Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Він усміхнувся, зробивши крок уперед.

–Ти мені подобаєшся. І якщо тебе зачіпають мої запитання про твою сестру, я припиню їх ставити.

–Та, ну? – примружилася вона. – З чого така великодушність?

–Хочу пізнати тебе краще.

Олімпія повільно посміхнулася, вдивляючись у його очі.

–Гаразд.

–Це означає "так"?

–А ти, щось запитав?

Тіордан підійшов до Олімпії ближче і, піднявши її підборіддя, поцілував. Дівчина посміхнулася крізь поцілунок і обійняла його за шию, притягнувши ближче. Вони сиділи ще кілька годин у кімнаті, сміялися, говорили й цілувалися, уперше Олімпія відчула себе так легко й приємно. Тіордан ніби був тим, хто справді потрібен їй.

–Ти бував на Сонцедомі? – запитала вона, поклавши голову на його плече.

–Ні.

–Хочеш, перенесу? – запропонувала вона.

–Думаєш, можна?

–Там глибока ніч, тебе ніхто не помітить. Але зоряне небо там приголомшливе.

–Краще, ніж на острівцях під самим небом? – примружився він.

–На порядок.– вона посміхнулася, чмокнувши Тіордана в ніс.

Олімпія встала.

–Ну? Йдеш чи я сама?

Тіордан криво усміхнувшись, піднявся, ставши поруч із нею. Вона склала пальці трикутником і перенесла його на Сонцедім.

І все ж вона не збрехала, небо тут було встелене блакитними вогниками. Сузір'я, невідомі людству, нові зірки, вони складалися в інші символи. Тіордан захоплено зітхнув.

–Коли я була маленькою, мріяла володіти силою створювати зірки, змінювати їхнє розташування, керувати місяцем... щоб від одного мого руху в небі створювалося північне сяйво.

–Це можна влаштувати... – замислився він.– Заплющ очі.

Олімпія втупилася на хлопця, потім усміхнулася і заплющила очі. Вона почула шепіт.

–Тепер змахни рукою і відкрий очі.– сказав Тіордан.

Олімпія зробила рух, який завжди робила в дитинстві, коли гралася з Кортні, уявляючи себе магом зірок. На небі пробігли струмочки зеленого, синього і рожевого сяйва. Вони переливалися, змінюючи форми.

Олімпія ахнула.

–Що це за заклинання?

–Це твоя магія.– підморгнув він.

–Секрет фірми? – реготнула вона.

–Можна сказати й так.

–Це приголомшливо.– посміхнулася Олімпія і поцілувала його.– Дякую.

Вони провели ще кілька годин, дивлячись на небо, розмовляючи й обіймаючись. Тіордан був чуйним, добрим і щирим... це те, чого вона не зустрічала в людях раніше.

Вранці вона все ж таки пішла до Інституту, хоч і отримала догану від Архіваріуса за невивчене домашнє завдання, але з аудиторними завданнями впоралася блискуче. З Тіорданом зустрітися не вийшло, і вона повернулася в будинок, щоб зробити домашку. Заклинання губилися десь у думках про хлопця, і вона неправильно формувала чари. Зітхнувши, Олімпія спустилася вниз, щоб заварити собі чаю перед сном. Вона набрала води в чайник і поставила його на плитку. Поки той закипав, вона, помітивши на стільниці книги з рецептами зілля, вирішила перегорнути їх, сама не знаючи навіщо. Коли з книжки випав аркуш паперу, Олімпія поспішила опуститися на підлогу і підняти його. Це була вирвана з іншої книги сторінка, де Містрал схоже щось дописала від руки. "Зілля пам'яті".

–От, нахаба! – прошепотіла Олімпія. Чайник закипів, випускаючи стовп пари з носика. Вимкнувши конфорку, вона забрала аркуш у кімнату і, зім'явши, кинула його на підлогу. Якщо Аджаала поверне їм пам'ять, не зрозуміло, як Тіордан ставитиметься до неї. Що, якщо його почуття до Аджаали були сильнішими? Або ще гірше, він любитиме їх обох і не зможе визначитися до кінця. Ні–ні, це їй абсолютно не підходить. Вона склала пальці трикутником і перемістилася до його будинку. Піднявшись у його вікно, вона пройшлася в темряві, розібравши тільки силует на ліжку. Вона нахилилася до нього, намагаючись роздивитися риси обличчя.

–Олімпіє? – хрипким голосом запитав Тіордан.

–Так.– прошепотіла вона.

–Як ти тут? – здивувався він.

–Мені не спиться.– відкинувши його ковдру, вона пірнула до нього в ліжко і поцілувала його, Тіордан міцно обійняв її, притискаючи до себе.

Аджаала прийшла до Містрал вранці, але бабуся вперто уникала її погляду. Вона провела онуку до кухні й обидві сіли за стіл.

–У чому справа? – захвилювалася Аджаала. –Вам щось відомо?

–Це я знайшла в кімнаті Олімпії.– вона кинула зім'ятий аркуш рецептом на стіл.– Її самої там немає.

–Ви полізли в її кімнату? – запитала вона, вирівнюючи аркуш.

–Я – бабуся.– сказала вона так, ніби це могло щось пояснити.

–Тобто, вона знає.– підсумувала Аджаала.

–Розкажи мені правду.– попросила Містрал, не зводячи погляду з Аджаали.– Усю. Кому ти хочеш повернути пам'ять?