read-books.club » Сучасна проза » Франческа. Повелителька траєкторій 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Франческа. Повелителька траєкторій" автора Дорж Бату. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 55
Перейти на сторінку:
полковник.

— Sir, yes, sir…

Вескотт ще міцніше стис кулаки.

— Який ви приклад подаєте солдатам, капрале? Як можна ганьбити свою форму, свій батальйон і корпус морської піхоти?! Через таких, як ви, капрале… — полковник хотів сказати ще щось, але раптом видихнув і розтис кулаки.

— Я доповім про вашу поведінку вашому командуванню. До кінця дня наказую вам і вашому відділенню перебувати в ангарі «В» і забороняю покидати його межі. Маковскі, прослідкуйте!

Полковник розвернувся і, не чекаючи відповіді капрала, ступинув крок. Потім зупинився й через плече кинув:

— Ви зробили дуже велику помилку, капрале, що зв’язалися з цією дівчиною. Вона б відстрілила вам яйця, не роздумуючи.

Вескотт весело нам підморгнув.

— Я не можу відстрілити те, чого немає, — не розгубилася Франческа.

Полковник, сержант Маковскі, два солдати роти охорони і ми з напарницею загиготіли.

Нещодавно дружина читала мені статтю, де було написано, що твердження «чоловік поводиться з жінкою так, як вона йому дозволяє» цілковито безглузде. Це нісенітниця, стверджувалося в статті, бо «в будь-якій ситуації з жінкою чоловік поводиться саме так, як йому дозволяє його виховання та інтелектуальний рівень».

І я цілковито з цим згодний.

* * *

Ви знаєте, що розробники супутників і ті, хто супутниками керує, вважають їх своїми дітьми, підопічними і взагалі живими істотами? Знаєте, звісно, бо я вже писав про кульгавого Містера Щасливчика. Уявіть собі, що кількасот фунтів високотехнологічного заліза та композитів не просто обертаються навколо Землі або разом із Землею, а живуть, зосереджено переміщуються, працюють і вмирають. З ними розмовляють, за них переживають і хвилюються, і за ними, як за живими, також плачуть бородаті суворі дядьки та ніжні дівчата.

У середньому сателіт живе на орбіті від 15 до 20 років, залежно від орбіти, умов експлуатації і, головне, від запасу пального (переважно гідразину, рідше — ксенону) та стану акумуляторів. Акумулятори періодично підзаряджаються від сонячних батарей, однак у суворих умовах космосу вони також мають свій ресурс. Живитися тільки від сонячних батарей неможливо, бо сонце видно не завжди, а живлення потрібне безперебійно.

Що ж відбувається? Як помирають сателіти? Як їх ховають?

Раніше їх просто бездушно залишали на орбіті. Купою холодного заліза оберталися вони навколо Землі, поки через відсутність корекції (те, чим ми з напарницею займаємось щодня) не сходили з орбіти, загрожуючи іншим сателітам та кораблям. Саме так 10 лютого 2009 року російський військовий супутник «Космос-2251» зіштовхнувся з американським супутником зв’язку Iridium-33. Після цього прикрого випадку розробники всерйоз задумалися про контрольовану систему виводу сателітів з орбіт. Тепер при запуску в паливному баку резервується об’єм гідразину (або іншого пального), достатній для безпечного сходу супутника з орбіти і входу в атмосферу, наприклад, десь над Тихим океаном. Сателіти на далеких геостаціонарних та геосинхронних орбітах виводять у так звану «зону захоронення», «космічний цвинтар». Ця зона розташована на 200 кілометрів вище за геостаціонарну орбітальу зону. Для виходу туди потрібно менше пального, ніж для затоплення в океані. На таких висотах земна гравітація дуже слабка, тому космічний небіжчик повільно відділятиметься від рідної планети, поступово стаючи вічним пам’ятником самому собі і невід’ємною частиною Всесвіту.

Саме така доля очікує Містера Щасливчика, ресурс якого через один несправний корекційний двигун невблаганно добігає кінця…

Ми ще не займалися такою делікатною справою, як відправка сателіта в останню путь. І я не знаю, хто востаннє ввімкне двигуни відважному Щасливчикові. Чи це будемо ми, чи інша зміна в іншій Flight Control Room [34], чи інженери з Lockheed Martin Стів і Джейк… Але одне я знаю точно. На нашій базі в той день волинки гратимуть Amazing Grace, яку зазвичай грають по загиблих героях. І всі ми — полковник Вескотт, Франческа, Трейсі, сержант МакКарті, старший офіцер Баррел і вся наша база — віддамо Щасливчикові останній салют.

