Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я можу розповісти вам, як було насправді…
— Не перебивайте мене… Хіба в семінарії вас не вчили бути скромним і поштивим зі своїми наставниками? Хоча ви не належали до числа найблискучіших учнів!
Падре Жозе Педро знав про це. Йому не треба було нагадувати, що він був одним з найгірших вихованців семінарії, якщо вже мова зайшла про навчання. Тому він так і боявся, що допустився помилки, що мимоволі образив бога. Канонік, звичайно, мав рацію, він куди розумніший за нього, він стоїть ближче до бога, а бог — уособлення найвищої мудрості.
Канонік зробив жест, ніби відкидаючи інцидент із вдовою, голос його знов став м'яким.
— Одначе тепер серйозніша справа. З приводу вас до архієпископства звернулися власті. Ви знаєте, що ви накоїли?
— Це справа з хлопчиком, який захворів на білу віспу, — щиро признався панотець.
— Так, хлопець, який захворів на віспу. І ви приховали це від санітарних властей.
Падре Жозе Педро вірив у доброту бога. Він думав, що бог схвально ставиться до його вчинків. Так він думав і зараз. Ця думка підбадьорила його. Він випростався і втупив очі в каноніка:
— Ви знаєте, що таке ізолятор?
Канонік не відповів.
— Звідти людина рідко повертається. Тим більше дитина… Послати туди дитину — означає вчинити вбивство.
— Це вже не наша справа, — озвався канонік безбарвним, але рішучим голосом. — Це справа органів охорони здоров'я. А наш обов'язок шанувати закони.
— Навіть тоді, коли робиться замах на закон доброти божої?
— Що ви знаєте про доброту божу? Невже у вас такий великий розум, щоб знати про замисли божі? Вами оволодів демон гордині!
Падре Жозе Педро заперечив:
— Я знаю, що я недостойний слуга господній. Але ці діти не мають нікого, хто б опікувався ними. У мене був намір…
— Добрий намір не виправдовує поганих вчинків! — відрізав канонік таким голосом, ніби оголосив присуд.
Падре Жозе Педро збентежився. Але він звернув думки до бога, і до нього вернулася певність своєї правоти.
— Хіба вчинки були поганими? Це ж діти, які ніколи не чули серйозного слова про бога. Вони плутають бога з негритянськими святими, не мають ніякого уявлення про релігію. Я хотів спробувати спасти їхні душі…
— Я вже сказав вам, що наміри були добрі, але вчинки ваші не відповідали намірам.
— Лихо в тому, що ви не знаєте цих дітей. — Канонік утупив у нього суворий погляд. — Ці хлопці як дорослі. Вони живуть як дорослі, знають життя, геть усе… З ними треба вміло поводитись, іти на поступки.
— Тому ви й робили те, що вони хотіли.
— Іноді доводиться йти на те, щоб досягти добрих наслідків.
— Мирячись із крадіжками, зі злочинами цих зіпсованих дітей?
— У чому їхня вина? — Падре згадав про Жоана де Адама. — Хто піклується про них? Хто їх чомусь навчає? Хто їм допомагає? Яку ласку вони мають? — Він був збуджений, і канонік все далі відсувався, суворо дивлячись на нього. — Вони крадуть, щоб їсти, оскільки всі багатії, які кидають гроші на вітер, не пам'ятають, що є голодні діти. В чому їхня вина?
— Замовкніть! — Каноніків голос став владний. — Якщо хто-небудь почув би вас, то сказав, що це говорить комуніст. І не дивина. Спілкуючись із цією черню, ви повинні були запозичити і їхні ідеї. Ви комуніст, ворог церкви.
Падре злякано дивився на нього. Канонік устав, простягнув йому руку.
— Дай бог, щоб Всевишній проявив досить доброти й простив вам ваші вчинки й ваші слова. Ви образили бога й церкву. Ви зганьбили одежу, яку носите. Порушили закони церкви й держави. Ви діяли, як комуніст. Тому ми змушені не давати вам парафію, якої ви просили. Ідіть. — Голос його знов став м'яким, але це була м'якість, сповнена рішучості, м'якість, яка не допускає жодного заперечення. — Покайтеся у своїх гріхах, присвятіть себе вірним церкві й працюйте для них, а ці комуністичні ідеї забудьте, інакше нам доведеться вжити серйозних заходів. Ви думате, що бог схвалює те, що ви робите? Пам'ятайте, що ваш розум вельми невеликий, ви не можете проникнути в божі замисли.
Він повернувся до падре спиною. Жозе Педро ступив два кроки і промовив здавленим голосом:
— Між ними навіть є один, хто хоче стати священиком…
Канонік обернувся:
— Розмова закінчена, падре Жозе Педро. Можете йти, і хай допоможе вам бог мислити правильніше.
Падре залишився стояти на місці. Він збирався додати щось на закінчення, але так нічого й не сказав. Приголомшений, він тільки дивився на двері, у які вийшов канонік. У голові його було порожньо. З простягнутою рукою, в брудній і латаній сутані, з широко розплющеними переляканими очима і тремтячими губами, наче бажаючи щось сказати, він мав дуже кумедний вигляд. Важкі портьєри не пропускали в залу світла. Падре так і стояв у сутінках.
Комуніст… На розі вулиці бродячий оркестр, на диво добре злагоджений, заграв старовинний вальс:
Я зостався без радості, господи боже…
Падре Жозе Педро притулився до стіни. Канонік сказав, що він не здатний збагнути замисли божі. Він нерозумний, розмовляв, як комуніст. Це слово найбільше гнітило падре. З усіх амвонів усі священики виступали проти цього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.