Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Колишня кімната Олівії була просторою та світлою. Стіни кольору блідої м’яти, білі штори та мінімалізм в речах. Ернесто одразу став шукати докази, а сеньйор Марчена залишився стояти в дверях. Він не став нічого говорити чи пояснювати, чи показувати, де і що лежить. Даніель знав про свою дочку такі речі, що перша думка, і за що він картав себе час-від-часу, коли їм з Сандрою повідомили про смерть Олівії, була: «Не дивно». Його не здивувала тоді звістка про її смерть, і його не здивувала зараз фраза Елени про те, що смерть була неприродньою, що хтось вбив Олівію. Коли Даніель черговий раз забирав Олівію з поліцейського відділку чи сплачував хабар, щоб у неї надалі не було ніяких проблем з боку сім’ї постраждалих, то кожен раз він намагався з нею поговорити. Пояснити, що те, що вона вчиняє по відношенню до інших є неправомірним, і якщо вона цього не може осягнути сама, то він легко міг знайти для вирішення цієї проблеми і роз’яснення спеціаліста. Але Олівія завжди перекладала свою провину за скоєне на інших: такі були обставини, хтось підбурив, чи це взагалі не була її ідея. Даніель знав, що з нею не все добре, але примусово її вести до психіатра він не наважувався. Він боявся, що її поведінка та дії через це стануть ще гіршими. Вона його зненавидить, якщо вона цього ще не відчувала, і буде чинити йому на зло лихо іншим. Олівія продовжувала жити з батьками. Хоча це заледве можна було назвати повноцінним проживанням. Було добре, якщо вона поверталась на ніч, щоб переночувати. Це відбувалось зрідка. Сандра намагалась задобрити її якимось дорогими подарунками (коштовності, одяг, парфуми) чи навіть смачною їжею. Але нічого не діяло. Те, що сеньйора Марчена всім розказувала, яка її дочка прекрасна людина, не означало, що це дійсно є правдою.

- Скажіть, будь ласка, де в Олівії могли зберігатись документи? Я щось не бачу ніяких хоча б копій диплому чи страхування, чи паспорт. Можливо, якісь особисті речі, щось на зразок щоденнику. Ви не знаєте?

- Я сховав це все в своєму сейфі.

- Тоді нам потрібно буде їх звідти дістати. Я бачу, що в Вашої доньки багато коштовних та дорогих прикрас. Ви знаєте, хто їх міг дарувати?

- Дещо купувала дружина, але чеки зберігаються в мене.

- Нам треба все звірити. Таким чином ми виявимо, чи всі прикраси куплені були Вами.

- Добре.

- Я бачу, що тут немає ніяких особистих фотографій потерпілої, окрім тих, що були в коридорі та у вітальні.

- Ті постановочні. Сандра вічно хотіла видати бажане за дійсне. Ні до чого путнього це ніколи не призводило. Але Олівія це робила, виключно отримуючи подарунки за це. А так вона не любила фотографуватись.

- І навіть з друзями?

- Якщо це правда і Матіас, про якого згадувала Ваша колега, дійсно якось причетний до смерті Олівії, навряд чи б в неї  з ним були  якісь спільні фото…

- Тут щось є.

Ернесто проводив обшук під ліжком. Воно було великим та стояло на високих ніжках. Оглядаючи простір під ним, він випадково зачепив плечем якусь дощечку, прибиту до дна.

- Ви не знаєте, що це може бути?

- Ні.

- Мені потрібні якісь інструменти. У Вас можна позичити?

- Так, звісно. Зараз принесу.

Тим часом Ернесто взяв телефон і зателефонував Елені. Він не знав, в якій частині будинку вона зараз знаходилась – тому не захотів кричати.

- Елено, тут дещо є. Можеш підійти?