read-books.club » Сучасна проза » Франческа. Повелителька траєкторій 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Франческа. Повелителька траєкторій" автора Дорж Бату. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 55
Перейти на сторінку:
шеститонний Inmarsat на геосинхронній орбіті (він «зависав» над Землею, як велетенський колібрі), то тепер вантажівка мала рухатись паралельно з МКС з такою самою швидкістю — 7,6 кілометра на секунду.

— Привіт, як справи? Це Пеґґі, командир! Уже бачимо вантажівку! — сама командир МКС Пеґґі Вітсон говорила з нами, як небожитель з грішниками.

— Привіт, як у вас там погода? — спитала Франческа.

Пеґґі засміялася.

— У нас холодно! Але зараз вигляне сонце й стане тепло! Ми вам дамо картинку з борту, щоб ви орієнтувалися в напрямках.

— Клас!

— Відео, монітор 2, — сказала Трейсі і вивела картинку.

Ми побачили на моніторі світлу цятку на тлі чорного космосу. Цятка блимала то зеленим, то червоним вогниками.

— ОК, погнали, — прошепотіла Франческа. — Команда!

— Ключ готовий!

— Єсть! Імпульс!

Це були п’ять найстрашніших хвилин за всю операцію. Ми вдвох. Рассела з нами немає, тільки командир МКС на зв’язку та ще веселий Джоель. І це все, що ми мали. Але завдяки Франчесчиному талантові корабель став рівно там, де було треба.

— Усе, ми бачимо Dragon на підході! — сказала Пеґ.

— Тепер переорієнтація.

— Готорн!

— Я тут! — відповів Джоель. Здавалося, що він щось старанно пережовував.

— У вас перетяг на 72 градуси.

— Так! Соррі, чувак.

— Ми будемо йти в зворотний бік. Мені цифра 108 подобається більше, ніж 72 (108 — сакральне число у буддизмі).

— Як вам буде зручно, чувак. Крутіть ним, як хочете.

— А чому 108, а не 72? — спитала Франческа.

— Апарат занадто великий. Я краще дам слабший імпульс у зворотний бік, аніж балансуватиму на 72 градусах. У крайньому разі пшикну на найменшу потужність — це набагато краще, ніж знов його перетягти й коливатись. Я розрахував на 108 градусів.

— Ти впевнений?

— Звісно, що ні!

— Тоді поїхали!

У моніторі ми бачили, що Dragon зробив оберт назад і став рівно там, де йому треба було стати.

— Дякую, Сі-Ті! Ви впоралися трохи раніше, тому ми встигнемо до 10:00 АМ (на момент початку наших маневрів ми не вкладалися в графік).

— Дякую, на все добре!

— На все добре, Пеґґі.

— Дякую, пташки!

— Дякую, Даніелю!

— Дякую, Сі-Ті!

— Дякую, Маріело й Джоелю!

— А подивіться-но в монітор.

— Монітор п’ять, Готорн! — сказала Трейсі.

У моніторі маячили зовсім молоденькі хлопець і дівчина — Джоель і Маріела.

Аж після завершення операції у нас почало калатати серце, затряслися руки і стали ватні ноги. І ми зрозуміли, що кава буде тут явно зайва.

* * *

— Якщо рипатимешся, я прострілю тобі коліно і скажу, що в тебе це з народження, зрозумів? — спокійно сказала Франческа. Нахаба ошелешено відступив.

Хто тут іще вважає дівчат «слабкою статтю»? Хто вважає, що геть усі дівчата — це абсолютно безпорадні істоти, які й кроку не зможуть ступити без мудрих чоловіків? Хто ще вважає, що жінка залежна від чоловіка і не в змозі себе захистити? Bullshit!

Там, де Франческа, там завжди щось стається. Поряд з моєю напарницею ніколи не можна розслаблятися через те, що будь-якої миті може скластися нештатна ситуація, причому не факт, що винна в ній буде саме сицилійка.

Ми вертались з тиру, де традиційно щосереди проводились стрільби для цивільних працівників. Полковник Вескотт тягає мене туди з підозрілою періодичністю. Франческа ходить зі мною за компанію. І стріляє краще за мене, якщо чесно. Проходячи біля «зони прийому» (це спеціальна зона, куди прибувають транспортні літаки з транзитним вантажем), ми побачили невеличкий загін морських піхотинців, що летіли з Пенсильванії на базу в Нью-Лондоні. Піхотинці в перерві між прибуттям і відбуттям байдикували й збиралися вийти в місто погуляти. І тут на обрії замаячили дві дивні фігури з гвинтівками M4 на плечі. Одна фігура була вбрана в штани кольору хакі та сіру футболку з чорною сорочкою. На грудях у фігури теліпалися військові жетони. Фігура була в окулярах. Друга фігура була в синій сорочці, чорній спідниці по коліно і теж в окулярах. Військових жетонів фігура не мала. Це були ми з Франческою. Ми йшли з тиру в зброярню здавати гвинтівки.

