ос він їздив не знати й скільки разів. Я уявляла, з яким зацікавленням він звертав би увагу на зміни. Помітив би і сказав добре слово про кожний наново пофарбований дім, кожне нове вікно, кожний дах, вкритий черепицею. Радів би, що садиба Верхній Ос анітрохи не змінилася, але, напевно, щиро засмутився б, побачивши, що старий дім Яна Ларссона, колись найгарніший у селі, тепер знесли, вважав би це справжньою втратою.

Він же ніколи не був проти змін і поліпшень, однак не все старе руйнував би. Очевидно, сказав би, що ми й далі злидарі, якщо в нас досі збереглися такі ж занедбані, перекошені паркани, як при ньому. Засмутився б, що придорожні канави заросли, а мости з небезпечними дірами ледь тримаються купи.

На перехресті, де закінчувалася сільська вулиця і починався широкий путівець, добре було б звернути його увагу на курортний готель серед пагорбів і розповісти, що в Ос-Брюнн тепер щоліта з’їжджаються сотні відпочивальників. Він зрадів би, що його ідея створити курорт не пропала марно.

Як би мені хотілося, щоб він сидів зі мною поруч, переїжджаючи мостом через Емтан. Я з радістю показала б йому, що за останні роки русло річки нарешті поглибили й вирівняли. Тепер вона вже не зможе виходити з берегів й обертати на озеро всю долину від Морбакки до моста.

Проїжджаючи повз школу в Естабю, уявляла собі його на шкільному подвір’ї, щасливого й задоволеного, як завжди, коли навколо нього юрмилися діти, а він жменями розкидав перед ними дрібні монети.

Скільки разів я чула від нього, що народна освіта — ​справжня біда й приведе нас до зубожіння, і все ж він їздив у школу в Естабю на всі іспити, годинами сидів і слухав, як його добрий друг, дзвонар Меланоз, екзаменував дітей з катехизису й історії, демонстрував їхні успіхи в арифметиці й письмі. Навряд чи в шкільній залі ще хтось так радів з усіх правильних відповідей, високих оцінок і відзнак. Пригадую, як часто дивувалася з цього раніше. А тепер розумію: щойно мова заходила про дітей, усі принципи залишалися осторонь.

Чудово пам’ятаю, як ми колись виїжджали на майдан перед церквою, а люди, радісно вітаючись, розступалися перед екіпажем, і лейтенант Лаґерльоф усміхався, підносячи руку до капелюха. Тепер, коли я їхала через цей майдан, мені здавалося, що навколо безлюдно й пустельно. Я почувалася самотньою і в екіпажі, і серед тих, хто прийшов у церкву. Лише я пам’ятала, що сьогодні столітній ювілей мого батька.

Я вийшла з екіпажу й пішла на кладовище, покласти вінок на його могилу. І моє згорьоване серце плакало, що ось всі вони сплять тут вічним сном. Усі ті, кого я любила. Батько й мати, бабуся, тітонька й стара економка — ​усі вони були зі мною, а тепер лежать у землі.

Я тужила за ними, мені так хотілося, щоб вони повернулися і знову жили в Морбацці, створеній їхньою працею.

Але вони покоїлися у землі, тихі, мовчазні й недоступні. Мабуть, не чули мене.

А може, й чули. Можливо, спогади, які зринали останніми роками, були послані ними. Не знаю, але мені подобається так думати.

1

Бельман Карл Мікаель (1740–1795), знаменитий шведський поет і музикант; Леопольд Карл Ґустав (1756–1829), шведський поет і критик. — ​Тут і далі прим. пер.

2

Титул судді окружного (місцевого) суду.

3

Андерс Фрюксель (1795–1881) — ​відомий шведський історик, член Шведської академії.

4

Начальник виконавчої влади (поліції) у сільській місцевості.

5

Гьоґквіст Емілія (1812–1846) — ​шведська авторка; Лінд Єнні (1820–1887) — знаменита шведська співачка (сопрано).

6

Поема шведського поета, єпископа Есаяса Теґнера (1782–1846).

7

Фінляндія відійшла під владу Росії 1809 року.

8

Старовинна шведська міра площі — ​4936 м2.

9

Шведський парламент.

1 ... 48 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морбакка, Сельма Лагерлеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морбакка, Сельма Лагерлеф"