read-books.club » Фентезі » Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів" автора Кларк Ештон Сміт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 174
Перейти на сторінку:
прадавнього поганського лісу вигулькнув кентавр, то й він навряд чи зміг би настрашити Амброуза сильніше; охоплений панічним жахом і сповнений лихих передчуттів, юнак озирнувся через плече на вершника, що наближався до нього. Сей верхівець, який їхав на прегарному чорному скакуні з багатою збруєю, був пишнобородим і, вочевидь, високоповажним чоловіком; барвисті шати виказували у ньому дворянина чи ще якого можновладця. Він наздогнав Амброуза та проїхав повз нього, ввічливо кивнувши на знак привітання, здавалося б, цілком зосереджений на власних справах. Чернець відчув величезне полегшення, хоча передувало сьому кілька митей невиразної тривоги, бо ж здалося йому, нібито він уже десь і за обставин, що нині їх не годен був пригадати, бачив ті вузькі очі та різкий профіль, які так дивно контрастували з кущистою бородою вершника. Хай там як, а юний чернець був цілком певний, що ніколи не бачив того чоловіка у Зімі. Вже невдовзі верхівець щез поміж густолистими деревами за поворотом шляху. Амброуз же повернувся до перерваного внутрішнього монологу, сповненого побожного жаху та недобрих передчуттів. 

Чернець і далі торував свій шлях, і здавалося йому, ніби сонце з приголомшливою швидкістю передчасно хилиться до виднокола. І хоч у небі в нього над головою не було жодної хмаринки, а повітря над землею було чистим і прозорим, лісові хащі вже потемнішали, непоясненно швидко оповиті мороком, який насував звідусіль і ставав помітно густішим. У тому мороці стовбури дерев здавалися якимись навдивовижу спотвореними, а густе листя низько навислих понад шляхом гілок набрало неприродних і тривожних обрисів. Амброузові здалося, немовби тиша, що огортає його зусібіч, є лише тендітною плівкою, крізь яку будь-якої миті можуть прорватися різкий гуркіт і бурмотіння диявольських голосів, як то буває, коли вкритий тванню затонулий корч зринає з глибин і вже ось-ось має здійнятися над поверхнею спокійного річкового плеса. 

З неабияким полегшенням згадав юнак, що зараз він уже недалеко від придорожньої таверни, відомої як заїзд «Бон Жуісанс153». І саме там, оскільки він устиг здолати лише трохи більше половини шляху до Війона, чернець вирішив зупинитися на ніч. 

За якусь хвилину він і справді побачив вогні заїзду. В їхньому благодатному золотавому сяйві здалося юнакові, що непевні лісові тіні, які супроводжували його, застигли та відступили, ніби, діставшись постоялого двору, він заледве врятувався від цілого сонмища небезпек, що переслідували його, наче військо злостивих ґоблінів. 

Припоручивши свого віслюка служці-стаєнному, Амброуз увійшов до головної зали заїзду. Там його з пошани до чернечого сану улесливо привітав огрядний господар і, запопадливо запевнивши юнака, що надасть у його розпорядження найкращу кімнату, відійшов, а чернець усівся за один із кількох столів, за якими, дожидаючи вечірньої трапези, вже зібралася решта постояльців. 

Серед них Амброуз упізнав пишнобородого вершника, який годину тому наздогнав його у лісі. Чоловік той сидів самотою трохи осторонь інших. Решта гостей — два мандрівні торговці коштовними тканинами, нотар і два вояки — сприйняли появу чорноризця з усією належною люб’язністю, вершник же підвівся з-за столу й, підходячи до Амброуза, негайно почав бесіду, звертаючись до юнака значно приязніше, ніж того вимагала звичайна ввічливість. 

