read-books.club » Фентезі » Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів" автора Кларк Ештон Сміт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 174
Перейти на сторінку:
в ній бракує Книги Ейбона, яка чаїть найдавніші заклинання та потаємну, забуту людством мудрість Іоґ-Сотота і Содаґві. Як вам відомо, я замінив попередню палітурку зі шкіри недолюдини-тубільця на оправу християнського місала144, виготовлену з овечої шкіри, і помістив той том поміж рядами цілком благопристойних молитовників. Сховавши книгу під рясою, Амброуз везе її, аби використати як переконливий доказ того, що я є відданим адептом чорних мистецтв. У всенькім Аверойні не знайдеться більше нікого, хто був би спроможний прочитати теє прадавнє гіперборейське писання, проте самих лишень ілюмінацій145 та малюнків, виконаних драконячою кров’ю, вистачить, щоб мене осудити. 

Якийсь час господар і слуга уважно дивилися один на одного, поринувши у багатозначне мовчання. Жеан із глибокою пошаною дивився на величну статуру, на пооране невблаганними зморшками обличчя, на тонзуру146, облямовану побитим сивиною волоссям, на дивний яскраво-червоний серпастий шрам на мертвотно-блідому чолі Азедарака та на жагучі цятки помаранчево-жовтого полум’я, що палали у холодних ебеново-чорних глибинах його очей. Азедарак, своєю чергою, з довірою споглядав лисячі риси обличчя, невиразну зовнішність і стримані манери Жеана, який міг бути — і, за потреби, був — будь-ким: від торговця коштовними тканинами до церковнослужителя. 

— Прикро мені, — підсумував Азедарак, — що аверойнське вище духівництво порушить питання стосовно моєї святості та благочестя. Але, гадаю, рано чи пізно сеє неминуче мало статися — навіть попри те, що основна відмінність межи мною та більшістю інших священнослужителів полягає у тому, що я служу Дияволу свідомо та з власної вільної волі, тимчасом як вони роблять те саме у святенницькій сліпоті… Хай там як, а ми мусимо зробити все можливе, щоб відтягти лиху годину привселюдної осороми та вигнання з нашого вигідно облаштованого кубельця. Наразі один лиш Амброуз може надати докази, що заподіють мені шкоди, а ви, Жеане, приберете Амброуза до світу, в якому його викривальні чернечі просторікування вже не матимуть великої ваги. Що ж до мене, то відтепер я діятиму з подвоєною пильністю. Наступний вивідувач, якого пришлють сюди з Війона, не виявить нічого, про що зможе доповісти своїм зверхникам — саму лише святобливість і ревну богомільність. 

 

 

II 

 

Всупереч супокійній красі лісового краєвиду, думки брата Амброуза були вкрай тривожними й опосідали юного ченця, поки той просувався дорогою, що вела крізь Аверойнський ліс між Зімом і Війоном. Жах угніздився в його серці, заворохобився там, як клубок злостивих гадюк; здавалося братові, ніби лиха Книга Ейбона, предковічний чаклунський гримуар, палала у нього за пазухою, мов великий розпечений сатанинський сиґіл147, притиснутий до його грудей. Уже не вперше спадало йому на думку, що краще б архиєпископ Климент відрядив когось іншого розслідувати ганебні й темні, неначе сам Ереб148, Азедаракові діяння. Проживши місяць у єпископській господі, Амброуз дізнався надто багато такого, від чого втратив би душевний спокій будь-який благочестивий клірик, і бачив речі, які залишили незримі плями сорому та жаху на білій сторінці його пам’яті. Те, що християнський прелат може служити силам із самих глибин пекла й таємно приймати у себе мерзенну нечисть, давнішу за самого Асмодея149, стало для юнака похмурим одкровенням і повергло його благочестиву чернечу душу в безодню тривоги; відтоді здавалося йому, ніби він усюди чує сморід гнилизни та відчуває, як довкруж нього стискається, неначе зміїні кільця, непрохана й темна присутність Лукавого. 

