Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

class="p1">— Не зовсім. Я б вистрілив малому вилупку в ногу, і ми б уже давно покинули його. — Мітчелл пронизливо розреготався, і його сміх був такий неврівноважений, що важко було сказати, жартує він чи ні. Чендлер вирішив, що не хоче цього знати.

Вони підійшли до джерельця, що звивалося серед запилюжених брил, час від часу підіймаючи свого сріблястого хвоста, щоб на мить з’явитися над землею, а потім знову ковзнути в прохолодні глибини.

Невеличка групка людей згуртувалася навколо струмка, зачудовано розглядаючи його. Вони вперше за три дні бачили проточну воду. Повернувшись до містечка минулого разу, вони втратили ще трьох добровольців — людей, що мали життя й роботу, куди мусили повертатися. Життя триває, подумав Чендлер, із Мартіном чи без нього.

— Може, нам слід наповнити пляшки? — запитав Артур.

— Я б не наважився її пити, — попередив Чендлер.

— Чому? — поцікавився хлопчик, змахуючи над поверхнею води носаком своєї вкритої пилюкою кросівки.

— Ніколи не знаєш, що саме в неї зливають. А може, вона всотала з каміння ртуть, і для тебе це буде дуже кепсько.

Хлопчик тупо витріщився на нього.

— Вода могла допомогти Мартінові йти далі… — припустив Артур. Слова «якщо він дійшов аж сюди» залишилися несказані.

Похапцем роззирнувшись, чоловік повернувся і пішов далі, наче боявся, що будь-які зупинки переконають його припинити пошуки.

Коли він пішов, решта рушила назирці — засмучена групка мандрівників, що сунуть жорстокою пустелею за Мойсеєм; важкі Артурові кроки били випалену землю під ногами, наче караючи її за те, що вона забрала його сина, наче намагаючись змусити каміння під тортурами видати свої секрети. Він переміг у всіх маленьких битвах, — суха, запечена багнюка розпадалася під підошвами його черевиків, — але поступово програвав війну. Раптом пролунав крик. Навіть справжній лемент. Чендлер відчув надію і страх. Надію, що все скінчилося, що вони знайшли Мартіна, навіть якщо він уже перетворився на висушений труп. Тоді він зможе викликати гелікоптери і за кілька годин доставити всіх до міста.

Продершись крізь якісь чагарники, Чендлер виявив, що кричав свіжолиций і безстрашний підліток з околиць ріки Муррей; хлопчина, що в майбутньому хотів стати бушменом[11]. Коли Чендлер попередив його, що бушмен — рідкісна професія і вимагає неабиякого досвіду, підліток відмахнувся і зізнався, що навчився стежити за людьми в школі — щодня вибирав когось нового і переслідував, тримаючись віддалік. Його жодного разу не впіймали. Полісменові не вистачило сміливості пояснити хлопцеві, що таких навичок радше потребує мисливець, а не бушмен.

Коли Чендлер опинився на місці, підліток божевільно смикався на всі боки, відриваючи руками якусь білу субстанцію, що приклеїлася до його тіла. Полісмен одразу здогадався, що сталося. Хлопець необачно наштовхнувся на велетенське ніким не потурбоване павутиння, і тепер намагався вирватися з нього, перш ніж його господар кинеться мститися.

— Зніміть це з мене, — верещав він, заважаючи допомогти, адже відстрибував від рук, які намагалися здерти липкий шовк.

— Стій спокійно, — наказав Чендлер і стягнув із хлопця шматок липкого павутиння.

— Він на мені?

— Ти збирався бути бушменом, — нагадав Чендлер. — Заспокойся.

Потім він повідомив підлітку, що той у безпеці. Це була сітка павука-мисливця, волохатого, але безпечного, який і сам щодуху тікав, щойно помічав якісь неприємності. Після цього оголошення ще кілька людей кинулися на допомогу, і серед них був Артурів менший син. Чендлер дивився, як малий регоче, божевільно розмахуючи руками, щоб позбутися липкого павутиння, і картався, що відчув бажання знайти мертве Мартінове тіло через власний егоїстичний потяг повернутися додому.

27

Чендлер швидко зрозумів, що преса розпачливо мріє про інформацію. Їм кортіло дізнатися, кого розшукують, у чому їх підозрюють, які у них біографії й переконання, будь-що і геть усе; кожен шукав крихітну тріщинку, в яку можна було просочитися й пустити там коріння.

Коли він закінчив свій останній брифінг, повернулися Ерін та Ропер. Вони взялися повідомляти Мітчеві нову інформацію, а Лука тинявся неподалік, як нова планета довкола сонця. За кілька хвилин Ендрюс звернувся до співробітників відділка, не приховуючи свого розчарування. Здебільшого через них.

— Поки що нам не вдалося знайти поховання поблизу хижки, тож я роблю ці пошуки пріоритетом номер один. Без могил, без тіл, ми не маємо вбивці, ми не маємо серійного вбивці, а лише двох чоловіків, що звинувачують у цьому один одного. Якщо — коли — ми знайдемо могили, нам, можливо, вдасться натиснути на одного з них і змусити здати іншого. Вони не встоять, як картковий будиночок.

— Це якщо припустити, що вони працюють разом, — нагадав Чендлер. Мітч кинув на нього розгніваний погляд, але сержант продовжив: — І якщо так і було, а потім у них виникла суперечка, вони б вигадали різні історії про те, як опинилися в лісі. Не було б жодної причини для того, щоб їхні слова збігалися.

— Можливо, це частина їхнього плану. Збити нас зі сліду. І поки їм це вдається, — визнав Мітчелл.

— Ні, — заперечив Чендлер. — Якщо їхня історія однакова, це означає, що справжній вбивця вдало нею користується, щоб вигородити себе. А це своєю чергою означає лише одне…

Мітч вдарив у відповідь:

— Обидва визнали, що бачили могили.

Розійшовшись, Чендлер не збирався зупинятися.

— Поясніть мені, чому б вони визнали, що бачили ті могили, якби не намагалися зробити так, щоб це зійшло їм із рук, або перекласти провину на іншого. Це б не мало сенсу. Така поведінка лише затягнула б їх аж на саме дно халепи.

— Можливо, вони не надто кмітливі, сержанте.

— Достатньо кмітливі, щоб ганяти нас по колу.

— Ці кола щомиті стискаються, — нагадав Мітч. — Незабаром ми їх схопимо. А зараз я хочу, щоб ви налаштувалися на позитив. — Інспектор обернувся до групи співробітників, але не відірвав гострого погляду від Чендлера. — Мені потрібно, щоб кілька груп прочесали Пагорб у пошуках могил. Я координуватиму їх. — Організовуючи пари, Мітч вів далі: — Еріне і Ропере, ви знову разом. Йоган і Сюз. Маккензі та Сан. — Його погляд облетів кімнату, пройшовши простісінько крізь Чендлера. — Луко, ти можеш об’єднатися з Фло. Джиме і Таню, ви теж.

Таня увірвала його:

— Вам слід узяти Чендлера, — сказала вона. — Дайте йому команду. — Мітч спробував проігнорувати її коментар.

— Ви всі маєте десять хвилин.

Таня однаково вела далі:

— Він знає місцевість. Ви обидва знаєте. Ви ж хочете знайти ці могили, чи не так? Тоді вам слід привести туди його.

Це була пристрасна промова відданої колеги.

Чендлера накрила хвиля гордості.

Мітч змовк і облизав губи кольору вечірнього неба.

— Ви маєте рацію, старший констеблю. Необхідно забути