Читати книгу - "Сезон гроз"

Називали їх Котами. Цього тут Трент в Маріборі бачив, у Темерії. Значиться, то темерійський найманець, саме проти нас найнятий, через ті граничні стовпи. Остерігали мене в Фіндетанні перед темерійськими найманцями, нагороду обіцяли за пійманих. Повеземо його в путах до Фіндетанну, видамо коменданту, нагорода наша. Ну-бо, в’яжіть його! Чого стали? Боїтеся? Та він і не опирається. Знає, що ми тоді з бабами зробимо.

— А хто його, курва, діткнеться? Як він чарівник?

— Тьху, на пса вроки!

— Страхопуди! — вереснула Фрига, відв’язуючи ремінь від в’юків. — Заячі душі! Я то зроблю, як ніхто тут більше яєць не має!

Геральт дозволив, щоб його зв’язали. Вирішив бути покірним. Поки що.

З лісової дороги виїхали два волові запряги, навантажені жердинами й елементами якихсь дерев’яних конструкцій.

— Хай хтось піде до теслярів і комірника, — наказав Шевльов. — Скажете, нехай вертаються. Досить стовпів вбили, на сьогодні годі. А ми собі коней попасемо. Перетрусимо обійстя, чи там нічого на пашу для коней не знайдеться. І нам на харч.

Лігенза підняв і оглянув Геральтів меч, набуток Горицвіта. Шевльов відібрав. Зважив, махнув, закрутив млинка.

— Ну, — сказав, — поталанило вам, що ми саме над’їхали. Був ви вас покраяв, аж любо глянути, тебе, Фригу й Флоквета. Про ті відьми́нські мечі легенди ходять. Найкраща сталь, багато раз складена і скована, знов складана і знов скована. Та ще й спеціальними чарами обкладена. Тому нечувано сильна, пружна й гостра. Відьми́нське вістря, кажу я вам, бляхи й кольчуги тне, як лляні сорочки, а кожен інший клинок ріже, як макарони.

— Не може бути, — заявив Сперрі. Як і в багатьох інших, вуса у нього були в сметані, яку вони знайшли в хаті і вицямкали до дна. — Не може бути, щоб як макарони.

— І я не вірю, — додала Фрига.

— Трудно, — докинув Кочерга, — у щось таке повірити.

— Так? — Шевльов став у фехтувальній позиції. — То стань котрий, перевіримо. Що, є охочі? Ну? Чого так тихо зробилося?

— Добре, — виступив і добув меча Ескейрак. — Я стану. А, раз козі смерть! Побачу, чи… Вдармо, Шевльов!

— Вдармо. Раз, два… Три!

Мечі забриніли, зіткнувшись. Тріскаючий метал жалібно зойкнув. Фрига аж присіла, коли зламаний уламок клинка свиснув мимо її скроні.

— Курва мать, — промовив Шевльов, недовірливо оглядаючи клинок, зламаний на кілька пальців вище золоченого руків’я.

— А на моєму ні щербинки! — підняв меча Ескейрак. — Ха, ха, ха! Ані щербинки! Хоч би тобі знак.

Фрига дзвінко засміялася. Лігенза замекав, як цап. Решта розреготалася.

— Відьми́нський меч? — пирснув Сперрі. — Ріже, як макарони? Та сам він, курва, макарон.

— То… — Шевльов закусив губи. — То дрантя якесь, курва б його. То якась тандета… А ти…

Відкинув рештки меча, глипнув на Геральта і вказав на нього грізним жестом:

— Ти дурисвіт. Скоморох і дурисвіт. За відьми́на себе видаєш, а таку липу… Таке, курва, руп’яття замість порядного клинка носиш? Цікаво, скількох добрих людей ти ошукав? Зі скількох бідолах гроші витягнув, шахраю? Ой, висповідаєшся ти з гріхів у Фіндетанні, там вже тебе староста до сповіді схилить.

