Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Сімя Марчена жила в Андалусії вже третє покоління. Даніель Марчена працював заступником директора в одному з банків міста, його дружина Сандра ще до того, як вийшла заміж, працювала оператором в цьому ж банку в першу зміну, а решту часу проводила в квітковій крамниці. До заміжжя вона була іншою людиною, принаймні так вважала її сім’я та найближче оточення, але вона сама цього не визнавала. А коли вже й Сандра помітила зміни в своїй поведінці та світовідчутті, було вже запізно щось змінювати. Чи вона вже просто не хотіла. На той момент в неї вже була дитина, і все можна було списати на чергову кризу у відносинах з чоловіком. Принаймні так писали маловідомі психологи. Тому, коли настав пік її нервового стану, єдине що Сандра вирішила зробити та запропонувати чоловікові - це народити другу дитину. Але це не врятувало ситуацію, на жаль. Маленька дитина в тому віці лише дратувала Даніеля, а потім і Сандру. Старша дитина перебувала в підлітковому віці з усіма ознаками в поведінці, які не покращували атмосферу в родині. А чоловік... Він почав шукати «щастя» за межами сім’ї. Молода помічниця не мала двох дітей, проблемну доньку підлітка та післяполоову депресію на додачу. Для Даніеля вона була чимось новим, відмінним від буденності та рутини. А він для неї - лише можливістю отримати вищу посаду. Коли Сандра дізналась, що чоловік їй зраджує, вона була в розпачі. І весь свій біль та злість вона направила на свою другу дитину - маленького Альдо. Чомусь Сандра вбачала саме в ньому причину такої поведінки свого чоловіка. Друга вагітність не була легкою, багато стресу та нервів, два місяці на збереженні та декілька кілограмів зайвої ваги в результаті, яких вона ніяк не могла позбутись. А Даніель через півроку розлучився з коханкою, хоча насправді це вона пішла від нього, коли їй дали посаду керівника іншого відділу. Він вже просто не потрібен, цікавим точно ніколи не був. Даніель повернувся до дружини, дуже невдало попросив пробачення, при цьому звинувативши її у всьому. Сандра його прийняла. В неї навіть на якийсь час підвищилась самооцінка, але неприємний осад лишився. І нагадування про цей період часу, про свій провал та непотрібність, був Альдо, який завжди зростав в тіні старшої сестри для батька та нелюбові зі сторони матері. Якби сестра не поводила себе, їй завжди були раді. Щоб не робив Альдо - він завжди був «недостатньо»: недостатньо розумний, недостатньо кмітливий, недостатньо амбітний чи сильний. «Ти - не Олівія» - це фраза, яку ніколи не говорили йому напряму, але вона завжди була лейтмотивом всього, що він робив в житті. Тому за першої можливості Альдо з’їхав від батьків, став жити самостійно. За ним ніхто й не сумував. Для підтримки репутації, як от в цій ситуації, коли хтось сторонній приходив, батьки докладала зусиль, щоб показати, що вони раді його бачити. В перший час після смерті Олівії можна було вирішити, що їхнє відчуження було спричинене саме цим. Але... Ні. Вбивство доньки лише посилило негативне ставлення до Альдо: чому не вона, а він досі живий? Звісно, що ніхто поза родиною не знав, яке психологічне насилля відбувається по відношенню до дружини з боку чоловіка, до дитини з боку батьків. Для решти світу це була зразкова сім’я, яку спіткала жахлива трагедія. Ніхто не знав, що, окрім доньки, сеньйор та сеньйора Марчена втратили ще й сина номінально, звісно.

- Нам потрібна вся інформація, яку Ви тільки можете нам розказати.

Сеньйор Марчена вже не дивився зухвало на Елену. Фраза «головний прокурор Мадриду», а також друга- «вбивство Олівії», змусило його скинути образ і сприймати все серйозно.

- Ми не знаємо багато. Олівія не була з нами відкритою.

- І хто в цьому винний, Даніель?! Олівія була чудовою! А через те, що ти не зміг знайти з нею спільну мову і все забороняв, це й сталось!

- Замовкни, Сандро! Я Олівії нічого не забороняв. Це просто не можливо було. Вона успадкувала твій паскудний характер. Капризна була до неможливого! Жодні ультиматум чи прохання не діяли. От що призвело до її смерті - вседозволеність.

- Не смій...

- Ні, Сандро. Я не буду брехати прокурору. Ми обидва знаємо, що Олівія була неслухняною дитиною і, що гірше,жахливою людиною. Жорстокою, підступною та невблаганною. Те, що вона робила по відношенню до інших людей... Ти ж не знала нічого про це. Завжди в своєму світі невдоволення! А те, що твоя дитина нищила інших як фізично, так і морально, це тебе ніколи не турбувало.

- А що турбувало тебе?! Твої молоденькі помічниці? Чи можливо не такі вже молоді...

Сандра почервоніла та встала з крісла.

- Хто завгодно, але тільки не ти, може казати мені, що мене турбувало, а що ні!

Всі ставали свідками сімейної драми та скандалу. Альдо піднявся й вийшов геть з тераси. У всіх присутніх, окрім подружжя Марчена, теж було таке бажання. Ернесто навіть з сумом подивився на двері.

- Стоп!

Елена вирішила зупинити цей хаос. Їй елементарно набридло, і вона бачила, як боляче було від усього цього Альдо. Вони приїхали сюди, щоб зайнятись важливою і серйозною справою, а не спостерігати істерику двох дорослих людей.

- Ви, сеньйоре Марчена, йдете разом з Ернесто в кімнату Олівії. Там буде проводитись обшук. Каталіно, посидь поки що з сеньйорою Марчена. За потреби викличемо швидку. А я піду подивлюсь, як там Ваш син. Так, Альдо досі Ваш син, якщо Ви обидва не забули.