— Чи не приєднаєтеся до мого товариства за вечерею, сьє154 чернець? — припросив він грубуватим, але приязним голосом, який, разом із його вовчим профілем, видався Амброузові бентежно знайомим, одначе на ту мить юнак не годен був упізнати сього мужа. — Я — сьє де Емо155, з Турені156, до ваших послуг, — провадив далі чоловік. — Здається мені, що ми з вами мандруємо тим самим шляхом — і, можливо, до того самого місця. Щодо мене, то я прямую до кафедрального міста157 Війона. А ви? 

І попри всю неясну тривогу й навіть деякі підозри, які викликав у нього сей чоловік, Амброуз не спромігся відхилити його запросини. Відповідаючи на останнє запитання, чернець визнав, що також верстає шлях до Війона. Йому геть не припав до вподоби той сьє де Емо, у чиїх примружених очах загадковим блиском відбивалося світло свічок, що горіли у залі таверни, та його перебільшена, щоб не сказати надмірна, манірність. А втім, скидалося на те, що Амброуз не мав жодної підстави відмовлятися від гостинного запрошення, яке, поза всяким сумнівом, було висловлене щиро і з добрими намірами, тож юнак підвівся та супроводив свого нового знайомця до столу, що стояв трохи осторонь. 

— Бачу, ви належите до бенедиктинського ордену, — зауважив сьє де Емо, глипнувши на ченця з дивною усмішкою, в якій прозирав відтінок іронії. — То є орден, яким я завжди вельми захоплювався — найшляхетніше та найдостойніше братство. Чи не дозволите мені поцікавитись, як вас звати? 

Амброуз відповів на запитання з несподіваною нехіттю. 

— Ну що ж, брате Амброузе, — запропонував сьє де Емо, — поки чекаємо, коли подадуть вечерю, нумо випиймо червоного аверойнського вина за ваше здоров’я та процвітання вашого ордену, вино ж бо завжди приємне після довгої подорожі. І не менш благотворне перед доброю трапезою, аніж опісля неї! 

Амброуз неохоче пробурмотів слова згоди. Він не ладен був сказати чому, одначе сей чоловік викликав у нього дедалі дужчу неприязнь. Здалося ченцеві, ніби в муркотливому голосі бесідника вчувся зловісний відтінок, а у швидкому погляді, кинутому з-під низько опущених повік, зненацька прозирнуло якесь лихе значення. Й увесь той час мозок юнака діймали непевні знаки напівзабутих спогадів. Чи не випадало йому колись бачити свого співрозмовника у Зімі? Чи не був сей самозваний сьє де Емо замаскованим Азедараковим посіпакою? 

Тим часом той чоловік замовив вина й відійшов від столу порадитися із господарем таверни стосовно замови та навіть наполіг на відвідинах винного льоху, аби мати змогу особисто добрати підхоже задля такої нагоди вино щонайкращих урожаїв. Помітивши той пошанівок, який виказували його знайомцеві постояльці таверни, що зверталися до нього на ім’я, Амброуз до певної міри віднайшов спокій. Коли господар таверни у супроводі сьє де Емо повернувся до зали, несучи два глиняні глеки вина, ченцеві майже вдалося відігнати непевні сумніви та ще непевніші страхи. На стіл було поставлено два великі келихи, і сьє де Емо негайно наповнив їх з одного глечика. Амброузові здалося, ніби перший келих уже містив у собі дещицю криваво-червоної рідини, перш ніж у нього було налито вино; та оскільки світло було тьмяне, він не міг би у тому заприсягтися й подумав, що то йому, певно, просто привиділося. 

— Ось — незрівнянні вина двох пречудових врожаїв, — мовив сьє де Емо, вказуючи на глечики. — Обидва вони є такими чудовими, що не годен я був обрати з них якесь одне, проте ви, брате Амброузе, либонь, маєте чутливіше за моє піднебіння, тож вам, запевне, буде до снаги оцінити чесноти сих вин і визначити, яке з них є кращим. 

Він підсунув один

1 ... 41 42 43 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"