* * *

Порадив колись полковникові подивитися відомий і особисто мій любимий фільм Данелії «Кін-Дза-Дза!», що вийшов на екрани 1987 року. До речі, я пам’ятаю, коли його вперше показували по «першій програмі» — так тоді називали першу кнопку.

Вескотт подивився фільм з англійськими субтитрами і сказав:

— Чудовий фільм про СРСР! Так тонко передати весь абсурд тоталітаризму, помістивши туди двох звичайних, хороших і душевних громадян. Чудова метафора, чудові спецефекти! Це не «Зоряні війни», звісно, але натуральність просто вражає!

— Це 1987 рік, — уточнив я.

— Ти хочеш сказати, що за часів СРСР режисерові вдалося не тільки зняти такий фільм, але й випустити його в прокат?!

— Так, він і в прокаті був, і по телебаченню його показували…

— О-о-о, то я тепер точно знаю, чому розвалився Радянський Союз!

Чесно, я й сам до кінця не розумію, як цей фільм пропустили цензори від радянських органів і компартії. Мої батьки, пам’ятаю, були від нього в захваті. А я тоді нічого не зрозумів.

— Нам з Марґарет фільм сподобався, — сказав Вескотт. — Ми ледь чи не вперше подивилися радянський фільм, і нам було цікаво! А ось моїм дівчатам дивитися таке ще рано. До того ж ми ті часи ще пам’ятаємо, а от наші діти, на щастя, їх не застали.

І, чорт забирай, вони там співають Френка Сінатру!!!

А тепер на хвилинку задумайтесь. Американець до кінчиків нігтів, військовий, котрий ніколи не бачив мозколомних радянських комедій, одразу розпізнав у фільмі пародію на СРСР. Я вважаю, що режисер і співавтор сценарію Георгій Данелія на всі сто досяг своєї мети. Я не знаю, чи справді «Кін-Дза-Дза!» розвалив СРСР. Однак, на превеликий жаль, росіянам це не допомогло. Кілька років надій і свободи, а потім знову Плюк [35].

— А взагалі автори фільму — блискучі футурологи! Росія — це ж така сама галактика Кін-Дза-Дза! — зробив резюме полковник.

Мене аж пересмикнуло від здогадки. І справді.

— А ви знаєте, що «ecilop» — це «police» навпаки?

— Аха-ха-ха! — засміявся полковник. — Розповім про це сусідові, він якраз місцевий шериф.

* * *

На щоденну церемонію підняття прапора, яка починається на базі о шостій ранку, Франческа з’явилася вчасно. У рядах весело загомоніли — моя напарниця була неперевершена: темні окуляри на півобличчя і капелюх з широкими крисами. Чесно кажучи, вигляд у неї був доволі кумедний — ніби вона не на роботу приїхала, а зібралася засмагати на пляж.

Ансамбль довершувала довжелезна, до п’ят, шовкова спідниця кольору вибуху на нафтосховищі та велика пляжна сумка замість рюкзака, 80 % об’єму якого завжди займає косметика.

Під час виконання гімну Чессіна зняла капелюха, але сильно нахилила вниз голову й чомусь затулила обличчя його крисами. Складалося враження, що дівчина плакала з патріотичного розчулення. Солдати в рядах посміхалися. На напарницю підозріло покосився полковник Вескотт. Потім запитально подивився на мене. Я знизав плечима.

Після виконання гімну сицилійку мов вітром здуло з плацу.

Я саме готував для зміни матеріали, коли напарниця зайшла в кабінет. Зайшовши, Франческа зняла окуляри і я побачив здоровенний синець, що розплився на все праве око. Око ледь припухло і було наполовину примружене. Я охнув. Олівці з мого стола покотилися на підлогу.

— Нічого не питай!!! — пильно дивлячись мені в очі, сказала напарниця. — Я сама розповім.

— Віскі-танґо-фокстрот, бамбіна?!

Франческа плюхнулась у своє крісло й зітхнула:

— Це я сама.

Я також зітхнув. Але з полегшенням. Хоч

1 ... 42 43 44 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Повелителька траєкторій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Повелителька траєкторій"