Читати книгу - "Небесна стріла"

— До речі, — зауважив священик, — ми залишимо його лежати на снігу, чи ви перенесете його у дім? Напевно, це ваша спальня он там?

— Ні-ні, — з поспіхом відповів Елмер, — нехай лежить так, поки не приїде поліція. З мене досить усього цього! Що б там не діялося, треба щось випити. А потім, як захочуть, можуть мене навіть повісити.

Елмер повернувся до будинку, впав у крісло, яке стояло між пальмою та акваріумом, при цьому ледь не перекинув його. Карафку з бренді він знайшов лише тоді, коли добряче обнишпорив увесь буфет. Він і раніше не видавався акуратним, але тепер його неуважність перейшла будь-які межі. Він урешті налив собі бренді, зробив добрячий ковток, і почав збуджено говорити, так, ніби за всяку ціну хотів порушити мовчанку.

— Отче, і ви ще сумніваєтеся, хоча й бачили все власними очами. Повірте мені, боротьба роду Стрейк з родом Емерів набагато серйозніша, ніж вам видається! От вам аж ніяк не личить бути Томою Невіруючим. Ви ж повинні захищати все те, що оті дурні називають забобонами. Так-так, у розповідях про талісмани, приворотне зілля, срібні кулі щось таки є! Що ви, католик, скажете на все це?

— Я скажу, що я — агностик, — посміхаючись, відповів отець Бравн.

— Нісенітниці! — нетерпляче вигукнув Елмер. — Ви ж зобов’язані вірити в різні дива.

— Так, в деякі дива я справді вірю, — погодився священик. — Саме тому я й не вірю в инші.

Елмер подався вперед і почав пильно вдивлятися у священика, ніби гіпнотизер.

— Ви вірите в них, — говорив він. — Ви вірите у все це. Ми всі віримо, навіть тоді, коли заперечуємо. Скептики також вірять. Хіба в глибині душі ви не відчуваєте, що суперечності насправді не суперечливі, що є якийсь світ, у якому все узгоджено? Душа кочує з зірки на зірку, все повторюється.

Можливо, Стрейк і я вже боролися колись в иншому житті, в иншій постаті — як звір проти звіра, птах проти птаха. Можливо, ми будемо боротися вічно. Якщо ми шукаємо один одного, якщо ми потрібні один одному, то наша вічна ненависть — своєрідна любов. Добро і зло повторюються у круговерті подій, вони — єдине ціле. Хіба в глибині душі ви не відчуваєте, що існує лише одна реальність, незважаючи на відмінності у вірі, а ми — лише її тіні? Хіба вам не видається, що все на світі, — це лише грані чогось єдиного, єдиної суті, де люди розчиняються у Людині, а Людина — у Богові?

— Ні, — відповів отець Бравн.

За вікном сутінки опускалися на землю, це був той період, коли на захмареному небі темніше, аніж на землі. Через не до кінця зашторене вікно отець Бравн помітив, що біля колони з’явилася якась постать. Потім він поглянув за засклені двері, через які він увійшов до будинку, і побачив, що за ними також стоять дві постаті. Внутрішні двері з червоним склом були привідчинені, а за ними в коридорі він також помітив тіні людей; Доктор Бойн таки послухав його поради. Будинок оточили.

— А навіщо заперечувати? — наполягав господар, продовжуючи уважно дивитися на священика, так ніби він хотів його загіпнотизувати. — Ви ж на власні очі бачили один з епізодів вічної драми. Ви бачили, як Джон Стрейк погрожував знищити Арнольда Елмера з допомогою чорної магії. Ви також бачили, як Арнольд Елмер з допомогою білої магії розправився з Джоном Стрейком. А тепер ви бачите перед собою живого Арнольда Елмера. Він говорить з вами, і ви все ще не вірите?

— Так, я не вірю, — рішуче відповів отець Бравн і підвівся, так ніби він мав намір попрощатися.

— Чому? — запитав господар.

Отець Бравн лише трохи підвищив голос, але його слова пролунали, наче дзвін:

— Тому що ви — не Арнольд Елмер, — сказав він. — Я знаю, хто ви насправді. Ви — Джон Стрейк, і щойно ви вбили останнього з братів, Арнольда. Саме він і лежить на снігу.

Здається, Стрейк зробив всі можливі зусилля, щоб востаннє спробувати підчинити собі волю священика. Його зіниці аж звузилися. Потім він раптом кинувся вбік. Та саме в цей момент позаду нього відчинилися двері, і кремезний детектив у цивільному одязі рішуче поклав йому руку на плече. В другій руці він тримав револьвер. Злочинець неспокійним поглядом обвів кімнату і побачив, що у кожному кутку стоїть людина в цивільному.

Того вечора отець Бравн довго розмовляв з доктором Бойном про трагедію родини Елмер. До того часу всі сумніви вже були розвіяні, особу Джона Стрейка встановили, і він зізнався у своїх злочинах, точніше, вихвалявся своїми «перемогами». Він здійснив своє життєве завдання, вбив останнього з Елмерів, а все решта його не цікавило, навіть питання власного життя і смерти.

— Цей чоловік — маніяк, він одержимий однією ідеєю, — говорив отець Бравн. — Його більше ніщо не цікавить, навіть инше вбивство. Це було для мене неабиякою потіхою, коли я розмовляв з ним. Ви ж розумієте, що він не мусив розповідати мені оті байки про вампірів, срібні кулі та инші нісенітниці, а міг просто вистрілити у мене звичайною свинцевою кулею і спокійно піти з будинку. Повірте, я про це подумав.

— То чому ж він цього не зробив? — запитав Бойн. — Я не розумію. Зрештою, поки що я нічого не розумію. Як ви його викрили? І що саме ви викрили?

— О; ви дали мені чимало цінної інформації, — скромно відповів отець Бравн. — А особливо цінним була одна деталь. Я маю на увазі ваші слова про те, що Стрейк був дуже винахідливим та кмітливим брехуном, і вмів гарно подати свою брехню. Сьогодні йому це неабияк стало в пригоді, і він цілком впорався із завданням. Хоча, знаєте, в одному він помилився — не варто було вигадувати містичну історію, та він подумав, що я священик, і повинен вірити у що завгодно. Усі чомусь так вважають.

— Нічого не второпаю, — сказав доктор. — Може, вам варто розповісти все з самого початку.

— А почалося все з халата, — добродушно відповів