Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Педро Куля вирушив до дому Алміро. Хлопцева мати була праля й жила з бідним селянином за Солом'яним містечком. Алміро відвели до матері, там його відвідав падре, потім він привів лікаря. Але лікар повідомив про хворобу, й Алміро забрали до лазарету. Після цього в падре почалися неприємності, бо лікар (який вважав себе за вільнодумця, хоч насправді був спіритом) доніс також і на нього, як на переховувача хворого віспою. Власті не стали притягати падре до відповідальності, але поскаржилися в архієпископство. І падре Жозе Педро викликали до каноніка, секретаря архієпископства. Цей виклик налякав його.

Важкі портьєри, стільці з високими спинками, портрет святого Ігнасіо на стіні. На іншій стіні розп'яття. Великий стіл, розкішні килими. Коли падре Жозе Педро ввійшов до зали, серце його злякано калатало. Довідавшись про виклик до архієпископського палацу, він у першу мить подумав про парафію, якої марно чекав уже два роки. Невже йому запропонують парафію? Він аж засміявся від радощів. Тоді він стане справжнім священиком, він служитиме господові, матиме паству, щоб наставляти її на шлях праведний. Але водночас його огорнув смуток: а що буде з дітьми, безпритульними з вулиць Баїї, особливо з капітанами піску? Він був одним з небагатьох їхніх друзів. Інші священики обмежувалися тільки тим, що іноді йшли відправити месу у виправній колонії. Ця вранішня служба була для малих порушників особливо неприємна, оскільки віддаляла від них час їхнього убогого сніданку. Падре Жозе Педро цілком присвятив себе безпритульним дітям, чекаючи, коли йому нарешті дадуть парафію. Не можна сказати, щоб він досягнув надто великих результатів. Але це й цілком зрозуміло — діло нове і складне. Тому лише недавно він завоював їхню цілковиту довіру. Дітлахи ставилися до нього як до друга, а не як до священика. Падре довелося знехтувати всім, щоб добитися такої довіри в капітанів піску. Але він вважав, що навіть через одного Тичку з його покликанням стати священиком справа варта заходу. Задля цього падре довелося робити багато чого наперекір тому, чому його навчали. І тут він подумав, що, можливо, через це його й викликали. Найшвидше через це. Багато богомолок уже перешіптувалися з приводу його взаємин з хлопцями, що промишляли злодійством. А тут ще випадок з Алміро! Коли падре Жозе Педро здогадався про причину виклику, відчув сильний страх. Доведеться розпрощатися з будь-якою надією на парафію. А йому так потрібна була парафія. На його утриманні стара мати й сестра, учениця середньої школи. Потім йому раптом здалося, ніби все, що він досі робив, це помилка і його тепер за це по голівці не погладять. У семінарії його вчили коритись. Але відразу ж він згадав про хлопчаків. У його пам'яті постали образи Тички, Педро Кулі, Професора, Безногого, Гульвіси, Кота. Треба було рятувати цих дітей… Христос турбувався найбільше про дітей. І треба зробити все, щоб урятувати цих дітей. Не їхня вина, що вони стали безпритульними.

Та ось нарешті й канонік. Заглиблений у своїх думках, падре Жозе Педро навіть не помітив, що його змусили довго чекати. Канонік вийшов до нього, м'яко ступаючи по килиму. Він був високий і худий з вугластими рисами обличчя, одягнутий у гарну блискучу сутану. Ріденьке волосся його було старанно причесане. Стиснуті губи утворювали одну тверду лінію. На грудях висіли чотки. На обличчі його був вираз чистоти, але він не надавав його рисам м'якості. Чистота каноніка була панциром, що відокремлював його від світу. Подейкували, ніби він дуже розумний, добрий промовець, строгої вдачі. Він зупинився перед падре Жозе Педро, розглядаючи його невисоку постать і брудну, залатану в двох місцях сутану. Обличчя в падре було перелякане і водночас добре. Кількох хвилин вистачило канонікові, щоб проникнути до глибини в просту душу Жозе Педро. Він кашлянув. Падре підхопився й поцілував каноніка в руку.

— Сідайте, падре. Нам треба поговорити.

Він дивився на відвідувача безвиразними очима. Сівши, канонік схрестив руки й відсмикнув свою блискучу сутану від брудної сутани падре Жозе Педро. Голос його зовсім не пасував до його постаті. Голос здавався м'яким, майже жіночим, хоч у ньому іноді звучали владні нотки. Падре Жозе Педро схилив голову, чекаючи початку розмови.

— У нас в архієпископстві, — озвався нарешті канонік, — є серйозні скарги на вас.

Падре Жозе Педро хотів удати, що він здивований, навіть обурений, але він був надто простодушний для цього. Він тільки ще більше похнюпився. У цю мить падре подумав про капітанів піску.

Канонік злегка всміхнувся:

— Я гадаю, що ви вже знаєте, про що йдеться.

Падре подивився відкритим поглядом, але відразу знов схилив голову:

— Хіба що про дітей…

— Грішник не може приховати свій гріх, його видно в його сумлінні. — Каноніків голос втратив свою м'якість.

Падре Жозе Педро похолов. Це було саме те, чого він боявся. Його наставники, які розуміють бажання господа, не згоджувалися з добротою до капітанів піску. У нього виник страх, страх не перед каноніком, архієпископом, а страх, що він образив бога. Руки його затремтіли.

Голос каноніка знову пом'якшав. Він був схожий на жіночий голос, ніжний, але позбавлений привітності — так буває, коли жінка відкидає домагання якогось чоловіка.

— До нас надійшло чимало скарг, падре Жозе Педро. Архієпископ не зважав на них, сподіваючись, що ви усвідомите свою помилку й виправитесь.

Він подивився на падре суворим поглядом. Жозе Педро похнюпив голову.

— Не так давно поскаржилась вдова Сантос. Ви допомогли зграї хлопчиків на площі образити її. Точніше, ви під'юджували дітей… Що ви скажете на своє виправдання, падре?

— Це неправда.

— Ви хочете сказати, що вдова збрехала?

Канонік так і прошив панотця гострим поглядом. Але цього разу Жозе Педро не схилив голови. Тільки повторив стиха:

— Те, що вона сказала, неправда.

— Ви знаєте, що вдова Сантос одна з покровительок общини в Баїї?