Капрал морпіхів, кремезний здоровань з червоним обличчям, з нудьги вирішив пожартувати над дивною парочкою.

— Гей, курочко, гвинтівка до землі не тягне? — морпіхи заіржали.

Ми зупинились і подивилися в бік «жартівника».

— Оу, яка курочка! Знаєш, я для тебе маю щось у штанях…Пістолет! — морпіхи знову заіржали.

Чесно, я не очікував такого нахабства. Я майже рік уже обертаюсь серед військових. Серед них трапляються різні люди, часом різкі, грубуваті, деколи навіть хамовиті. Але ніколи. Ніколи я не бачив такого ставлення до жінки.

— Заткнись, придурок! — не витримав я, відчуваючи, що починаю закипати. Я зупинився і зробив крок назустріч червонопикому. Я нічого не боявся, бо був на своїй базі і на плечі в мене була гвинтівка.

— Стривай, Джорджіо, я сама. Просто будь поряд, — Франческа взяла мене за сорочку і стала справа від мене.

— Що ти там бурмочеш? Не поснідав зранку, чи що? — крикнула вона.

Морпіхи заіржали ще голосніше. Капрал перевальцем, руки в кишенях, підійшов до нас, криво посміхаючись.

— Воу, воу, воу! Що ти там говориш, манюня? Не будь така зла, у мене вільний вечір, підемо кудись? Не пошкодуєш. Знайдемо десь мотельчик…

— З тобою? — вигнула чорну брову напарниця. — Ти високої про себе думки, чувак. Забудь. Тут через два квартали — ферма. Там є корови, може, якась тобі й підійде.

Нахаба явно не очікував такого крижаного душу від маленької на зріст дівчини. Він стояв й дивився на нас з-під лоба. Морпіхи якось несміливо засміялися.

— Не говори зі мною так! — вичавив нарешті капрал. Він з натуги ще більше почервонів і став схожий на помідор.

— Бо що? — насмішкувато спитала Франческа. — Що? Заплачеш?

Морпіхи мовчали.

— Ти про це пошкодуєш! — рявкнув червоний ґоблін, підняв ручищу й ступив крок уперед.

Ми зняли з плеча гвинтівки синхронно.

— Якщо будеш рипатись, я прострілю тобі коліно й скажу, що в тебе це з народження, зрозумів? — спокійно повідомила Франческа.

Нахаба ошелешено відступив.

Ззаду вже швидко наближалися солдати роти охорони.

— Що тут, у біса, таке?! — начальник охорони, сержант Маковскі, з двома озброєними солдатами стояв, розставивши ноги й заклавши руки за спину.

— Хай вам капрал пояснить! — сказала сицилійка, закидаючи гвинтівку на плече.

Маковскі суворо подивився на капрала.

— Що сталося, капрале?

Нахаба став струнко і відрапортував:

— Сер, нічого, сер!

Сержант Маковскі подивився на нас.

— Андрію, що таке?

— Він образив Франческу, сер.

— Як?

— Він назвав мене «куркою» і натякав на свій в’ялий член у штанях, — відповіла Франческа.

Морпіхи було реготнули, але раптом усі одразу схопилися, вишикувалися в шеренгу й стали струнко. Наближався полковник Вескотт.

— Сержанте Маковскі, доповідайте!

— Сер, цивільні мали конфлікт з капралом морської піхоти у транзитній зоні, сер!!!

— Що тут було? — спитав полковник уже в нас.

Франческа слово в слово повторила те, що сказала сержантові Маковскі. Полковник стис кулаки й почервонів. Нічого доброго це не обіцяло. Він підійшов до капрала і тихо-тихо сказав:

— Представтесь по формі.

— Капрал Гатічнґс, командир відділення XX батальйону КМП!

— Ваша версія, капрале?

— Сер, я просто пожартував, сер!

— Двох підлеглих сюди!

— Молодший капрал Вейн, рядовий Джонсон, до мене! — скомандував капрал.

Два морпіхи прибігли на поклик командира.

— Ваш командир використовував такі слова як «курочка», «манюня» і «пістолет у штанях»? Робив цивільній неприйнятні пропозиції?

Морпіхи кинули погляд на капрала, зам’ялися й мовчали.

— Відповідайте на запитання! — гаркнув

1 ... 41 42 43 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Повелителька траєкторій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Повелителька траєкторій"