Сапнув, плюнув, тупнув.

— На коней! Забираємося звідси!

Від’їхали, сміючись, співаючи і посвистуючи. Сім’я хуторян похмуро дивилася їм вслід. Геральт бачив, як ворушаться їхні губи. Нескладно було здогадатися, якої долі і якого талану бажають вони Шевльову і його компанії.

Хуторянин навіть у найсміливіших мріях не припускав, що його побажання здійсняться так буквально і так швидко.

* * *

Вони доїхали до роздоріжжя. Гостинець, що вів на захід і проходив по балці, був розритий колесами й копитами, тут, видно, проїхали вози теслярів. Сюди вирушила і компанія. Геральт йшов за конем Фриги, на поворозі, прив’язаному до луки її сідла.

Раптом кінь Шевльова, який їхав першим, заіржав та став дибки.

На узбіччі балки щось раптом зблиснуло, засвітилося і стало туманно опалізуючою кулею. Куля зникла, на її місці з’явилася дивна група. Кілька сплетених між собою фігур, що обіймали одне одного.

— Кий дідько? — закляв Кочерга і під’їхав до Шевльова, котрий заспокоював коня. — Що то таке?

Група розділилася. На чотири постаті. Худорлявого, довговолосого і дещо женоподібного мужчину. Двох довгоруких велетнів на кривих ногах. І горбатого карлика, озброєного великим арбалетом з двома сталевими ложами.

— Бууех-гггрррр-ееееггг-буеееег! Буеег-геег!

— До зброї! — вереснув Шевльов! — До зброї, товариство!

Клацнула спершу одна, потім інша тятива великого арбалету. Поцілений в голову Шевльов загинув на місці. Кочерга, перш ніж впасти з сідла, якийсь час дивився на свій живіт, пробитий болтом навиліт.

— Бий! — Компанія як один добула мечі! — Бий!

Геральт не збирався бездіяльно чекати на результат зустрічі. Склав пальці у знак Ігні, пропалив шнурок, який зв’язував йому руки. Вхопив Фригу за пояс, скинув її на землю. Сам скочив у сідло.

Щось сліпуче блиснуло, коні почали іржати, кидатися і бити повітря копитами передніх ніг. Кілька вершників впало, потоптані кричали. Сива кобила Фриги теж сполошилася, перш ніж відьми́н її заспокоїв. Фрига зірвалася, скочила, вчепилася за уздечку. Він відштовхнув її ударом кулака і пустив кобилу чвалом.

Схилений над шиєю коня, не бачив, як Дегерлюнд черговими магічними знаками полохає коней і засліплює вершників. Як на вершників, ревучи, нападають Буе й Банг, один із сокирою, інший з широким булатом. Не бачив бризків крові, не чув вересків мордованих.

Не бачив, як гине Ескайрак, а відразу ж після нього Сперрі, розпанахані Бангом наче риби. Не бачив, як Буе звалює Флоквета разом з конем і як потім витягає його з-під коня. Але крик Флоквета, що ламався, як голос зарізуваного півня, чув ще довго.

До моменту, коли звернув з гостинця і в’їхав у ліс.

Як махакамську заливайку робити, то так: якщо літом, лисичок, як восени, заячок назбирай. А зимою чи напровесні випало, то візьми грибів сушених добру жменю. В горнятку водою залий, мочи цілу ніч, зранку посоли, пів цибулі вкинь, вари. Відціди, але відвару не змарни, злий його в начиння, але вважай, щоби без піску, котрий конче на дні горнятка осяде. Картоплю звари, на кубики покрай. Візьми шпондерку жирного багато, покрай, присмаж. Цибулю наріж пластерками, в жирі з шпондерка витопленім всмаж так, щоб туй-туй припалилася. Візьми баняк великий, вкинь в нього все, а й про покраяні гриби не забудь. Залий грибним відваром, води додай,