Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ти знову вказав "змія", замість "підкрадатися"? – не обертаючись, запитала вона.

–Що? – зрівнявшись із нею, запитав Тіордан. Він опустив руки і змія випарувалася.

–Заклинання... – пояснила Аджаала, зустрівшись із його очима. – Ти, напевно, неправильно написав слово.

–Воно при мені.– полізаючи в сумку, він витягнув звідти свій блокнот.

Тіордан сів на лавку поруч і простягнув блокнот Аджаалі.

–Ось тут.– вона поставила палець на потрібному рядку.– Потрібно слово "підкрадатися".

–Точно.– стукнув себе по лобі Тіордан.– Як ти дізналася?

–Здогадалася...– зніяковіла вона.– Поширена помилка.

–Аджаало...–він похитав головою, посміхнувшись, потім зачинив блокнот, сунувши його в сумку.

Її серце, здавалося, впало в п'яти. Він сказав це таким голосом, яким говорив завжди. Вона уважно розглянула його обличчя, губи вигнулися в усмішці. Невже, він згадав її?

–Ти пам'ятаєш?! – здивувалася Аджаала.

–Ну... так, ти ж назвалася під час знайомства... – Тіордан усміхнувся.

–Так... точно.– вона опустила очі, відчуття цілковитого розчарування захлеснуло її, вибивши повітря з легень, дівчина відчувала себе розбитою.

–Як справи? – повернувшись до неї, запитав Тіо. – Як Деррик?

–Що за Деррик? – не зрозуміла Аджаала.

–Олімпія розповідала про твого хлопця. Усе гаразд, не хвилюйся. Нічого детального не розповідала. Можеш бути спокійною, вона не видала секретів.

–Зрозуміло. – посмішка зійшла з її обличчя.

–Я збираюся до ставка, хочеш, сходимо разом? Упевнений, ти теж мало що знаєш про Верхнесферу.

–Так, чому б і ні.– знизала плечима Аджаала.

Вони перенеслися до ставка і сіли на березі. Її пронизали спогади, коли вони сиділи тут так само, кидаючи камінчики у воду. Тепер здавалося, це було в іншому житті, повернення до якого більше немає.

–Ти закінчив Інститут цього року? – запитала вона, коли пауза затягнулася.

–Так... Тепер усі чекають, що я вирішу, де працюватиму... – він реготнув, закочуючи очі.

–А ти поки що не готовий? – уважно дивлячись на нього, запитала дівчина.

–Та... я ніби–як, поки що не вирішив. – знизав плечима Тіордан. – На Верхнесфері зайнятися особливо нічим...

–Спустися в Ґотлін. Королева ж запрошувала тебе.

–Так, але Ґотліна я не знаю.

–Ну, так, ніж спуститися до незвіданого, простіше знайти роботу на місці, яку будеш ненавидіти до кінця життя... – закотила очі вона.

Тіордан розреготався.

–Типу того, так. А де ти працюєш?

–Я варю настоянки і зілля, навчила неофіта до п'ятого рівня.– знизала плечима Аджаала.

–О, це чудово.– просяяв він.– Це ти навчала Олімпію?

–Так. Наскільки вона дозволила собі навчитися.– хмикнула вона.

–Що, ніяк? – криво усміхнувся він.

–Вона любить сперечатися і робити по–своєму.– дратівливо зітхнула Аджаала.– Несамовита ледарка.

–Вчора допомагав їй із зіллєзнавством, вона все засвоїла, при тому досить швидко.

–Хочеш сказати, я неналежно вчила? – здивувалася дівчина, відчуваючи укол ревнощів.

–Та ні, я думаю завдяки тобі вона і змогла засвоїти матеріал.

–І що ж тоді? Невже я була надто грубою з нашою принцесою?

–Всім подобається гарне ставлення.–потиснув плечима він.

–Повір мені, вона не така бідна овечка, як здається.– похитала головою Аджаала.

–Це сестринське суперництво? –він підняв брови. –Дуже мило.

–Нітрохи. Просто ми з нею абсолютно різні.

–Коли злитеся, кривите носом однаково. –він усміхнувся. –Знаю, близнючкам не подобається чути про схожість, але у вас більше спільного, ніж ви думаєте.

–У нас є своя історія, Тіордане. – відрізала Аджаала, відчуваючи роздратування. – Про неї не будемо.

–Гаразд, вибач. А в неї є хлопець?

Аджаала підняла на нього очі. "Як змусити себе не реагувати на цю фразу?" – задумалася дівчина. Вона глянула на свої руки й помітила передпліччя Тіордана, яке звисало з його коліна. Зап'ястя вкривали плетені браслети зі шкіряних шнурків, але ось шрам... адже він зробив його, коли батьки намагалися стерти його пам'ять. Він починався з зап'ястя, десь під браслетами, а закінчувався біля самого вигину ліктя.

–Який глибокий шрам. – змінила тему вона.

–Так... –він глянув на руку. – Навіть не пам'ятаю, звідки він у мене.

Тіордан глянув на неї й лукаво примружився. Ні, схоже тема не зміниться. Аджаала подумки вилаялася.

–Що до хлопця, його в неї немає. –холодно кинула вона.– За винятком Деррика.