Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Через хвилин двадцять приїхав Марко разом зі своєю дівчиною. Нарешті я змогла познайомитися з Мілагрос. Мініатюрна симпатична іспанка виявилася дуже товариською і доброзичливою. Одразу перейнявшись до неї симпатією, я навіть не заперечувала, коли вона запропонувала сьогодні замінити ще й мене. Їм зручно було працювати парою, а я зовсім не була проти того, щоб зайти на зміну завтра з Андресом. Поговоривши ще трохи з ними, я забрала чайові, які встигла сьогодні заробити, і вирушила додому.

Ближче до вечора прийшли Донья з Ельвірою. Бабуся наполягла на тому, щоб ми разом приготували вечерю, яка містила традиційний пуерториканський суп із чорної квасолі "фріхолес негрос" і тушковане зі спеціями м'ясо. Оскільки кухар з мене, м'яко кажучи, не дуже, мені просто дали овочі для чищення і нарізки. Основний процес узяла на себе сім'я Лопез.

Смачно і ситно повечерявши, ми з Ельвірою пішли на прогулянку. Пройшлися галасливими вечірніми вулицями Ла Перли, зазирнули на гру в доміно, де незмінним лідером був Дон Χосе, а потім посиділи біля океану, проводжаючи сонце на захід сонця. Я поділилася з Елею тим, що відчуваю до Андреса, а вона тільки похитала головою і сказала, що це давно відомо всім, крім мене.

- У тебе розмови тільки про нього, наче більше нічого у світі не відбувається. Андрес те, Андрес се. Він такий козел, ненавиджу його. - Еля скорчила гримасу, яка, судячи з усього, мала продемонструвати мене. - Α Андрес сьогодні викинув на вулицю двох козлів, які полізли на барну стійку і ледь не розбили кілька пляшок текіли... Андрес, Андрес, Андрес...

- Гаразд, усе, усе, я зрозуміла. Відтепер буду фільтрувати потік думок про нього і видавати те, що абсолютно його не стосується, - заспокоїла я подругу, яка розбушувалася. Мені й так нелегко, а вона ще мене присоромлює.

- Пффф. Та ти й дня не протримаєшся, чіка! - звично хрюкнула подруга.

- Посперечаємося?

- Та що з тобою сперечатися? Ось побачиш, сьогодні ввечері це ім'я вилетить із твоїх прекрасних губок раніше, ніж я сходжу в туалет перед сном.

- От і подивимося! - надула я губи, більше для вигляду, бо розуміла, що вона має рацію. У мене ніби дах поїхав через нього, і я більше ні про що думати не можу...

- Гей, та годі тобі. Не дуйся! - подруга примирливо штовхнула мене в плече. - Ходімо до місцевого клубу, тряхнемо сідницями! І витрясемо це ім'я вже з твоєї милої голівки.

- А пішли. Тільки, напевно, треба переодягнутися, - вчасно схаменулася я, побіжно пробігшись поглядом по наших коротких пляжних шортах і топах. Дуже сумніваюся, що такий дрес-код прокатить.

- Por que? (Навіщо? - переклад з ісп.) - щиро здивувалася Еля.

- Ну, ми ж до клубу йдемо. Треба щось більш пристойне вдягнути.

- Ой. Для Ла Перли зійде!

Виявилося, і справді зійшло. Коли ми дійшли до так званого клубу, я зрозуміла, що, якби переодяглася, виглядала б як англійська королева в українській глибинці на стайні. Досить темний клуб. Ні тобі стробоскопа, ні лазерів. Тільки кілька тьмяних лампочок, що створюють не зовсім святкову атмосферу. Простора зала, з пластмасовими стільцями і столами, біля яких валялися де пляшки, а де й люди... Мабуть, вечір у них проходить добре. Праворуч бувала барна стійка, а ліворуч стіл діджея. Кілька великих колонок по кутах. Точно дискотека часів ще моєї бабусі.

Народу, на диво, було багато. Усі одягнені так само, як і ми, а то й зовсім напівроздягнені. Кілька хлопців не соромилися трясти худими тілами посеред танцмайданчика, а дівчата, напевно, через п'янку, сплутавши тих із гарячими мачо, вчепилися в них хто руками, а хто й ногами. Хороше містечко, нічого не скажеш.

Еля, серед натовпу, що біснувався під клубну американську музику, знайшла своїх "друганів", і поспішила мене з ними познайомити. Хлопці та дівчата, які добряче випили, не викликали в мене належного почуття симпатії, тому я просто стримано з усіма привіталася і присіла на краю їхньої бурхливої компанії, в яку з легкістю влилася моя пампушка. Спочатку я намагалася брати участь у розмові, і навіть випила чарку рому "за знайомство", але потім навіть цей мізерний ентузіазм згас. Компанія голосно сміялася, а один хлопець без переднього зуба навіть намагався витягнути мене на танці, до того ж так наполегливо, що єдиною можливістю відмовитися було випалити, що мені терміново потрібно до туалету, інакше станеться конфуз, і я втекла до єдиного коридору цієї стародавньої будівлі. Судячи із запаху, туалет і справді був тут, тому я пішла вглиб. Більше для того, щоб сховатися. Заходити і пропахнути цими дивовижними ароматами зовсім не хотілося. Зупинилася біля стіни, і просто вирішила почекати тут якийсь час. Потім повернуся і придумаю причину, щоб утекти. Або все ж таки зайду в цю кімнату, вберу в себе якомога більше ароматів, повернуся і вони самі мене проженуть.

Від цієї прекрасної ідеї мене відірвав дивний шепіт у темряві. Першою думкою було втекти, але голос, який я почула, відкинув цю здорову думку за кілька кілометрів. Цікавість - ще одна моя погана риса, а вже якщо до цього приплести того, чий голос зараз ледь чутно лунав із дальнього кута коридору, то вона просто зашкалювала. Неприємною кішкою пошкрябала думка про те, що тією, з ким він говорить, може виявитися дівчина. Але тільки я вже зробила кілька кроків уперед, і готова прийняти будь-яку реальність. У цей момент зовні проїжджала машина, і освітила фарами вікно. Там, виявляється, було вікно, а не стіна. У цьому світлі швидко промайнула рука чоловіка, який ховав у кишеню якийсь пакетик, у той час, як Андрес засовував щось у передню кишеню джинсової куртки.

Я навіть розгледіти не встигла незнайомця, як той щось сказавши Андресу іспанською, швидким кроком пройшов повз мене, втиснувши голову в плечі.

- Dios mio, espina, - втомлено зітхнувши, Андрес підійшов до мене ближче і сперся плечем на стіну. У темряві я не могла його як слід розгледіти, але з голосу здавалося, що він був чимось стурбований. - Чому ти завжди опиняєшся там же, де і я? Стежиш за мною?