Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

26

І що я маю? – сумно розмірковую дорогою.

Ось як це всього за якісь пару днів мені стало наплювати на те, як я виглядаю! Одягнуся не зрозумій у що, тягнусь на пари заплакана і запухла, ще й спізнююся, а мені, як нікому, треба приходити вчасно і надолужувати навчання! Та я такими темпами ще й вилічу звідси на фіг! Вірніше, - ні фіга не на фіг, а в рідне містечко з усіма його принадами і вже без шансу на освіту. І що? Все життя тепер через це Буріна в кафешках зачуханих працюватиму і відбиватимуся від недоробок, яким аби затискатися? І терпіти, як мама, п'яні вибрики батька, збігаючи ночами з дому? Ну немає! Не варто того!

І все одно... Гризе черв'ячок усередині, - гидкий такий, бридкий... Може, не була б я такою недоторканою, все було б інакше? Як би вийшло, якби я не почала тоді в машині обурюватися? Може, тепер я б, а не Рімма, отримувала б квіти і чекала б у гості найкращого хлопця?

Так, ні, - в серцях махаю сама на себе рукою. Не починаються так ні стосунки, ні кохання. Людину ж хоча б взнати треба, поговорити з нею, - ну, хоч би про щось, а те, що було... Просто чистий секс, чоловіче бажання, не більше. Та йому взагалі байдуже, з ким його задовольняти! Тільки чому щоки самі починають горіти, коли я згадую його руку на своєму стегні? І внизу живота розливається якийсь дивний жар?

Через те, що лечу, не розбираючи дороги, а ще через те, що очі все одно застилають сльози, навіть не помічаю, як мене на всіх парах, зупиняє міцна чоловіча рука. Ось так, - вона просто вилетіла переді мною, захопила, і притягла до чоловічих грудей.

Ну, звичайно, Бурін, - я це розумію, як тільки занурююсь у його неможливий запах, від якого голова просто відлітає, навіть ще раніше, ніж піднімаю вгору погляд, що уперся в чорну футболку.

- Як ранок, мала? - він світиться якоюсь підозріло дивною усмішкою. Знущається, чи що? Нічого не розумію!

- Дякую, у мене все гаразд, - бурмочу я, розуміючи, що погляду не можу відірвати від його очей. А ще від губ, що так і притягують до себе. У нього там що, магніт якийсь вбудований? І, схоже, не тільки там… І діють ці його магніти далеко не тільки на одну  мене….

- Щось трапилося? – тепер він дивиться на мене уважно та стурбовано. Ну, так, та ще я сьогодні красуня! Хоч би косметикою сліди нічних сліз прикрила! Не допомогло б, звичайно, зовсім їх сховати, але все ж таки краще, ніж ось так! – Тобі квіти сподобалися? Чи, може, у тебе алергія на них? - Його обличчя нахиляється нижче, все ближче до моїх губ його губи, а в мене зрадливо підкошуються коліна.

- Нема в мене алергії ніякої, - бурчу, розуміючи, що дихання раптом стає якимось надто важким, наче я кілометр пробігла. Ні, ну я, звичайно, летіла в універ, але не настільки! Його, дихання, до речі, теж стає якимось рваним.

- Тебе хтось образив? – треба ж, як може, виявляється, змінюватись його вираз обличчя. Зараз воно таке, що мені хочеться позадкувати і бігти. Не озираючись. Хоча, - ні, бігти якраз краще від іншого. Від того, з якою ніжністю він зараз мене гладить по спині, викликаючи мурашки по всьому тілу. Так і хочеться притиснутись ще ближче, якщо це, звичайно, можливо. Притиснутись міцно-міцно. І гладити його спину ... І волосся ... Провести рукою по щоці, губах ... Цікаво, вони м'які чи ні? Мені чомусь здається, що швидше  пружні…

– Хто? – гарчить Бурін, а я розумію, що геть-чисто забула, про що він мене питав.

- Що ти говориш? – я, як остання дурочка, починаю плескати очима.

- Образив хтось, питаю, - його очі вже починають метати блискавки. - Нікого не бійся, кажи.

- Я і не боюся, - чомусь шепочу у відповідь. - Ніхто мене не ображав. Але дякую.

- Значить усе добре? – його очі знову стають теплими, обличчя розслабляється, а від легкої посмішки знову починає крутитися голова. Що я там казала? Познайомитись? Поговорити? Погуляти спершу разом? Та я б і півгодини не протрималася на такому побаченні, якщо прямо вже думаю тільки про руки та поцілунки! А ще… Про те, які його груди під руками. Міцні…. Як би ці м'язи грали, якщо провести холодними кінчиками пальців?

– А? - Здається, він знову про щось запитав. - Так, так, все добре, -стараюсь зібратися, а голос тремтить!

- То я прийду ввечері? - Він нахиляється зовсім близько, торкаючись своїм носом до мого. Спочатку я задихаюсь, а потім мене ніби стукає по голові! Ну звичайно! Це він мене так спокушає, щоб я залишила кімнату в їхньому розпорядженні з Ріммою! А я, дурна, слину розпустила! Ідіотка!

- Як хочеш, - бурчу я, вириваючись з цих божевільних рук. - Я все одно ввечері зайнята.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно