Читати книгу - "Сезон гроз"

Однак невдовзі почалися суперечки. Тим затятіші, чим щедріші плоди родили понтарські долини. Трактат, що описував кордон між Темерією й Реданією, містив параграфи, які можна було інтерпретувати неоднозначно, а додані до трактату карти взагалі не годилися ні на що, бо картографи спартачили роботу. Та й ріка постаралася — після тривалих дощів могла змінити своє русло і пересунутися на дві-три милі. Отаким робом Ріг Достатку перетворився в яблуко розбрату. Додалися усілякі династичні шлюби й союзи, почалися дипломатичні ноти, митні війни і торгові ембарго. Прикордонні конфлікти наростали, кровопролиття виглядало неуникним. І, врешті, до нього дійшло — а потім доходило регулярно.

У своїх мандрах в пошуках роботи Геральт зазвичай уникав територій, де часто доходило до збройних сутичок, бо в таких місцях знайти роботу було складно. Познайомившись раз чи двічі з регулярним військом, найманцями чи мародерами, хлібороби впевнялися, що шаліючий в околиці вовкулака, стрига, троль з-під мосту чи упир з кургану — це порівняно незначна проблема, невелика загроза і жаль грошей на відьми́на. Є пильніші справи, як хоча б відбудова спаленої військом хатини і закупівля нових курей замість тих, яких вояки вкрали і зжерли. Через це Геральт не дуже знав терени Емблонії, чи, згідно з новішими картами, Понтарії і Приріччя. Зокрема, навіть не здогадувався, до якого з вказаних на дороговказі селищ було б найближче і куди він повинен вирушити з роздоріжжя, щоб якнайшвидше попрощатися з пустищами, а привітатися хоч з якоюсь цивілізацією.

Геральт відважився на Фіндетанн, себто на північ. Більш-менш в цьому напрямку знаходився Новіград, туди він мусив добратися і якщо мав шанс повернути свої мечі, то обов’язково до п’ятнадцятого липня.

Приблизно через годину швидкого маршу утрапив просто в те, чого так прагнув уникнути.

* * *

Біля самого зрубу було селянське обійстя, вкрита соломою хата і кілька клунь. Про те, що там діється щось незвичайне, сповіщали гучне дзявкання пса і шалене гелготіння домашнього птаства. Дитячий вереск і жіночий плач. Лайка.

Він підійшов, подумки кленучи своє дурне щастя і свої принципи.

В повітрі літало пір’я, один зі збройних торочив до сідла наловлених курей. Інший збройний обкладав гарапником скуленого на землі селянина. Ще інший шарпався з жінкою, за поли порваної одежі якої чіплялася дитина.

Підійшов, без церегелів і розмов ухопив за піднесену руку з гарапником, скрутив. Збройний завив. Геральт пхнув його на стіну курника. Вхопивши за комір, відтягнув другого від жінки, штовхнув на пліт.

— Забирайтеся звідси, — коротко наказав. — Вже.

Швидко видобув меча, на знак того, щоб до нього ставилися відповідно до ситуації. І щоб переконливо нагадати про можливі наслідки невідповідного ставлення. Один зі збройних голосно зареготав. Другий завторував, хапаючись за руків’я меча.

— Ти на кого рота розняв, волоцюго? Смерті шукаєш?

— Я сказав, забирайтеся звідси.

Збройний, що торочив курей, відвернувся від коня і виявився жінкою. Гарненькою, якщо не рахувати негарно примружених очей.

— Тобі життя набридло? — Як виявилося, жінка вміла ще негарніше кривити губи. — А, може, на голову впав малим? Рахувати не вмієш? Я тобі підповім. Ти один, нас трійко. Значиться, нас більше. Значиться, маєш тепер повернутися і марш звідси, підскакуючи. Скільки сил в ногах, доки ще маєш ноги.

— Геть. Ще раз повторювати не буду.

— Ага. Троє — то для тебе ніщо? А дванадцятеро?

Довкола задудніли копита. Відьми́н розглянувся. Дванадцять кінних і збройних. Націлені в нього списи й рогатини.

— Ти! Гультяю! Меч на землю!

Він і не думав підкоритися. Відскочив під курник, щоб хоч якось захистити спину.

— Фриго, що там таке?

— Селюк єрепенився, — пирснула названа Фригою жінка. — Що він, мовляв, данини не платить, бо вже раз платив, фа-фа, ля-ля. Почали ми хамлюгу розуму вчити, а тут цей сивий — як з-під землі виріс. Лицар, бачте, трапився шляхетний, оборонець вбогих і гнаних. Сам один, а до нас писок роззявив.

— Такий роззявистий? — зареготав один з вершників, напираючи на Геральта конем і погрожуючи йому списом. — Побачимо, як його до горла роззявить!

— Кинь меча! — наказав вершник в береті з пірцем, що виглядав командиром. — Меча на землю!

— Кольнути його, Шевльов?

— Облиш, Сперрі!

Шевльов дивився на відьми́на з висоти кульбаки.

— Що, не кинеш меча? — оцінив. — Такий ти молодець? Такий крутий? Устриці зі шкарлупою їсиш? І смолою запиваєш? Ні перед ким коліна не схиляєш і лишень скривджених захищаєш? Такий ти вразливий на кривди? Ану, перевіримо. Кочерга, Лігенза, Флоквет!

Вояки миттю зрозуміли отамана, видно, мали відповідний досвід і виробили процедуру. Зіскочили з сідел. Один приклав селянину ніж до шиї, другий вхопив жінку за волосся, третій піймав дитину. Дитина закричала.

— Меч на землю, — наказав Шевльов. — Негайно. Інакше… Лігенза! Підріж селюку горлянку.

Геральт кинув меч. Його відразу ж оточили, притисли до дощок. Погрозили вістрями.

— Ага! — Шевльов зсів з коня. — Подіяло!

— Потрапив ти в тарапати, селянський оборонцю, — додав сухо. — Вліз в параду і диверсію вчинив королівській службі. А я маю патент за таку провину арештувати і під суд віддавати.

— Арештувати? — скривився згаданий Лігенза? — Суб’єкції собі робити? В петлю й на галузку! Та й по всьому.

— Або на місці розсікти!

— Таже я, — сказав раптом один з вершників, — колись його бачив. То відьми́н.

— Хто-хто?

— Відьми́н. Чарівник, наче потвор забиває, за плату.

— Чарівник? Тьху, тьху! Забити його, доки не наврочив!

— Заткнися, Ескайраку. А ти, Тренте, говори. Де ти його бачив і як то було?

— В Маріборі то було. В тамтешнього війта, він його наймав якусь потвору забити. Вже не згадаю, яку. Але його самого затямив, по тому білому волоссю.

— Га! Коли він на нас скочив, то хтось його проти нас найняв!

— Відьми́ни є від потвор. Тільки від потвор людей боронять.

— Ага! — Фрига зсунула на потилицю рисячий ковпак. — Казала я! Оборонець! Повидів, як Лігенза селюка батогом шмагає, а Флоквет до баби добирається…

— І туди вас приділив, куди належитеся? — приснув Шевльов. — До потвор? То ще вам поталанило. Бо річ, як мені видається, проста. Я, коли при війську служив, то чув про тих відьми́нів що іншого. Бралися до всього, до шпигування, до охорони, навіть до найманого вбивства.