Їдучи верхи поміж похмурих сосен і зелених буків, Амброуз хотів би мати під сідлом якусь прудкішу тварину, ніж запропонований йому архиєпископом для сієї подорожі молочно-білий віслюк, який сумирно трюхикав уперед лісовим шляхом. Юнак відчував за спиною примарну загрозу, йому ввижалися глузливо вишкірені ґарґуйлячі150 мармизи, вчувалися кроки невидних переслідувачів, які, приховані гущавиною дерев і тінистими поворотами шляху, йшли за ним назирці на ногах із роздвоєними копитами. У навскісних променях вмирущого пообіддя здавалося, ніби помережений видовженими тінями ліс, затамувавши подих, прислухається до жаскої та скрадливої ходи істот, яким годі добрати назви. Та незважаючи на те, проїхав Амброуз уже чимало миль, а дорогою ще нікого не зустрів, і досі не побачив він у літньому лісі ані птаха, ані звіра, ані гадини. 

Думи його зі сповненою страху наполегливістю повернулися до Азедарака, що видавався йому високим і страхітливим Антихристом, який випростовує свої чорні крила та велетенський тулуб, підносячись із полум’яної трясовини Абаддону151. Вже вкотре перед юнаковими очима постали підземелля єпископської господи, в яких однієї ночі він підгледів сповнену інфернального жаху та огиди сцену, посеред якої уздрів єпископа, оповитого яскравими звивистими клубами диму, що валували з нечестивих курильниць і змішувалися в повітрі з сірчистими та смолистими випарами самого Пекла; крізь випари ті розгледів Амброуз хтиво вигнуті кінцівки і риси мерзенних велетенських істот, що надималися та розчинялися за димною пеленою… Пригадавши видива тії, знову здригнувся чернець від викличної непристойності Ліліт, незмінної з доадамових часів152, знову затремтів від жаху, що навіював демон Содаґві, який прийшов із іншої галактики, та від гидливості перед сутністю з вищих вимірів, котру аверойнські чаклуни знали як Іоґ-Сотота. 

«Яка ж то згубна могуть була притаманна сим прадавнім дияволам, — думав він, — якщо вже спромоглися вони помістити свого слугу, Азедарака, в самісіньке осердя Церкви та возвели у високий священний сан, гідний якнайбільшої довіри». 

Упродовж дев’яти років лихий прелат, не знаючи ані суперництва, ані підозр, обіймав свою посаду та оскверняв сан єпископа Зімського діяннями такими безбожними, що перевершували навіть те, що чинили нехристи. Згодом, через джерела, які лишилися неназваними, до Климента дійшов поголос — сповнені перестороги нашіптування, які навіть сам архиєпископ не наважувався вимовити вголос; і тоді до Зіма було відряджено Амброуза, молодого бенедектинського ченця, Климентового небожа, щоб юнак спробував потайки розвідати усе про тую загноєну мерзоту, яка загрожувала доброчесності Церкви. Й лише тоді пригадали люди, як мало насправді відомо про Азедаракове минуле, якими слабкими були його підстави заявляти право на високий церковний чин, ба навіть на звичайний священницький сан; якими потаємними та сумнівними були ті кроки, завдяки яким він здобув свою посаду. Тоді й збагнули, що у справі сій не обійшлося без якогось грізного чаклунства. 

З тривогою мислив Амброуз, чи вже догледів Азедарак зникнення з полиці Книги Ейбона, яка стояла поміж молитовниками, занечищеними її блюзнірською присутністю. Зі ще сильнішою тривогою запитував себе чернець, що ж учинить Азедарак, коли сеє виявить, і чи скоро він пов’яже зникнення книги з від’їздом свого гостя. 

І тієї миті Амброузові роздуми перервав важкий тупіт копит, що почувся за спиною і стрімко наближався. Либонь, якби з хащів

1 ... 40 41 42 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"