Читати книгу - "Сезон гроз"

Розділ дванадцятий

На перехресті шляхів стояв дороговказ — стовп, з прибитими до нього дошками, що вказували чотири сторони світу.

* * *

Світанок застав його там, де він впав, викинутий порталом, на мокрій від роси траві, у заростях біля болота чи озерця, що аж роїлися від птаства, гелготіння й крякання якого вирвало його з тяжкого і втомливого сну. Вночі він випив відьми́нський еліксир, що його завжди передбачливо тримав у срібній плящинці у вшитому в пояс тайнику. Еліксир, званий Іволгою, вважався панацеєю, особливо помічною при отруєннях, інфекціях та наслідках дії токсичних речовин. Іволга рятувала Геральта стільки разів, що він і злічити не міг, але ще ніколи еліксир не спричиняв такої реакції, як зараз. Цілу годину після вживання мучили його дрощі і надзвичайно сильні блювотні позиви, а він зі всіх сил з ними боровся, розуміючи, що не може допустити блювання. Зрештою, хоч і переміг, але, виснажений, провалився у глибокий сон. Хоча цей сон теж міг бути наслідком співдії скорпіонової отрути, еліксиру й телепортаційної подорожі.

Щодо подорожі, він так і не зрозумів до кінця, що трапилося і чому створений Дегерлюндом портал викинув його на цьому болотистому пустирі. Навряд чи причиною цього були свідомі дії чарівника, ймовірніше, трапилася звичайна телепортаційна аварія, якої він побоювався весь тиждень. Те, про що він часто чув, а кілька раз навіть був свідком — як портал, замість переслати пасажира в потрібне місце, викидав його бозна-де.

Коли він очуняв, в правій руці тримав меча, а в лівій – шмат тканини, при світлі дня розпізнаний як мереживний манжет. Тканина була обрізана рівно, мов ножем втяв. Однак слідів крові не було, тож телепорт не втяв руки, а саму тільки сорочку. Геральт жалів, що тільки сорочку.

На початку своєї відьми́нської кар’єри Геральт був свідком аварії, яка назавжди прищепила йому відразу до телепортації. Серед нуворишів, багатих панків і золотої молоді панувала в той час мода на пересилання з місця на місце, а деякі чародії за казкові суми забезпечували таку розвагу. Якогось дня — відьми́н саме був при тому — пересланий аматор телепортації з’явився в порталі хірургічно точно розтятим по вертикальній площині симетрії. Виглядав, як розкритий футляр для контрабасу. Потім все з нього випало й вилилося. Після цього випадку захоплення телепортами істотно зменшилося.

Порівняно з чимось таким, подумав Геральт, приземлення серед багнища було справжньою розкішшю.

Він ще не повністю відновив сили, в голові йому паморочилося і млоїло. Однак часу на відпочинок не було. Геральт знав, що портали залишають сліди, а чародії вміли відслідковувати трасу телепорту. Правда, якщо це дійсно було дефектом порталу, прослідкувати дорогу навряд чи вдасться. Але й так не варто було надовго залишатися поблизу місця приземлення.

Він вирушив жвавим ходом, щоб розігрітися й розрухатися. Почалося з мечів, подумав, чалапаючи по калюжах. Як це охарактеризував Горицвіт? Низка нещасливих випадків і невдалих інцидентів? Спершу я втратив мечі. Ледве минуло три тижні, а вже й коня нема! Якщо залишену в Сосниці Рибку хтось не знайде і не привласнить, то, напевно, загризуть її вовки. Мечі, кінь. Що далі? І подумати страшно.

Після годинної переправи через багна він вибрався на сухіший терен, після другої години вийшов на битий шлях. А ще через півгодини дійшов до перехрестя шляхів.

* * *

На перехресті шляхів стояв дороговказ — стовп, з прибитими до нього дошками, що вказували чотири сторони світу. Всі були запаскуджені мандрівним птаством і густо всіяні дірками від болтів. Як виглядало, кожен проїжджаючий чув обов’язок пальнути в дороговказ з арбалету. Отож, щоб прочитати написи, слід було підійти дуже близько.

Відьми́н підійшов. І розібрав напрямки. Дошка, що вказувала на схід — згідно з положенням сонця — носила напис «Хіріппа», протилежна керувала до Тегмонду. Третя дошка вказувала дорогу до Фіндетанну, четверта невідомо куди, бо хтось заляпав напис смолою. Попри це, Геральт більш-менш знав, де опинився.

Телепорт викинув його на межиріччі, утвореному двома рукавами ріки Понтар. Південний рукав, з огляду на розміри, удостоївся у картографів власної назви, — на багатьох картах значився Емблею. Натомість держава, точніше, державка між рукавами звалася Емблонією. Себто, колись так звалася, вже доволі давно. Королівство Емблонія припинило своє існування півстоліття тому. Були на це причини.

У більшості королівств, князівств та інших державних утвореннях на відомих Геральту землях, справи — в загальних рисах — укладалися більш-менш добре. Правда, система кульгала, не без того, однак діяла. В переважній більшості суспільств правлячий клас правив, замість виключно красти і займатися азартними іграми навпереміну з розпустою. Серед громадської еліти тільки незначний процент вважав, що гігієна — то ім’я проститутки, а дизентерія — птах з родини жайворонкових. Робітники й селяни теж лише в незначній мірі складалися з кретинів, які жили тільки сьогоднішнім днем і сьогоднішньою горілкою, неспроможні своїм атрофованим мозком осягнути щось таке незбагненне, як завтрашній день і завтрашня горілка. Жерці переважно не виманювали від людей гроші і не розбещували малолітніх, а жили собі в святинях, повністю поглинуті намаганням збагнути незбагнену загадку віри. Психопати, диваки, маргінали й ідіоти не пхалися до політики і до важливих посад в уряді та адміністрації, а всього лишень руйнували власне життя. Сільські дурники сиділи по селах, за стодолами, не намагаючись вдавати з себе народних трибунів. Так було у більшості держав.

Але королівство Емблонія не належало до більшості. За всіма раніше переліченими критеріями було меншістю. І за багатьма іншими.

Отож занепало. А потім і зовсім пропало. Про це подбали потужні сусіди, Темерія й Реданія. Однак Емблонія, хоча й невдалий політичний витвір, мала чимале багатство. Була розміщена в алювіальній долині ріки Понтар, яка віками відкладала тут несений повінню мул. А з мулу виникли надзвичайно родючі алювіальні ґрунти. Під правлінням владців Емблонії родючі долини почали швидко перетворюватися у зарості й перелоги, де мало що вдавалося посадити, ще менше — зібрати. Натомість Темерія з Реданією переживали бурхливе збільшення населення, отож сільськогосподарська продукція була для них питанням державної ваги. Долини Емблонії вабили. Два розділені Понтаром королівства без особливих церемоній поділилися Емблонією, а її назву стерли з карт. Частину, анексовану Темерією, назвали Понтарією, а те, що дісталося Реданії, — Приріччям. До мулистих долин заманили силу переселенців. Під оком справних урядників, внаслідок правильної сівозміни і