Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Це все, що там було? – здивувався хлопець, глянувши на скриньку. –Брязкальця?

–Типу того. – вона витягнула руки, глянувши на пальці.– Але, прикольні каблучки.

–Це прикраси Кігтя. – похитав головою Тіордан.– Краще, не носи їх.

–Та, чому? – здивувалася вона, глузливо засміявшись.– Це клан мертвих відьом. Навряд чи вони з того світу підступи влаштовують. Тепер, це просто каблучки. Розслабся.

–Просто... Будь обережна, гаразд? – насупився він.

–Та, не хвилюйся ти так!

–Мені потрібно йти.– сказав він.

Олімпія стрибнула на ліжко, поваливши його на спину.

–Я так не думаю.

Він усміхнувся, коли вона потягнулася до його губ і міцно обійняв її, поклавши руки на талію. Люпин у склянці тільки почав в'янути, квітка простояла довше, ніж їй належало. Олімпія не була сентиментальною, але зберегти її в якійсь книзі, як початок їхньої любовної історії, вона б воліла. Очі Тіордана сяяли всіма відтінками веселки, вона ніби дивилася на дорогоцінне каміння, що виблискувало на сонці, сонячні зайчики бігали по її обличчю, коли він дивився на неї. Олімпія навіть не вірила, що такий колір очей може бути в реальності. Він сам був нереальним, ніби статуя, скульптура, що зійшла у світ живих. Напевно, рішення поспішне, але відірвавши губи від поцілунку, вона втупилася в його очі.

–Що? – здивувався Тіордан.

–Я кохаю тебе.– відповіла дівчина, він просяяв, притягнувши її до себе ближче.

Аджаала перенеслася в його кімнату, щоб узяти волосся. Напевно на верхньому одязі або подушці вона знайде те, що шукає. Піднявши ковдру, вона присіла, глянувши на подушки зі світло–блакитними наволочками. Знайшовши довгу платинову волосину, Аджаала відчула біль. Наспіх викинувши її на підлогу, дівчина провела рукою по подушці, відшукавши коротку темно–каштанову волосину, борючись із сумнівом, вона склала волосину в колбу і зібралася йти, коли згадала, ще дещо про що. Тіордан говорив, ще тоді, коли батьки ледь не стерли йому пам'ять, що він написав щось важливе, щоб не дозволити собі забути. Вона використала пошукові чари, предмети на його столі злетіли вгору, коли затремтіла нижня шухляда, вона підійшла до неї й відчинила її, на самому дні виявилося три списаних аркуші. Вона дістала їх, повернувши всі предмети на місця. Серед безлічі деталей його біографії, коротко описаних спільних з Аджаалою спогадів, вона знайшла зім'ятий аркуш, який намагалися розрівняти. На ньому було всього кілька рядків, які викликали в дівчини сльози. Вона закрила губи рукою, придушуючи плач.

"Мене звати Тіордан Грім. Мою пам'ять про Аджаалу Ратмор намагаються стерти батьки. Я повинен пам'ятати її, за будь–яку ціну. Вона дорога мені, я люблю її. Що б мені не навіювали, що б не говорили, як би не очорнювали її ім'я, я хочу бути тільки з нею, і ні з ким іншим. Не дай собі забути про неї. Пам'ятай її."

На звороті був той самий малюнок, який вона перед врученням знайшла під тумбочкою. Тільки зараз вона зрозуміла: за начерком важко зрозуміти, хто на ньому зображений: Олімпія чи Аджаала. Позбавлений фарб, ескіз не показував колір волосся або очей, що відрізнило б їх один від одного.

–Аджаало?

Вона різко повернулася, зім'явши папери за спиною.

–Живи і процвітай, Тіо... Тіордан, вибач.

–Так, ні, можна Тіо. – знизав плечима він.– Я не проти. Хоча так мене ніхто не називає. – він засміявся. –Що ти тут робиш?

–Практикую... магію переміщень... – осіклася дівчина.

–О... чудово. – він уважно глянув на неї.– А чому в мою кімнату?

–Сама не знаю.– схвильовано сказала Аджаала.– Пробач, мені вже час.

Вона непомітно впустила зім'яті папери, ті закотилися кудись під шафу і перенеслася в будинок Містрал. Вона поставила перед нею колбу з локоном Тіордана і, помітивши, що бабуся виглядала спантеличеною, Аджаала насторожилася.

–Що сталося?

–Олімпію виключать. Вони потягли її до палацу Ковена.

–Що?!– здивувалася Аджаала.

–Вона припинила з'являтися в Інституті, домашні завдання не виконує, її бачили сьогодні на острові Кігтя... – проговорила Містрал суцільним текстом.

–Якого Салема вона туди поперлася?– пробурмотіла Аджаала.

–Не знаю. – зізналася бабуся.– Але її виженуть і зітруть пам'ять.

Аджаала глянула на Містрал. Так не піде. Якщо Тіордан втратить і Олімпію, буде занадто, вона не могла цього допустити, навіть після всього, що накоїла її сестра.

–Я витягну її.– відповіла Аджаала.

–Мила, вони не пам'ятають тебе. – поклавши руку на плече онуки, сказала Містрал. – Поплатишся ж теж, хоч і не винна.

–Ти пам'ятаєш? – запитала вона, уважно дивлячись на бабусю.

–Так. Зілля готове.– відповіла вона.

–Гаразд. Я повернуся, і ми поговоримо.

–Будь обережна.– Містрал обійняла Аджаалу.

–Обіцяю.– відповіла вона й перенеслася до палацу.

Олімпія стояла на колінах перед Гаалою, Гвендолін та Тильдою. Остання не приховувала вдоволення. Відьми та Архіваріуси сиділи за столом. Ельги не було, схоже самосуд вершиться без Верховної Королеви, а отже, Гаалу нікому зупинити.